За щорічними даними соціологів Gallup International Association, приблизно 23% жителів всієї планети називають себе нерелігійними.
У свою чергу, 13% називають себе атеїстами.
Згідно зі статистикою, за останні 10 років кількість нерелігійних людей в світі постійно збільшується. В середньому світ втрачає близько 1% віруючих щороку.
Як показують дані, в Європейському Союзі Чехія та Франція опинилися в лідерах серед нерелігійних країн — 30% та 29% атеїстів відповідно.
Великих масштабів атеїстичний рух набув у Китаї — 47% населення.
Водночас ситуація з вірою в Україні значно краща, але і тут є свої "але". Причин цьому вистачає.
У часи СРСР Бога в країні не існувало. Функціонувала тільки церква, котра співпрацювала з владою.
Старші дотепер згадують, що після сповіді "грішника" могли відразу посадити за грати.
Іншими словами, українці не могли нормально відвідувати церкву, а в свідомості громадян священнослужителі закарбувалися як "співробітники системи".
Утім найпоширенішою причиною занепаду віри є науковий прогрес та надмірна віра людини у власне "я".
Брат Григорій, монах Місійного товариства святого апостола Андрія УГКЦ, впродовж останніх 10 років активно працює з молоддю та дітьми.
Близько чотирьох років він працював з молоддю Польщі.
Монах зазначає, що українці, порівняно з європейцями, на набагато вищому релігійному рівні.
"Розумієте, у нас церква має ще хоч якийсь авторитет, там (в ЄС) до священнослужителів ставляться, як до аборигенів", — розповідає брат Григорій.
Монах підкреслює, що у європейському суспільстві ставлення до священиків є негативним завдяки церковним секс-скандалам, які декілька років тому сколихнули суспільство.
Окрім цього, церковник називає іншу причину занепаду віри: "Насправді молодь не погана, але вона слабка у спокусах. Через це молодим людям потрібен духовний лідер, який би гуртував їх в одне ціле. Втім, на жаль, у церкві зараз криза на таких лідерів".
Ситуація виглядає доволі заплутаною, проте вихід завжди знайдеться.
В Україні діють чимало гуртків при церквах , які організовують різноманітні поїздки, театри, реколекції, катихези (навчання) і так далі.
Саме тут формується християнська молодь і саме це може стати, так би мовити, цілющим джерелом. Проте про діяльність церковних гуртків знають тільки ті люди, які цікавляться церковним життям.
Виникає логічне запитання: чому церква не пропагує свою діяльність?
Наприклад, різні секти активно шукають підходу до людей. Вони ходять по вулицях і домівках, роздають різноманітні буклетики й книги, роблять різноманітні акції. І вони мають успіх і відповідну кількість прихожан.
Проте канонічні церкви тримаються своїх традицій і подібним не збираються займатися.
"Церква відкрита: є богослужіння, є сповідь, — говорить брат Григорій. — Ми нікого на силу не тягнемо, людина від Бога має свою волю. Тільки від самої людини залежить вибір".
Сьогодні церковники заспокоюють, що християнство не зникає, а зміщується в Африку і Латинську Америку, де віруючих з кожним роком тільки збільшується.
Хто б що не казав, але людство не вперше відвертається від Бога і добром це ще не закінчувалося.