Раніше чоловіки, які є батьками неповнолітніх дітей з інвалідністю, мали право як отримати відстрочку з цією підставою, так і звільнитися з військової служби для догляду. Проте адвокатка Дар'я Тарасенко в коментарі 24 Каналу розповіла, що від 18 травня 2024 року відбулись зміни до закону, і право на відстрочку залишилось, але на звільнення з військової служби – фактично було скасоване.

Дивіться також Одна заява на все: у Дії запустили спеціальну послугу для ветеранів та їхніх родин

За словами експертки, норма про звільнення дещо змінила вигляд і в законі тепер ідеться про те, що батьки-військовослужбовці "особливих дітей" мають право звільнитися за умови, що в них є неповнолітня дитина з інвалідністю й немає інших осіб, які зобов'язані таку дитину виховувати.

Тобто, якщо в дитини є мати, то батько все ж повинен служити. Але при цьому, за словами адвокатки, законодавець не враховує стан здоров'я такої матері, її фізичні можливості, наявність інших дітей (навіть здорових). У багатьох родин в таких випадках настає лише відчай через абсурдність ситуації.

Дар'я Тарасенко

Адвокатка

На сьогодні є законопроєкт, який покликаний все "відкрутити" назад і повернути батькам неповнолітньої дитини з інвалідністю право звільнитися, Але за інформацією, яку ми отримали від автора законопроєкту, все це зупиняє Міністерство оборони.

У відомстві відповідають одностайно: не можна повернути можливість батькам дітей з інвалідністю покидати військову службу, бо це погано вплине на обороноздатність держави і призведе до відтоку значної кількості військовослужбовців.

Але Дар'я Тарасенко зауважила, що жодних конкретних цифр про те, скільки військових тоді піде зі служби в Міноборони не називають, а тому є підозра, що взагалі ніхто не проводить такі розрахунки. Ймовірно, кількість військових, які мають дітей з інвалідністю насправді невелика.

Ті, хто хотіли, ті, власне, і оформили відстрочку. До 2024 року всі встигли позвільнятись. І на сьогодні батьки, у яких дитина з інвалідністю і які зараз на військовій службі, це або ті, хто добровільно пішли служити і вважали, що завжди можуть повернутись, бо в них є право на звільнення, або ті, у кого інвалідність у дитині встановили вже коли вони були військовослужбовцями,
– уточнила експертка.

Тож враховуючи це, звільнення з армії батьків дітей з інвалідністю не має призвести до якоїсь катастрофічної зміни кількості військовослужбовців. Але вдома їхня допомога дійсно потрібна, тож право таких воїнів варто захищати.

Як розповіла Дар'я Тарасенко, матері родин, де є діти з інвалідністю, об'єдналися в ініціативну групу й намагаються добитись потрібних змін, залучаючи уряд, депутатів, комітет Верховної Ради. Вони також бажають, аби суспільство теж говорило про важливість цих змін. Так з'явиться бодай якась надія на підтримку й можливе внесення цих змін до закону.

Ініціативну групу очолює Валерія Калинич. Вона розповіла нашій редакції про те, що в Україні є дійсно багато матерів, які фізично не можуть виховувати дітей з інвалідністю без чоловіка. А повернути його зі служби видається нереальним завданням.

За словами пані Валерії, норма про те, що не всі батьки дітей з інвалідністю можуть звільнитися, вочевидь є дискримінацією й порушенням прав найбільш вразливої категорії населення. Для підтримки законопроєкту №15057, який має намір усунути цю різницю між цивільними, й військовослужбовцями, треба максимальний розголос, щоб влада їх почула й допомогла відновити справедливість.

Насправді чоловіків, в яких є дитина з інвалідністю, в ЗСУ обмаль, адже більшість таких батьків мають відстрочку. Тож ми переконані, що їхнє звільнення суттєво не вплине на обороноздатність країни, тоді як для наших дітей – це питання виживання,
– кажуть члени ініціативної групи.

Вони також розповіли про матерів, які мають проблеми з вихованням дитини з інвалідністю без чоловіка й вимагають, щоб держава дозволила звільнення таких службовців.

Так Альона Гузенко виховує двох дітей, а її чоловік воює на фронті з 2022 року. Їхня 6-річна дитина має аутизм з підгрупою А, серйозні множинні порушення, та потребує цілодобового догляду. Старша донька через допомогу матері не може навчатися та проживати безтурботне дитинство. У результаті страждає психіка обох дітей: молодша не може необхідно розвиватися, а старша позбавлена дитинства, стає замкнутою, та втрачає успішність у школі.

Інша мама – Оксана Вінер-Горбенко – теж має двох дітей. Старший син має інвалідність через аутизм підгрупи А й страждає на інші хронічні хвороби. Чоловіка пані Оксани примусово мобілізували службовці Тернопільського ТЦК, навіть після подання документів на відстрочку. Тепер він не може звільнитися.

Таким чином, забравши в батьків дітей з інвалідністю право на звільнення, держава по суті створила для них правову пастку, адже у випадку протизаконної мобілізації, вони стають заручниками обставин. Це само по собі є порушенням прав людини й людської гідності,
– коментує Оксана Вінер-Горбенко.

При тому, що син жінки не може обслуговувати себе самостійно, жінка сама має проблеми зі здоров'ям, а інших родичів для допомоги в родини немає. Ба більше, син вже забуває батька й не може нормально розвиватися.

У Юлії Пилипенко одразу двоє дітей 5 та 7 років мають інвалідність теж через аутизм групи А. Раніше їхній батько вже воював у АТО й повернувся до війська у 2023 році. Чоловіка вже тричі було поранено, а ВЛК визнала його обмежено придатним.

Сама Юлія має багато особистих діагнозів, проте вона навіть не має змоги пройти повноцінне обстеження та лікування, оскільки постійно зайнята дітьми. Їх треба водити на реабілітацію, заняттями й лікуванням.

Пані Юлія підняла нову хвилю боротьби за необхідний їм законопроєкт, – каже Валерія Калинич. Свого часу жінка навіть оголосила голодування з вимогою підтримки родин, де виховують дітей з інвалідністю.

Тому батько вдома – це не формальність, а в деяких випадках – повна необхідність для повноцінного життя дітей та неабиякої допомоги матерям.