Тепер такими "запозиченнями" займаються на державному рівні і вони стали невід'ємною частиною української науки. Книга "Україна: Люблінська унія та народження нової вітчизни" - яскравий приклад історії "великого народу", гарного оформлення і, на думку декого, плагіату.

Adv

популярні відео

Наприклад, білоруська енциклопедія "Вялікае княства Літоўскае", з першого тому якої видавцями "Унії" взято не менше семи десятків ілюстрацій. Така ж історія з балтійським виданням "Україна: Литовська доба". Жодних посилань на ці джерела в українському виданні немає, що є прямим порушенням авторського права.

"Ось, наприклад, подивимося - дуже такий цікавий зразок, бачимо - ось гравюра, ось гравюра. Так, це малюнок, це гравюра, вибачте,так, потім, знову таки, шати і оцей документ, так. От ми можемо подивитися, значить, це сторінка 108, так,108,108, і ось ми бачимо все це - ось ми бачимо цей кольоровий малюнок, так,ось він, так - кольоровий малюнок, ось ця гравюра, ось ця кераса, так і ось, до речі, документ. А звідки ж взятий цей документ? От ми зараз це й побачимо,так, якщо це в нас сторінка 94, то це нас приводить ось до цієї книжечки - ось цей малюнок", - каже старший науковий співробітник інституту історії України НАНУ Олена Русина.

Сам автор книги будь-які звинувачення відкидає. Каже, відповідає лише за змістовну частину, всі питання щодо ілюстрацій - до видавництва.

"Посилання нема - це питання, очевидно, не до мене. При ілюструванні, книжка містить більше 1000 ілюстрацій, знову ж таки, велика кількість джерел, з яких бралися ці ілюстрації, і тому при формуванні списку, можливо, ця позиція випала", - каже доктор історичних наук, автор Віктор Горобець.

Підручник є частиною серії "Україна: Хронологія розвитку" в рамках патріотичного проекту "Україна: історія великого народу" під егідою колишнього міністра Кабінету міністрів України Анатолія Толстоухова.

"Ми реалізуємо цей проект на основі договорів або з інститутом історії, або окремим авторами. І якщо між авторами або в інституті між авторами є якісь проблеми і вони намагаються свої стосунки перенести на цей проект, то це їх проблеми", - каже співвласник авторських прав, екс-міністр Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов.

Чиї це проблеми ми запиталися у народного депутата від Партії регіонів і одного з учасників проекту Володимира Зубанова. Саме його дружина очолює видавництво "Кріон", де видавалася скандальна книжка.

"В договорі з усіма вченими є окремий пункт, в якому написано, що всю відповідальність і авторські права несуть на собі ті вчені, які надають інформацію. Бо, зрозуміло, що працівники видавництва не можуть бути фахівцями з усієї 10-тисячолітньої історії нашої держави", - каже народний депутат, співвласник авторських прав на книгу Володимир Зубанов.

Не дивлячись на спірні моменти, книжки серії "Україна: Хронологія розвитку" Зубанов пропонує подати на державну премію. І вони цілком можуть її отримати. Бо і в комісії з держпремій на плагіат заплющують очі. Цього року через це виник скандал із Шевченківською премією. В галузі літературознавства її отримали львів’яни Роман Горак та Ярослав Гнатів за десятитомне дослідження "Іван Франко".

Цілі сторінки з тому шостого книги "Іван Франко" дослівно списані з монографії "Польсько-українська угода 1890-1894 рр.", - стверджує її автор Чорновол. Тепер вимагає до 50 тисяч гривень компенсації за порушення його авторського права.

"Це є крадіжка, тільки то знаєте, злодій краде що - цінності, якісь гроші там, не знаю, там, апаратуру, а тут, тут є інтелектуальна крадіжка, ну і якоюсь мірою бізнес, тому що 250 тисяч гривень на дорозі не валяються", - каже історик Ігор Чорновол.

Самі ж автори від будь-яких коментарів з цього приводу відмовилися. За них ситуацію прокоментували у Шевченківському комітеті, де правдивість звинувачень Чорноволом хоча і частково, але визнають. Та головну премію країни за роботу з "плагіатом" все одно дали. Бо вона найкраща з того що є.

"Так, це некоректність, некоректність, яку автори пропустили, бо надто довго робили. Може є якісь приватні взаємини, про які я не знаю, але які цілком мали б бути в нормальному суспільстві виправлені науковими редакторами і цілим штатом людей, які мало з цією роботою працювали. Коли ж ми говоримо, що автори ще й на цю роботу самі шукали гроші, ну, даруйте, то це, ну так, це ложка дьогтю у великій роботі, вона прикра, але не я не можу поставити нічого з гуманітаристики поруч з цією роботою за масштабністю, взагалі, за глобальністю осмислення і підходу до теми", - каже член Шевченківського комітету Дмитро Стус.

Проблема плагіату та спірних запозичень заради зазначення свого прізвища під твором не обмежується сучасною Україною. Існує вона чи не будь де і з продавна.

Самі учасники процесу створення книжок визнають, головна проблема з плагіатом полягає не лише у моральному рівні авторів творів, а й у низькому професійному рівні редакторів, які не помічають таких речей.

"Там, де на цьому можна отримати хоча б шматок слави, хоча б шматок грошей, при нашій організації критики, при нашій організації рецензування - не уникнути. Тому що, коли немає покарання, коли ніхто тебе не схопить за руку, коли ніхто не припинить твої дії, то чому б не вкрасти. А от коли вже починається передирання сторінками, то це нагадує, знаєте, студентські реферати чи курсові, де ctrl+C - Ctrl+V", - каже письменник, видавець Дмитро Капранов.

І дійсно, ставлення до плагіату я до нормального явища в майбутніх українських авторів виховується ще під час навчання. Студенти не гидують спростити собі життя при виконанні завдань викладачів і активно використовують для цього світове павутиння. Кажуть, аби видати чужу роботу за свою достатньою підставою є нестача часу, бажання.

"Існують ліцензовані антиплагіатні програми. Ми одну таку купили, грошей не пожаліли, правильно кажуть, що скупий платить двічі, а тупий - все життя. Ми і самі застерігаємося від оцієї скверни, ну, саме головне, що ми рятуємо молоді душі", - каже декан факультету соціології і права НТУУ "КПІ" Борис Новіков.

А тим часом, коли в Україні ймовірні плагіатори можуть бути нагороджені найвищими - державними - преміями, у Великій Британії у плагіаті звинуватили в'язня. 36-річний чоловік виявляється на незначний тюремний конкурс поетів під своїм скромним ім'ям надіслав вже існуючого вірша поета Філіпа Ларкіна. Британські в’язні підлог виявили та засудили.