Як свідчать результати соціологічного опитування Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, станом на серпень 2018 року 67% українців проголосували б на референдумі за вступ до НАТО. При цьому 42% громадян України переконані, що членство в Альянсі є найкращою гарантією національної безпеки.
Це найвищий показник прихильності щодо ідеї членства нашої держави у НАТО за останні 20 років.
Читайте також: Україна – НАТО: 7 фактів, які треба знати
Українці і НАТО: динаміка "стосунків"
Щоб проаналізувати динаміку стосунків між українцями та потенційним членством у НАТО, ми взяли дані досліджень щодо цього питання у різні роки, проведених Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва (за 2006, 2012, 2016, 2018 роки), соціологічною службою Центру Разумкова (у 2012, 2014 році та 2016), соціологічною компанією "Рейтинг" (у 1996). Цифри нашої інфографіки – округлені до цілих чисел.
36% - 15% - 67%: Чому НАТО здобуває "прихильність" українців
Які політико-історичні аспекти впливали на рішення українців – допоміг розібратися політичний аналітик Андрій Вігірінський.
У 1992-му Україна вступила до Ради Північноатлантичного співробітництва – РПАС (сьогодні Рада євроатлантичного партнерства — РЄАП), у 1994 приєднання до програми "Партнерство заради миру", а в 1996 українські миротворці вже направилися у Боснію та Герцеговину. Україна тоді не потребувала міжнародного захисту від агресорів, натомість сама відправляла своїх хлопців когось захищати. На той період членство у НАТО підтримували 36% опитаних українців, проти були 19%. Але найбільша частка, 45%, – не мала позиції, як бути з тим НАТО.
Читайте також: Українці досі вірять в міфи про НАТО, – дослідження
У 2005 році, на хвилі Помаранчевої революції, головною проблемою українці бачили боротьбу з маніпуляціями на виборах, про нацбезпеку та агресію сусідів тоді теж не йшлося. Тому відсоток тих, хто підтримував ідею членства України в Північноатлантичному альянсі, зменшився до 21%, антагоністів стало значно більше – 59%, натомість людей, які не мали чіткої позиції, також стало менше вдвічі.
У 2010 році до влади прийшов той же Янукович, перемогу над яким 7 років тому так помаранчево святкували українці. За його правління Росія була найближчим другом і стратегічним партнером, а зовсім не агресором, тому українці за активного спонукання оточення Януковича схилялися до того, що НАТО нам геть не потрібне. Відповідно, відсоток українців, які позитивно ставилися до того, аби Україна стала членом Альянсу, впав до 15%. Тих, хто вважав це членство непотрібним – було 62%. Майже не змінилася цифра тих, кого це питання не хвилювало.
Президент Порошенко хоче "закріпити успіх" щодо НАТО ще й в Конституції
Далі Віктор Федорович "створив" нам нову революцію. Але вона якраз була народжена новим поколінням (все почалося з побиття студентів) – між 1991 і 2014 виросли нові українці, народжені у незалежній країні, не СРСР. І ця молодь бачила себе не в Росії, а в Європі.
У 2014 внаслідок Революції гідності до влади прийшли проєвропейськи орієнтовані люди. Яких підтримували країни-члени Євроатлантичного альянсу, і розглядали Україну як буферну країну між небезпечною Росією та Європою. І Україна зіткнулася з прямою загрозою від Росії. В умовах анексії Криму і війни на Донбасі українці почали обдумувати ідею – нам потрібен партнер. Тому в 2014 році відсоток тих, хто підтримував українські північноатлантичні амбіції, виріс більше, ніж удвічі, порівняно з 2012-им.
У 2016-му війна з Росією, яка спершу могла комусь здатися непорозумінням чи "договорняком" окремих політиків, вже сприймалася українцями як реальна величезна загроза нацбезпеці і суверенітету. Відсоток тих, хто бачив потенційного союзника у Альянсі – зростав.
У 2018 році стало зрозуміло, що відновити вщент розкрадену армію неможливо за рік чи навіть два, навіть попри чимале підвищення бюджетних видатків на неї та активної фінансової підтримки волонтерів. Все ще нікуди не ділося питання потреби у допомозі. А проєвропейські політики при цьому вже кілька років постійно акцентували – союзником може стати НАТО. Тому кількість прихильників членства України у Альянсі значно зросла. Причому – за рахунок тих, хто досі не мав чіткої позиції, адже відсоток противників значно не змінився.
Зміни в Конституцію чи референдум?
Ідея щодо референдуму з питання вступу України в НАТО логічна, вважає Андрій Вігірінський. Це покладає на країну і громадян певну відповідальність за те, що вони мають розуміти, що військово-промисловий комплекс – це не частина держави, це приватно-правова діяльність, відкриті ринки, відкриті закупівлі, ліквідація "Укроборонпрому" і "Укрспецекспорту" в тому вигляді, як вони є, це і приватизація підприємств військово-промислового комплексу. Плюс вступ в Альянс – це забезпечення військовослужбовців. А для всього цього потрібні гроші. На громадян і на бізнес буде додатковий тиск, який пов'язаний з фінансуванням цього.
Юлія Тимошенко прагне вивести питання вступу України в НАТО на референдум
Однак також референдум – це додаткові витрати і час. Проводити його під час військового конфлікту і за умов неготовності економіки – означає порушувати об'єктивність. Коли завершиться військовий конфлікт і повернеться Крим – це момент, коли можна проводити референдум.
Закріплення курсу на вступ в НАТО в Конституції не тягне за собою жодних наслідків, які стосуються розвитку України, пояснив аналітик. Натомість спрямувати розвиток військово-промислового комплексу і реформування українських збройних сил і міністерства оборони за стандартами НАТО можна і без змін до Конституції.
Але коли дійде питання до власне вступ України до НАТО, будь-яка угода щодо участі у Північноатлантичному союзі, повинна буде пройти через Верховну Раду у вигляді закону, де будуть прописані права і обов'язки України. І не матиме значення, чи записано в Конституції, що "ми рухаємося до НАТО", чи ні.