Таку картину в своєму звіті малює Андрей Клепач – колишній заступник міністра економічного розвитку Росії і на момент підготовки доповіді – головний економіст російського державного банку "ВЕБ.РФ". Про це пише Максим Гардус.
Цікава доповідь російського економіста
Цікаве в цій історії, що звіт не є продуктом оцінки західних аналітиків, емігрантів чи українських санкційних експертів. Це абсолютно системний чиновник-науковець, який послідовно підтримував "цілі СВО", говорив про Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області як про "нові регіони РФ" і пропонував для них окрему модель розвитку. Й ось у травні 2026 він опублікував невтішний прогноз щодо економіки Росії. У серпні його звільнили.
Доповідь Клепача "Економіка Росії та геополітичні виклики" цікава передусім тим, що показує, як частина російської економічної системи сама бачить зв'язок між санкціями, війною на Близькому Сході, нафтовими доходами та станом бюджету. І картина там для Кремля не надто оптимістична.
Що отримала Росія від війни в Перській затоці?
Наприкінці 2025 – початку 2026 року нафтові санкції почали працювати саме так, як від них очікували. Індія різко скоротила закупівлі російської нафти, те саме зробив Китай, а Туреччина зупинила закупівлі частини російських нафтопродуктів.
Клепач прямо пише: "все йшло за санкційним сценарієм". Якби така ситуація тривала весь рік, за оцінкою Інституту ВЕБ, російський бюджет недоотримав би близько 2 – 2,5 трильйона рублів. Але почався напад на Іран.
"Завдяки Трампу та війні в Перській затоці, ми отримали тимчасове полегшення та стрибок цін на нафту, газ і добрива", – пише Клепач.
Блокада Ормузької протоки та ризик дефіциту нафти різко підняли світові ціни. І, як формулює сам Клепач, Росія отримала "тимчасовий перепочинок" завдяки зростанню цін на нафту, газ і добрива. У сценаріях ВЕБ це добре видно. За відносно короткого конфлікту середня ціна нафти марки Brent у 2026 році оцінюється приблизно у 89 доларів за барель, Urals – у 68 доларів. За тривалішого конфлікту – вже 103 і 83 долари відповідно.
При цьому головний виграш Росії виникає не через різке збільшення фізичного експорту. У 2025 році РФ експортувала 231 мільйон тонн нафти. У першому сценарії ВЕБ на 2026 – 239 мільйонів тонн, тобто лише на 3 – 4% більше. Але сукупні доходи від експорту продукції паливно-енергетичного комплексу зростають набагато сильніше завдяки ціні.
Саме глобальний дефіцит енергії тимчасово послаблює санкційне обмеження російського експорту: світу потрібна нафта, і можливостей повністю витіснити російські барелі стає менше.
Росія виграватиме недовго
Але санкції нікуди не зникають. Навіть під час нафтового шоку Urals залишається дешевшою за Brent. Тобто Росія отримує лише частину глобального цінового бонусу.
І Клепач прямо попереджає: виграш від війни у затоці – це передусім 2026 рік і, можливо, початок 2027 року. Після можливої нормалізації світового ринку санкційний тиск може знову проявитися повною мірою.
Є й другий контур тиску – українські удари. У доповіді втрати від ударів по портовій, нафтогазовій, хімічній та логістичній інфраструктурі Росії вже названі "помітним макроекономічним бар'єром" для зростання.
ВЕБ допускає, що російська нафтова галузь замість розширення входить у фазу спаду, а видобуток може не перевищити 500 – 505 млн тонн.
Тобто, санкції та українські удари працюють по різних частинах однієї системи. Санкції ускладнюють продаж нафти та знижують її ціну. Удари по НПЗ, портах і транспортній інфраструктурі зменшують можливість цю нафту переробити та фізично вивезти.
Особливо показово, що ВЕБ окремо моделює удари по експортній інфраструктурі як фактор, здатний не лише скоротити експорт, а й у разі подальшої ескалації – змусити Росію знижувати сам видобуток.
Економічного зростання не буде
Але найцікавіше починається далі. Війна проти Ірану дає Росії десятки мільярдів доларів додаткової експортної виручки, але майже не створює економічного зростання.
Згідно з першим сценарієм, російський експорт нафти у 2026 році зростає з 422 мільярдів до 498 мільярдів доларів, а ВВП – лише на 0,3%. Інвестиції при цьому скорочуються на 2,5%.
Навіть за значно сприятливішого другого сценарію, де експорт сягає 566 мільярдів доларів, ВВП додає лише 0,6%, а інвестиції падають на 1,7%. Сам Клепач тому й пише, що близькосхідний конфлікт дав економіці "додаткове дихання", але позитивний ефект для реального сектору буде невеликим.
Частина додаткових нафтових доходів іде у резерви, частина – у відтік капіталу, частина – підтримує бюджет. Тобто російська економіка дедалі гірше перетворює нафтову ренту на інвестиції та довгострокове зростання.
А потім настає 2027 рік. У короткому сценарії ВЕБ ціна Urals падає з 68 до 48 доларів за барель. Загальний експорт Росії – з 498 мільярдів до 414 мільярдів доларів, тобто навіть нижче рівня 2025 року. І найболючіше це б'є по бюджету.
Нафта вже не врятує Росію
У сценарії Клепача нафтогазові доходи федерального бюджету падають приблизно з 9,1 трильйона рублів у 2026 році до 6,8 трильйона у 2027 році. Загальні доходи бюджету виявляються приблизно на 3,3 трильйона нижчими від плану. І це вже створює проблему не тільки для нафтової галузі.
Оборонні видатки залишаються підвищеними. Тому Клепач прямо попереджає про ризик скорочення так званих "видатків розвитку" – на науку, освіту, інфраструктуру та національні проєкти.
Механізм такий: дешевша нафта – менші доходи бюджету – більший дефіцит – секвестр – менше інвестицій у майбутнє.
Причому навіть довга війна на Близькому Сході проблему повністю не вирішує. Висока ціна на нафту здатна підтримувати нафтогазові надходження, але слабшає вже вся економіка, а разом із нею і ненефтогазова податкова база.
Тому середньостроковий прогноз ВЕБ досить промовистий. У базовому сценарії ціна Urals після 2026 року падає до 48 – 57 доларів за барель і навіть до 2030 року не повертається до рівнів, які дає близькосхідний шок.
Сам ВЕБ прямо формулює: позитивний ефект від зростання нафтових цін вичерпається вже до 2028 року. А якщо до цього додати нове посилення санкцій та подальші українські удари по промислових і транспортних об'єктах, Клепач оцінює потенційне зростання ВВП Росії у 2027 році лише у 1 – 1,5%.
Звідси важливий висновок для оцінки санкцій: не можна дивитися на високі російські нафтові доходи у момент глобального енергетичного шоку і робити висновок, що санкції "не працюють". На початку 2026 року санкційний механізм уже почав тиснути на російський експорт і бюджет. Війна проти Ірану просто різко змінила світову кон'юнктуру і тимчасово компенсувала цей ефект.
Іран купив Кремлю час, але не вирішив жодної з проблем, через які цей час Росії був потрібен.