Росія втрачає нафту, порти й логістику: українські удари вже змінили характер війни

А вона показує, що удари Сил оборони по російській нафтовій інфраструктурі, портах, логістиці та енергетиці складаються в одну систему. І наслідки цієї системної роботи Росія вже відчуває. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Серпень став рекордним для російських НПЗ

Серпень ще навіть не завершився, а Україна вже встановила рекорд за кількістю ударів по російських нафтопереробних заводах. 

Станом на 29 серпня було завдано 21 удару. Для порівняння: у травні було 17 результативних атак, у липні – 18. 

Через українські удари з початку серпня припинили роботу шість великих російських НПЗ. Нафтопереробка в Росії впала до двадцятирічного мінімуму, а ціни на бензин знову почали зростати. 

І тут дуже показовою є історія Кстовського НПЗ.

По ньому били 29 липня. Потім минув майже місяць – і 26 серпня туди прилетіло знову. 

Спочатку може здатися: якщо довелося бити вдруге, можливо, перший удар був недостатньо ефективним? 

Але все виглядає значно цікавіше. 

Сили оборони спостерігали за підприємством і дочекалися, коли росіяни почнуть відновлювати установку первинної переробки нафти АВТ-6. Біля неї вже працювали чотири – шість кранів. 

І саме тоді відбувся новий удар.

У результаті було уражено не лише саму установку, а й техніку, яка мала її ремонтувати. Тому про нормальну роботу Кстовського НПЗ, схоже, можна буде забути надовго. 

Це вже зовсім інша логіка війни.

Мало просто пошкодити об'єкт. Треба зробити так, щоб противник витрачав час і ресурси на його відновлення, а потім знову втрачав результат цієї роботи.

Росія вже змушена тягнути паливо з Білорусі

Проблема для Москви полягає ще й у географії.

Кстово, Ярославль, Рязань і московська Капотня – це ключові НПЗ для Москви та Московської області. І по цих об'єктах уже працювали Сили оборони. 

У результаті Росії доводиться дедалі більше спиратися на Білорусь. 

За перші сім місяців року білоруські "Нафтан" і Мозирський НПЗ у 25 разів збільшили переробку російської нафти, а нафтопродукти звідти передусім ідуть у центральні регіони Росії. 

Але є ще одна проблема. 

Нафтопродуктопроводів звідти в Росію немає. Отже, паливо треба перевозити залізницею. 

Тобто виникає нова логістична залежність.

Те саме відбувається на морі

І якщо подивитися на Азовське та Чорне моря, ми побачимо фактично ту саму стратегію. 

Операція Сил безпілотних систем триває вже майже два місяці. За цей час під удар потрапили судна російського тіньового флоту, були заблоковані порти, через які Росія перевозила вантажі. 

За даними, які ми маємо, понад 90% суден, які Росія використовувала в Азовському морі, вже не ходять. 

Азов, Ростов-на-Дону та Таганрог Росія припинила використовувати. Серйозні проблеми виникли також у Туапсе та Новоросійську. 

У Новоросійську після потужної ракетно-дронової атаки зупинявся термінал "Шесхарис", через який відвантажують російську нафту, а також три зернові термінали. 

У південних регіонах Росії та Ростовській області через проблеми з відвантаженням зерна виник настільки серйозний колапс, що там оголошували надзвичайну ситуацію.

Хто контролює логістику, той отримує перевагу

Тому я б не дивився окремо на кожен НПЗ, танкер, порт, залізничну гілку чи енерговузол.

Це частини одного великого процесу.

Особливо добре це видно на прикладі Криму. 

Сили оборони б'ють по енергетичних і газоперекачувальних об'єктах. Але якщо росіяни після цього змушені встановлювати генератори, до цих генераторів треба постійно підвозити паливо. 

А це знову логістика.

І вона теж може опинитися під вогневим контролем.

Саме тому головне зараз – не кількість красивих відео з пожежами в Росії.

Головне – наскільки системно Україна змушує Росію втрачати ресурси, ремонтувати знищене, шукати нові маршрути, перекидати паливо, змінювати логістику і знову потрапляти під удари. 

Ми вже бачимо не окремі атаки.

Ми бачимо систему, в якій після кожного нового удару Росії стає дорожче забезпечувати власну війну.