Злакові каші та смажені лебеді: які страви були популярні у Середньовіччі

Звісно, відрізнялась і кухня, адже у середньовічній Європі їли специфічні страви. Про це пише "Локальна історія".

Дивіться також Фаворит зовсім не той, що раніше: яку каву начастіше обирають українці у кав'ярнях

Чим харчувались у Седеньовіччі?

У Середньвіччі раціон людей був зрвсім інакшим. Цікаво, що найпопулярніші страви мало відрізнялись у містян та селян. Основною були злаки – пшениця, ячмінь, жито та овес. Саме тому популярною була фрутменті – каша на основі цих продуктів.

У Середньовіччі були специфічні вподобання / Фото mucley.us

Вона існувала у двох варіаціях: для селян та для тих, хто був заможнішим. Селянський варіант був дуже простим: каша, зварена на молоці або м'ясному бульйоні. Заможніші верстви населення мали змогу додати до фрутменті ще яйця, цукор, шафран та апельсинову воду.

Також була популярна страва, яка називається "бруе" – це м'ясна або рибна юшка. На банкетах також часто подавали й закриті пироги з хрусткою, інколи навіть неїстівною скоринкою, у яких "ховали" м’ясну, рибну або, рідше, солодку начинку.

У Середньовіччі були дещо інші підходи до м'яса. Часто готувати павичів та фазанів та лебедів. Останні мають специфічний смак, тож його рятували соусом.

Стосовно того, що пити, у Середньовіччі також були свої правила. Під час прийому їжі не рекомендували пити воду, а натомість радили вино або гіпокрасом. Це вино, до якого додавали імбир, корицю та калган із гвоздикою.

Який період вважається Середньовіччям?

Середньовіччя – це період європейської історії від V століття до епохи Відродження та Реформації, тобто до кінця XV століття – початку XVI століття.

Існує думка, що Середньовіччя як історичне явище має здебільшого регіональний характер. Однак цей термін часто застосовують для опису подій, що відбувалися між 500 і 1500 роками тому, часто не беручи до уваги відмінні риси і варіації різних регіонів, пише Вікіпедія.

Для чого жінки у Середньовіччі повністю позбувалися брів?

• Колись жінки навмисно повністю вищипували брови та максимально відсували лінію росту волосся, аби зробити лоб вищим і надати обличчю дитячих рис. Безволосість асоціювалася з чистотою та невинністю, адже саме немовля вважалося втіленням цих якостей.

• Такий ідеал зберігав популярність упродовж усього Ренесансу й за правління Єлизавети I, яка також вищипувала брови, щоб візуально подовжити лоб.

• Водночас прагнення позбутися волосся на обличчі часто трактували як спосіб привабити представників протилежної статі, чому церква була категорично проти.