Росія атакує нас не лише ракетами: про що мовчить єдиний марафон

Петропавлівська Борщагівка. Нібито "40 заручників", розлючений натовп біля пункту розміщення Нацгвардії, крики, блогери, стріми. І ще до того, як хтось розібрався, що сталося насправді, ця історія вже розлетілася російськими пабліками. Усе дуже схоже на добре підготовлену інформаційну спецоперацію. Бо що може бути кращим для Кремля, ніж кадри, де українці готові один одного повбивати? Про це пише Віктор Таран.

Невдоволення накопичується

Коли ситуація вже закипіла, на місце приїхав Кирило Буданов. Бойовий генерал, який бачив і не таке. І після його появи напруга помітно спала. Кричати на камеру – це одне, а говорити з Будановим в очі зовсім інше. Авторитет таки вирішує.

Водночас людей сьогодні особливо заводити й не треба. Достатньо сумнівної "медсестри", дитини, яку нібито перекинули через паркан, і кількох слів про бусифікацію. Додаємо анонімні телеграм-канали і – натовп уже біля воріт. Люди втомлені, невдоволення накопичується, а довіри до влади місцями катастрофічно бракує. Борщагівка стала ще одним доказом того, як легко на цьому зіграти.

Буданову респект. Приїхав у розпал кризи і владнав ситуацію, як батько в хаті, що розвів заведених дітей по різних кімнатах.

Провал інформаційної політики

Але є інше питання. Чому туди мав їхати саме керівник Офісу Президента? У розпал війни він мав би займатися державними справами, переговорами, зміцненням оборони і роботою з партнерами. А натомість змушений був їхати в Петропавлівську Борщагівку і особисто вмовляти натовп розійтися. Це і небезпечно для людини такого рівня, і показує, що правоохоронні органи на місці не впоралися. Де були поліція і СБУ, коли натовп штурмував ворота?

І ще одне питання, не менш важливе. Чому в державі немає жодного майданчика, де про такі речі говорять чесно? Чому мовчить єдиний марафон? Мобілізація, СЗЧ, ТЦК, довіра до влади давно хвилюють мільйони людей. Але, на жаль, внутрішнього порядку денного з цих питань у нас фактично немає. Ми давно мали б відкрито давати відповіді, а натомість у марафоні про це не кажуть нічого. І поки держава мовчить, цей вакуум заповнюють російські пабліки, анонімні телеграм-канали і крикуни зі стрімами. Якщо ми не говоритимемо з людьми самі, з ними говоритиме ворог.

Тепер головне. Усі винні мають бути покарані. І ті, хто вигадав "заручників" і розганяв фейк, і псевдомедсестра, якщо її роль підтвердиться, і 14-річний підліток у межах, які дозволяє закон, і дорослі, які його використали, включно з батьками. Бо тільки чесне і публічне розслідування позбавить ворога нагоди вдруге розіграти той самий сценарій.