Україна далеко попереду: як над Росією досі витають тіні Сталіна і Дзержинського

Тінь Дзержинського над Росією

Мер Москви Сергій Собянін заявив, що влада не буде встановлювати пам'ятник на Луб'янській площі, напроти будівлі Федеральної служби безпеки (ФСБ). За радянських часів це була будівля КДБ СРСР, площа називалася площею Дзержинського, а на ній стояв пам'ятник засновнику радянських спецслужб, першому головному кату радянського режиму.

Читайте також Не про форму чи ціль: що спільного у протестах в Україні, Росії, Білорусі

Саме сюди після поразки путчистів у 1991 році прийшли люди, які знесли цей пам'ятник – один із найбільш ненависних для тих, хто пам'ятав про комуністичні репресії, про мільйони невинних жертв режиму.

Незабаром з вулиць Москви зникли багато інших монументів – Володимиру Леніну, Михайлу Калініну, Якову Свердлову, іншим комуністичним вождям. Ніколи не було ніяких розмов про їхнє відновлення. Ці пам'ятники доживають свій вік у спеціальному парку неподалік від Московського будинку художника. Як, втім, і пам'ятник Феліксу Дзержинському.

Монумент Дзержинському весь час намагаються повернути на Луб'янську площу

Але саме цей монумент весь час намагаються повернути на Луб'янську площу. Чому саме його? Тому, що сьогодні Росією керують люди, які вважають Дзержинського своїм "патріархом"? Тому, що рішення про знесення монументу ухвалювала не влада, а народ – приблизно як із пам'ятником Леніну на київському бульварі Шевченка у 2013 році? Тому, що хочеться забути про злочини чекістів і вписати Дзержинського вже в новий іконостас путінської Росії?

Засновник ЧК був однією з найбільш непривабливих фігур навіть у більшовицькому керівництві. Він був не просто організатором масового терору, а й в буквальному сенсі слова зрадником Батьківщини.

Саме зрадником! Етнічний поляк, Дзержинський увійшов до уряду "радянської Польщі", яку Ленін і Сталін планували створити замість нової незалежної Польської держави. Так, якби тоді Польща програла більшовикам і перетворилася б на Польську РСР, Дзержинський зіграв би в її історії ту ж роль, що і який-небудь Юрій Коцюбинський – в історії радянської України. Втім, можливо, ця готовність Дзержинського до знищення власної Батьківщини не сильно турбує багатьох росіян, вони можуть про неї і не знати. Але червоний терор! Але ріки крові!

Зараз, коли говорити про відновлення пам'ятника Дзержинському почали такі особи, як одіозні письменники Захар Прилєпін та Олександр Проханов, влада несподівано запропонувала першому чекісту конкурувати з князем Олександром Невським.

Говорили навіть, що Володимир Путін, який стає схожим на некоронованого російського монарха, хотів би бачити на Луб'янці саме Невського. Але голосування в інтернеті показало, що Дзержинський і Невський йдуть майже порівну і у "залізного Фелікса" є всі шанси перемогти князя. Отут голосування і перервали.

Але чи можна при цьому не помічати, як змінилося за путінські десятиліття російське суспільство? Якщо у 1991 році знесення пам'ятника Дзержинському не викликало у суспільстві негативних емоцій, то зараз ми бачимо, як багато людей знову бажають проходити повз пам'ятник катові. Повзуче повернення до сталінізму, прагнення замовчувати злочини, переписування історії – все це позначається на здоров'ї суспільства, змушує його повертатися до гіршого у своєму минулому.

Рекомендуємо! Крим як надгробний камінь на російському правосудді

В Україні зараз важко уявити собі спорудження пам'ятника Дзержинському – та й будь-якому іншому комуністичному вождю. А над Росією все ще витають тіні Сталіна, Дзержинського та інших червоних катів