Хто відбудовуватиме Україну після війни: уряд готує правила залучення іноземних працівників

Це важливий, логічний і прагматичний крок у напрямку євроінтеграції та процедурної дерегуляції. Держава вже готується до нових кадрових реалій, хоч і робить це поки що у суто технічній, бюрократичній площині, без широкого суспільного розголосу. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Проте спрощення процедури залучення іноземців піднімає куди ширше і гостріше питання, яке поки що залишається за лаштунками публічних дискусій: навіщо саме держава готує ці інструменти, якими є справжні масштаби майбутнього кадрового дефіциту та якою буде наша національна стратегія щодо забезпечення ринку праці?

Спрощення бюрократії – це лише механізм. Але сам по собі дозвільний інструмент не дає відповіді на фундаментальне запитання: хто безпосередньо буде будувати, виробляти, обслуговувати та розвивати відновлену Україну?

Хто відбудовуватиме країну?                                              

Україна багато говорить про повоєнну відбудову. Про інвестиції, інфраструктуру, промисловість, енергетику, нові виробництва та європейську інтеграцію. Ми обговорюємо, скільки коштів потрібно на відновлення, звідки їх залучати та які об’єкти мають бути пріоритетними.

Але гроші можна залучити, обладнання – закупити, технології – придбати. Працівників же не можна просто замовити разом із будівельними матеріалами чи виробничими лініями. Їх потрібно готувати, навчати, повертати на ринок праці та створювати умови для їхньої роботи.

Сьогодні український ринок праці переживає глибокі структурні зміни, наслідки яких відчуватимуться ще багато років. Війна, вимушена міграція, перебування мільйонів українців за кордоном, демографічне старіння, мобілізація та нерівномірний розподіл трудових ресурсів між регіонами й галузями створили нову реальність для роботодавців.

За наявними орієнтовними оцінками, населення України становить близько 28,9 мільйона осіб, тоді як зайняте населення – приблизно 11,5 мільйона. Це наочно демонструє масштаб виклику: економічна політика має забезпечувати роботою підприємства, генерувати доходи, сплачувати податки та водночас створювати ресурс для відновлення країни в умовах суттєво обмеженої пропозиції робочої сили.

Відбудова потребуватиме значно більше працівників, ніж сьогодні може запропонувати ринок праці. Йдеться про будівництво, енергетику, промисловість, транспорт, аграрний сектор, житлово-комунальне господарство та десятки інших напрямів. Причому люди потрібні будуть не лише для відновлення зруйнованого, а й для роботи діючих підприємств, запуску нових виробництв, реалізації інвестиційних проєктів та модернізації економіки.

Спершу – українці, потім – іноземці

У контексті урядових ініціатив принципова позиція Конфедерації роботодавців України полягає в тому, що першим і головним джерелом забезпечення економіки трудовими ресурсами мають бути українські громадяни. І лише після максимально можливого використання внутрішнього трудового потенціалу має розглядатися залучення іноземних працівників.

Наше першочергове завдання – створити умови, за яких українці зможуть і захочуть працювати в Україні. Для цього необхідно послідовно реалізовувати політику повернення громадян з-за кордону, залучати до економічної діяльності тих, хто сьогодні не працює, розвивати професійну орієнтацію та перепідготовку (зокрема адаптуючи програми для опанування жінками нових професій), забезпечувати працевлаштування ветеранів і людей з інвалідністю, створювати можливості для роботи людей старшого віку.

Також треба максимально зменшити так званий "тіньовий" ринок праці, який вже реально дорівнює майже третині офіційно працевлаштованих.

Але тут важливо бути реалістами. Навіть якщо ми максимально ефективно використаємо всі внутрішні резерви, це ще не гарантує покриття майбутніх потреб економіки. Частина українців не повернеться, демографічні тенденції не зміняться за один рік, а масштаби відбудови можуть виявитися значно більшими за можливості національного ринку праці.

Не маємо права повторювати чужі помилки

Саме тому ми повинні завчасно готуватися до наступного інструменту – відповідального та організованого залучення іноземних працівників.

І тут ми маємо бути максимально відвертими та прямо відповісти на занепокоєння суспільства. Дивлячись на складний досвід країн Європейського Союзу з інтеграцією мігрантів, ми не маємо права повторювати чужі помилки. Стихійна міграція, проблеми з безпекою, розмивання національної ідентичності чи відсутність жорсткого державного контролю – це ціна, яку Захід заплатив за хаотичність і відсутність чіткої політики.

Наш підхід має бути принципово іншим: контрактний прагматизм замість безконтрольної міграції. Йдеться не про заміщення українців іноземцями, не про відмову від політики повернення громадян і не про відкриття стихійного ринку трудової імміграції. Іноземна робоча сила має доповнювати національний ринок праці, а не конкурувати з українцями за робочі місця там, де є можливість працевлаштувати громадян України.

Залучення іноземців має бути обґрунтованим: за конкретними професіями, кваліфікаціями, галузями та регіонами, де підтверджений попит роботодавців не може бути своєчасно задоволений за рахунок українських працівників. Це має бути модель організованого рекрутингу під конкретні проєкти із чітким терміном перебування, суворими безпековими перевірками, гарантіями повернення до країн походження після завершення контрактів та повним дотриманням українського законодавства.

Найбільша помилка – почати створювати систему трудової імміграції під тиском обставин тоді, коли вона вже терміново знадобиться економіці, піддаючись хаосу.

Питання, відповіді на які ще немає

І тут виникає запитання до державної політики. Україна вже має плани відновлення, програми залучення інвестицій, галузеві стратегії та оцінки фінансових потреб. Уряд робить кроки щодо спрощення процедур. Але чи існує настільки ж системний прогноз того, скільки людей, яких професій і кваліфікацій потребуватиме економіка? Чи знаємо ми, яку частину цієї потреби зможемо покрити за рахунок українців, повернення громадян, навчання та підвищення продуктивності? І де саме виникне об’єктивна потреба в іноземних працівниках?

Без відповідей на ці питання ми ризикуємо опинитися в ситуації, коли інвестиції вже готові, проєкти затверджені, фінансування доступне, а бюрократичні дозволи спрощені, але реалізувати відбудову все одно неможливо через відсутність фахівців і відсутність системного рекрутингу.

Потрібна цілісна система

Залучення іноземних працівників – це значно більше, ніж просто отримання єдиного дозволу на працю та проживання. Україні потрібна цілісна система, яка починається з прогнозування кадрових потреб і визначення можливостей національного ринку праці, а продовжується безпековими перевірками, організованим рекрутингом за кордоном, перевіркою професійних кваліфікацій, оформленням документів, працевлаштуванням та правовою й мовною адаптацією іноземних громадян.

Особливе значення матиме можливість залучення груп працівників для великих виробничих, інфраструктурних та інвестиційних проєктів зі збереженням необхідних індивідуальних перевірок. Це також потребуватиме міждержавної співпраці з країнами потенційного походження робочої сили, домовленостей щодо організованого рекрутингу, підтвердження кваліфікацій і соціального захисту працівників. Також ми маємо запобігти "транзитному працевлаштуванню", яке буде використовуватися іноземними працівниками для нелегального проникнення в країни ЄС.

Принципово важливо не допустити конкуренції за рахунок погіршення умов праці. Іноземні працівники повинні мати належні трудові права та соціальні гарантії, щоб унеможливити демпінг заробітних плат на ринку. Необхідно запобігати недобросовісному рекрутингу, трудовій експлуатації та примусовій праці. Залучення іноземної робочої сили не повинно означати зниження стандартів для українського ринку праці.

У цьому контексті важливо правильно використати й експериментальні урядові проєкти, зокрема щодо цифровізації підтвердження кваліфікацій іноземців та осіб без громадянства. Їхню ефективність потрібно оцінювати не лише за кількістю розглянутих заяв або підтверджених кваліфікацій, а передусім за тим, чи допомогли вони роботодавцям реально знайти та працевлаштувати потрібних фахівців без створення безпекових ризиків для держави.

На думку Конфедерації роботодавців України, державі необхідно ініціювати розроблення комплексної програми забезпечення економіки трудовими ресурсами та організованого залучення іноземних працівників.

Така програма повинна мати чітку послідовність пріоритетів:

• повернення українців з-за кордону та створення умов для їхньої зайнятості;
• залучення до економічної діяльності внутрішніх трудових резервів;
• професійна підготовка та перепідготовка, опанування жінками нових професій, працевлаштування ветеранів, людей з інвалідністю та інших категорій громадян;
• підвищення продуктивності праці й технологічна модернізація виробництва;
• визначення об’єктивної залишкової потреби в працівниках та організоване залучення іноземців за суворими контрактними та безпековими критеріями там, де внутрішніх ресурсів недостатньо.

Розробляти цю програму потрібно спільно – за участю уряду, організацій роботодавців, галузевих асоціацій та експертного середовища. Саме підприємства найкраще розуміють, які фахівці їм потрібні, де виникає дефіцит і які механізми залучення працівників можуть бути ефективними на практиці.

Ми не повинні сприймати трудову імміграцію як політичне табу або відкладати цю дискусію до завершення війни. Урядовий законопроєкт свідчить про те, що цей процес уже розпочався. Але так само ми не маємо права перетворювати його на ризик для внутрішньої стабільності чи розглядати як простий спосіб компенсувати проблеми національного ринку праці, не доклавши достатніх зусиль для залучення українців. Україна конкуруватиме за інвестиції, технології та ринки. Але вона також конкуруватиме за людей. І ця конкуренція вже не обмежуватиметься внутрішнім ринком праці.

Тому наша позиція чітка: спочатку маємо зробити все можливе, щоб українці працювали в Україні. І лише там, де цього об’єктивно недостатньо, залучати іноземних фахівців і працівників на прозорих, контрольованих та безпечних для держави умовах.