В Україні вшановують учасників ліквідації катастрофи на ЧАЕС: історії героїв-ліквідаторів

Чому для вшановування учасників ліквідації катастрофи на ЧАЕС обрали саме 14 грудня? Річ у тім, що 30 листопада 1986 року завершили будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. А 14 грудня в газеті "Правда" надрукували повідомлення про те, що держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд.

Читайте також Радіаційні аварії, про які ви не знали: що роками приховували у Радянському Союзі

Як з’явився День ліквідатора

• Цей день ще називають Днем ліквідатора. Ще в 1986 році учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу.
• У 1994 році громадські організації чорнобильців звернулися з листом до керівників держави та запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення так і не схвалили, але ліквідатори самотужки почали відзначати цю дату.
• Указ про затвердження цієї пам’ятної дати президент підписав тільки 10 листопада 2006 року.
• Зауважимо, що в ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь понад 650 тисяч людей з колишнього Радянського Союзу. З них понад половина була з УРСР.

Пам'ятник ліквідаторам аварії на АЕС у Чорнобилі / Фото "Вікіпедія"

Відомі ліквідатори-"водолази"

Багатьом відома історія про 3 ліквідаторів катастрофи, яких прозвали "водолазами". Насправді це були інженери і всі 3 вижили після виконання свого завдання, хоча мережею гуляє низка статей про те, що герої начебто померли від променевої хвороби. Як усе було насправді?

Після вибуху на ЧАЕС у квітні 1986 року близько 185 тонн розплавленого ядерного матеріалу із зруйнованого реактора розплавляли нижні шари конструкцій під собою. Під ними в резервуарі накопичувалася вода, яку використовували під час гасіння пожежі в перші дні після аварії. Її обсяг тоді оцінили в 19 тисяч тонн.

Читайте також У Чорнобильській зоні запустять 4G: як це рятуватиме від пожеж

У разі, якби активна зона (теплоносії) досягли води, міг статися повторний вибух. Тож розробили такий план: 3 людей повинні були вирушити через затоплені камери четвертого реактора до теплоносія, знайти 2 запірних клапани і відкрити їх, спустивши воду.

Ліквідатори-"водолази" катастрофи на ЧАЕС / Фото poglyad.tv

У відомому мінісеріалі від HBO "Чорнобиль" показано, начебто добровольцями згодилися йти 3 людей: старший інженер Олексій Ананенко, інженер середньої ланки Валерій Беспалов і начальник зміни Борис Баранов. Так, це були саме ці 3 чоловіків, проте Ананенко розповідав, що вони не були добровольцями, а отримали наказ згори і просто виконували свою роботу. До речі, Ананенко заперечив те, що їм пропонували якусь винагороду за цю операцію (у серіалі – це 400 рублів та підвищення). Щоправда, дали після виконання завдання премію у 80 рублів.

Як пройшла операція

Коли пожежники відкачали воду з затоплених тунелів, тоді туди довелося спускатися інженерам. Ця місія випала на зміну Ананенка, яка працювала в той день. Сам він пішов, бо знав, де розташовані заслінки – необізнаній людині знайти їх в темряві між трубами й арматурою було б непросто.

Допомагав старший інженер Беспалов, а контролював всю операцію начальник зміни Баранов.

Читайте також Екскурсія у Чорнобильську зону: як дістатися у місто-привид Прип'ять

"У цьому й полягала основна складність – для маніпуляцій із засувками 4ГТ-21 і 4ГТ-22 необхідно було спуститися в "нуль нуль перший" коридор, який після аварії було підтоплено радіоактивною водою, що зливалася з вищих позначок", – розповів через багато років Ананенко.

"Водолази"-ліквідатори аварії на ЧАЕС / Фото 5 канал

Фактором ризику було опромінення від води, оскільки ніхто не знав, як буде змінюватися її активність на шляху просування вглиб коридору, і тому не можна було спрогнозувати величину отриманої дози,
– додав інженер-ліквідатор.

Саме тому він попросив надати гідрокостюми – щоб хоч якось захиститися від радіоактивної води. При цьому не було захисту для обличчя, лише звичайні респіратори "Пелюстка" ("Лепесток"). Кожному "водолазу" дали також по 2 іонізаційні дозиметри: 1 прикріпили на грудях, інший – на щиколотці, щоб вимірювати радіацію від води.

Ананенко розповідав, що сама операція пройшла без ускладнень.

Дивіться фото і відео Паливо у Чорнобилі завантажили на сторічне зберігання

Просто відкрили засувки й одразу з'явився шум. Ми зрозуміли – вода пішла. І нам залишалося лише повернутися і піднятися,
– розповів ліквідатор про фініш завдання.

При цьому Ананенко передавав слова Беспалова про те, що їм доводилося проходити ділянки з дуже високим "радіаційним тиском", зокрема біля входу у транспортний коридор зруйнованого 4 блоку. Утім, серйозного опромінення їм тоді вдалося уникнути.

Ананенко також розповідав, що після завдання їм ніхто не аплодував і горілку вони не пили, як це було показано у серіалі.

Героями не почувалися, почувалися як зазвичай,
– сказав ліквідатор.

Сучасне фото одного з трьох "водолазів" Олексія Ананенка

ЗМІ писали про те, що всі 3 героїв загинули від променевої хвороби, але це не відповідає дійсності. Всі 3 вижили і продовжували працювати на ЧАЕС.

Баранов помер 2005 року, а Беспалов та Ананенко живуть по сусідству на київській Троєщині.

Усіх 3 героїв президент нагородив у 2018 році Орденом "За мужність" III ступеня, лише Баранова – посмертно.

Як загалом проходила ліквідація аварії на ЧАЕС

Для ліквідації наслідків аварії створили урядову комісію на чолі з заступником голови Ради міністрів СРСР Борисом Щербиною. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС почали прибувати фахівці, відряджені для робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини – як регулярні, так і сформовані з терміново викликаних резервістів.

Ліквідатори протягом 3 тижнів скинули з вертольотів 4 тисячі тонн суміші піску, бору, свинцю і глини. Завдяки цьому вдалось ізолювати реактор 4-го енергоблоку, що продовжував випромінювати радіацію, і зупинити подальше забруднення ґрунту.

Процес ліквідації аварії на ЧАЕС / Фото Міноборони України

Щоб не зазнали зараження ґрунтові води та Дніпро, інженерні війська спорудили навколо АЕС захисну стіну, глибина якої місцями доходила до 30 метрів. Також насипали дамби на річці Прип'ять.

Щоб зменшити радіаційний фон, у червні 1986 року 90 тисяч людей почали зводити над 4-м реактором ЧАЕС спеціальний бетонний "саркофаг". За рекордні 205 днів над енергоблоком звели ізоляційну споруду, відому як "Укриття".

Цікаво Без будь-яких обмежень: в Мінприроди повідомили, коли можна буде жити в Чорнобилі

Історія одного ліквідатора

Свою історію про те, як боровся з наслідками катастрофи на ЧАЕС, рік тому розповів у ЗМІ ліквідатор, заступник голови Харківської міської громадської організації "Союз Чорнобиль" Тарон Тунян.

Я був старшим у машині БРДМ хімрозвідки. Нам скомандували вдягнути протигази і хімзахист. У мене досі перед очима стоїть така картина: коли ми одягалися, я помітив, що кішка хотіла перебігти нам дорогу, але посеред шляху впала і померла. Я тоді подумав, що відбувається щось страшне. Куди ми їдемо, що сталося – нам не пояснювали,
– розповів ліквідатор.

Керівництво видало кишенькові дозиметри у вигляді калейдоскопа зі шкалою до 25 рентгенів і більші переносні дозиметри – до 1200 рентген. Робота полягала в тому, щоб замірювати радіацію на території 4-го енергоблоку та навколо. Коли Тунян з колегами вперше зайшли на ЧАЕС, маленькі дозиметри зашкалювали. Великі прилади також зашкалювали у певних точках 4-го реактора. Через 3 дні маленькі дозиметри забрали, пояснивши, що вони не працюють, зіпсовані.

Тарон Тунян з побратимами / Фото 1986.org.ua

Щовечора солдатам записували у спеціальні картки отриману дозу опромінення, по 1,5 – 2 рентгени. Тунян наголосив, що реальна доза була в десятки разів більшою.

Ми також розчищали лопатами те, що розкидали гвинтокрили для гасіння пожежі: пісок, свинець тощо. На машинах БРДМ везли робочих на станцію і назад – вони працювали у 3 восьмигодинні зміни, робота з ліквідації велася цілодобово,
– розповів ліквідатор.

Ліквідатори відчували симптоми з перших секунд: присмак металу в роті, нудота і блювання, лущення шкіри, жахливий головний біль. З чотирма останніми симптомами Тунян живе до сьогодні, постійно лікується, як і всі чорнобильці.

Чоловік також розповів, що ліквідатори майже нічого не знали про радіацію з медичного погляду. Єдине, що їм наказали, – постійно ходити в протигазах. Ліквідатори спали в респіраторах. Щодня після роботи їх змінювали. Використані – спалювали. За словами Туняна, лікарям тоді заборонили ставити діагноз "променева хвороба". Зрештою, після виконання всіх завдань на ЧАЕС чоловік поїхав додому, у Вірменію.

Дивіться також Робот-пес Spot від Boston Dynamics виміряв радіацію у Чорнобилі

Крилаті фрази про ліквідаторів

Після аварії на ЧАЕС виникли чи стали популярними низка крилатих висловів та фраз. Частина з них стосується саме ліквідаторів катастрофи. Інші – висміюють неефективні дії радянської влади та засоби боротьби з радіоактивним забрудненням.

Шитіки

Шитіками працівники ЧАЕС називали радіацію. "Шитіки літають", – говорили між собою працівники після дрібних аварій на ній. З часу запуску першого енергоблока у 1975 році аварій траплялося чимало. Про них КДБ повідомляло вищому керівництву, але точна кількість їх досі невідома.

Після аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року та ліквідації її наслідків щитіками називали хвороби, на які через отримані дози радіації страждали ліквідатори та евакуйовані із зони відчуження. Казали: "від шитіків у горлі першить", "від шитіків добре лікуватися самогонкою".

Робот Вася

Так називали ліквідаторів, яких відправляли розчищати дах 4-го енергоблоку. Працювали по кілька хвилин. Через 2 роки після аварії кількість ліквідаторів досягала 240 тисяч людей. Людей залучали до робіт, тому що техніка не витримувала високих доз радіації. Радянські роботи постійно давали збої.

Ліквідатори розчищають дах 4-го енергоблоку ЧАЕС / Фото jnsm.com.ua

Відома історія про те, як робот з челябінського тракторного заводу, потрапивши у реактор, просто застиг на місці. Для ліквідації наслідків аварії кілька роботів надала Японія, однак вони також не працювали, а 2 з них після пів години роботи впали з даху реактора.

Був популярним анекдот: "Для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС привезли 3 японських роботи. 2 з них зламалися, а третій втік".

Цікава думка Україна – дуже складна система: хто має керувати цим механізмом і до чого тут Чорнобиль

Намордник або метелик

Так називали маску, яка захищала від радіації. Проте за спогадами очевидців, в умовах високої радіації навіть у масці було важко працювати. Один з ліквідаторів аварії, автослюсар Володимир Прилепа згадував, що не всі усвідомлювали важливість техніки безпеки і роботи в масці. Можливо, тому що не розуміли всю серйозність аварії.

"Ми, ті, хто прибув із закритих міст, розуміли, що з радіацією жарти погані, а ось, наприклад, жителі Підмосков'я виявляли дивовижну безпечність. Пам'ятаю, 1 товариш стоїть і курить біля самого 4-го блоку. Я йому: "Ну, навіщо ти це робиш? Небезпечно ж з усіх боків! Жити перехотілося?". Ну, він мене, зрозуміло, слухати не став... Хоча в умовах сильної радіації навіть у масці працювати важко", – розповідав ліквідатор.

Дозіки

Так називали солдат строкової служби, що прибували для ліквідації наслідків аварії. Часто їх відправляли на роботи без офіційного наказу. Тож згодом такі солдати не могли довести, що були ліквідаторами та отримали високу дозу опромінення.

Дивіться відео про ліквідаторів наслідків катастрофи на ЧАЕС: