Саме цю тему порушує історична сага Аліни Мілсент "Клейноди часу", яка доступна для передзамовлення на сайті видавництва #книголав. У центрі роману історія двох родин, Власенків та Остапенків, яка охоплює 400 років – від походу на Стамбул у 1615 році до затоплення сіл Великого Лугу.
Чому ми шукаємо своє коріння
Потреба дізнатися більше про своє минуле особливо загострюється тоді, коли життя стає нестабільним. Велика війна змусила мільйони українців залишити свої домівки, рідні міста й звичний спосіб життя. Через це історія та пам'ять про своє походження стали ще важливішими.
До цього додаються знищені архіви, вивезені музейні колекції та багаторічні спроби Російської імперії та СРСР переписувати українське минуле під себе. Тож питання про те, ким були наші прадіди, давно перестало бути просто хобі.
Важливо зберігати пам'ять про своє походження / Фото Unsplash
У "Клейнодах часу" тема коріння стає основою всієї історії. Рід хотинських комендантів із покоління в покоління наглядає за фортецею. Один із них ще 1630 року пише на Січ: "Тягне мене до неї, немов поєднані ми кров'ю і віками".
Іншому місцева ворожка на Самайн говорить пророцтво, яке визначить долю замку на наступні три століття.
Намісники мінялися – а фортеця століттями стояла. І ще стільки ж простоїть, якщо будуть ті, хто її таємниці оберігатиме,
– підкреслює авторка.
Так роман показує, що народ тримається не лише на правителях. Важливу роль відіграють люди, які залишаються на своїй землі та передають далі її пам'ять.
Що дає знання про свою родину
У 2001 році психологи Маршалл Дюк і Робін Файвуш з Університету Еморі розробили шкалу "Чи знаєш ти?". Вона складалася з 20 питань про історію власної родини, на які дитина не могла відповісти лише на основі власного досвіду.
Дослідники з'ясували: що більше діти знали про свій рід, то вищими були їхня самооцінка та відчуття контролю над власним життям. Після терактів 11 вересня дослідники знову звернулися до цих родин і побачили, що діти, які краще знали історію своєї сім'ї, легше переживали спільну травму.
Знання про власний рід є надзвичайно важливим / Фото Unsplash
Дюк назвав це міжпоколіннєвим "я" – відчуттям, що ти є частиною чогось більшого за себе.
Авторка роману також показує, що значення історичної пам'яті добре розуміли імперії. У книзі згадується Катерина II, яка після ліквідації Гетьманщини писала сенатові, що потрібно подбати, "щоб навіки й ім'я гетьманів зникло".
А під час відкриття ДніпроГЕСу у 1933 році з трибуни пролунало, що дніпрові пороги "не просто затоплені – вони забуті".
Історії, які повертаються
Дослідники також звернули увагу на те, що найкраще працюють не історії про постійні перемоги чи суцільні поразки. Найсильнішими є родинні історії, у яких були важкі часи, переломи та повернення.
"Клейноди часу" побудовані саме за таким принципом. У романі є Руїна, зруйнування Січі, кріпацтво, Голодомор і дві світові війни. І щоразу хтось із родини продовжує шлях, передаючи наступним поколінням землю, мову або книгу.
Цю думку добре передає Олеся: "Уявляєш, я читала книгу, написану у 1089 році? Вже й тих людей нема, вже й світу того немає – а книги є".
Саме тут виникає відчуття впізнавання. Читач стежить не лише за окремими героями, а за тим, як важливі речі переходять від одного покоління до іншого.
Пророцтво, яке з'явилося в Хотинській фортеці на початку XVII століття, збувається лише у 1944 році. Тоді випадковий утікач бере чуже ім'я, щоб замок не залишився без охоронця.
"Клейноди часи" / Фото #книголав
Подібних передач у книзі багато. Це і ключі від переяславських підземель, отримані з рук Мазепи й заповідані правнукам, і схований Шевченків "Заповіт", і дідусів лист, який залишатиметься недочитаним чверть століття.
При цьому самі герої часто не знають, для чого саме вони передають ці речі далі.
Клейноди у романі – це не лише булава чи бунчук. Це земля, мова, пам’ять про свій рід і слова, які можуть пережити покоління.
Але нічого з цього не зберігається саме по собі. Пам'ять живе доти, доки є кому передати її далі. Тому в романі минуле не залишається позаду – воно продовжує впливати на майбутнє.