Виступ Порошенка на засіданні Генасамблеї ООН: повний текст

Повний текст виступу Порошенка опублікувала прес-служба Адміністрації Президента:

"Шановний пане Голово!

Шановні колеги!

Пані та панове!

Від імені України я щиро вітаю вельмишановного пана Пітера Томсона з обранням на посаду Голови 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Висловлюю повну підтримку України Вашим зусиллям.

В один із найгірших років двадцятого сторіччя Ернест Хемінгуей написав великий гуманістичний роман.

Епіграфом він взяв слова англійського поета Джона Донна:

"Немає людини, яка була б, як острів, сама по собі; кожна людина є частиною материка. … Смерть кожної людини применшує й мене, бо я єдиний з усім людством…"

В цих словах полягала суть моральної та історичної трансформації, яку пройшло людство по слідах двох великих війн 20 сторіччя.

Ми вступили у 3 тисячоліття з твердим відчуттям, що ми є разом – як оновлене людство, для якого не існує такого поняття, як "чуже горе".

Що трапилося із цим відчуттям?

Куди воно зникло?

Звідки взялися десятки причин замкнутися на своєму "острові" та не бачити чужого горя?

Чому на континентах світу до влади приходять люди, головний мотив яких – не чути чужого "подзвону"?

Чому під маскою прагматизму в наших життях поселився цинізм, подібного якому ми не бачили з часів, коли Хемінгуей писав свій роман?

Чому зло сьогодні таке сильне, а добро таке слабке?

"Немає людини, яка була б як острів" – це стосується і політиків.

Це стосується і нашої організації.

Шановний пане Голово!

Останнім часом світ навколо нас становився все менш і менш стабільним.

Хтось це відчував сильніше, хтось слабкіше.

Але ніколи з кінця Холодної війни в такому масштабі, з таким зухвальством та в односторонньому порядку не попиралися міжнародні норми та принципи.

Ніколи до цього часу не ставився під сумнів Статут ООН, документ на якому тримався наш світовий порядок.

Ніколи до цього часу його головним порушником не виступала країна-член Ради Безпеки ООН, країна, яка фактично стала одночасно ініціатором і активним учасником конфліктів та його арбітром.

Як результат, зараз глобальна нестабільність – це вже не тема для наукових дискусій.

Це фактично найбільша загроза, що постала перед людством.

І від того, яким чином нам вдасться її подолати напряму залежить наше майбутнє, майбутнє наших дітей та майбутнє нашої Організації.

Шляхів виходу з цієї ситуації бачу тільки два:

або ми визнаємо існування проблеми і докладаємо зусиль для її вирішення на основі спільних цінностей та принципів,

або обманюємо себе ілюзією стабільності, заплющуємо очі на очевидні факти і ставимо майбутнє ООН – цієї безпрецедентної платформи для спільних дій – в залежність від одного гравця, який грубо порушує Статут ООН.

В останньому випадку вже найближчим часом нас чекає жорстке розчарування.

Ціна за таку короткозорість вже давно визначена – це людські життя.

У минулому сторіччі ми заплатили непомірну плату внаслідок двох світових війн – 70 мільйонів життів.

Невже цього замало?

Тому вчергове підкреслюю – ми не можемо більше дозволити собі загнану у глухий кут Раду Безпеки при розгляді питань міжнародного миру та безпеки.

Обмеження права вето під час ухвалення рішень щодо попередження та врегулювання конфліктів мають стати пріоритетними завданнями у контексті реформування діяльності Ради Безпеки.

Призупинення права вето у випадках масових злодіянь, а також тоді, коли держава-член Ради Безпеки ООН є стороною у спорі має стати залізобетонним правилом без жодних виключень.

Рада має перетворитися на дійсно демократичний та репрезентативний орган, вільний від відголосків минулого.

Існує потреба у перетворенні нашої Організації на структуру, спроможну ефективно реагувати на акти агресії та притягувати винних до правової відповідальності.

В протилежному випадку жодна нація, жодна держава-член ООН не може розраховувати на стабільну безпеку та розвиток.

Ще одним видом загрози миру і міжнародній безпеці, який вимагає невідкладної уваги світової спільноти, є гібридні війни.

Як Президент країни, що стала наразі полігоном для випробування нових методів гібридної війни, я привертав увагу міжнародної спільноти до цієї проблеми під час минулорічної сесії Генеральної Асамблеї.

За рік, що минув ми стали свідками суттєвого поширення цієї практики.

Її наслідки спостерігалися в Європі, в Америці та на інших континентах.

Політичний тиск, відверта пропаганда, втручання у виборчі процеси, економічний примус, таємні диверсійні та військові операції, кібератаки, зловживання дипломатичними заходами – таким є сучасний інструментарій неоголошених війн.

Прийшов час, щоб Рада Безпеки взяла це питання під свій контроль.

У свою чергу, Україна готова й надалі ініціювати дискусію – що та як має робити Рада у протидії цій загрозі.

У контексті останнього розвитку подій на Корейському півострові, майбутнє режиму ядерного нерозповсюдження викликає все більше занепокоєння моєї країни.

Як відомо, Україна свого часу добровільно відмовилася від третього за розміром ядерного арсеналу з від 2800 до 4200 тактичними ядерними боєголовками в обмін на гарантії її суверенітету та територіальної цілісності за Будапештським меморандумом 1994 року.

На превеликий жаль, усі ці гарантії залишилися на папері. Будемо відверті, ми провалили іспит по Будапештському меморандуму. Таким чином, демократичний світ програв свою першу битву – йдеться не тільки про Україну, йдеться також про довіру до договорів.

Однак, Україна, як відповідальний міжнародний актор, завжди була та залишається відданою справі ядерного нерозповсюдження та роззброєння.

Тож, своєчасні та ефективні дії міжнародної спільноти у відповідь на ядерні випробування в КНДР є ще одним іспитом для всіх нас.

Ми не повинні допустити, щоб світ поринув у нову гонку ядерних озброєнь.

Високий рівень нестабільності сучасного світу та зростаючі з кожним днем виклики підвищують запит як окремих країн, так і міжнародних організацій на сильне лідерство.

Не є виключенням у цьому плані й Організація Об’єднаних Націй.

Цього року ми обиратимемо нового Генерального секретаря ООН.

Тож впевнений, що основними критеріями для кандидата на цю важливу посаду, на додаток до його або її високих професійних якостей, мають бути:

по-перше, безкомпромісна позиція у питанні дотримання положень Статуту ООН;

по-друге, готовність у випадку загрози миру та безпеці рішуче використовувати наявні у його розпорядженні інструменти, зокрема, що передбачені статтею 99 Статуту ООН.

Віримо, що Рада Безпеки та Генеральна Асамблея зроблять правильний вибір.

І Україна, зі свого боку, як непостійний член Ради Безпеки, працюватиме для досягнення цієї мети.

Шановний пане Голово!

Цього року ми стали свідками низки жахливих терористичних атак.

Афганістан, Сирія, Ірак, Буркіна-Фасо, Туреччина, Бельгія, Франція, Німеччина, Україна – і це далеко не повний список.

Спрут тероризму продовжує опутувати своїми щупальцями все більше країн та континентів.

Очевидно, що загрозу такого масштабу можливо подолати виключно спільними зусиллями.

У цьому контексті захист критичної інфраструктури від терористичних атак має стати одним із важливих аспектів боротьби з тероризмом.

Під загрозою опиняться банківська та фінансові системи, телекомунікації, аварійно-рятувальні служби, повітряне і залізничне сполучення, енергетичний сектор та водопостачання.

Що найстрашніше – це загрожує численними жертвами серед цивільного населення.

Ми продовжуватимемо закликати Раду Безпеки до дій у відповідь на цю зростаючу проблему.

У цьому контексті ми також вітаємо ініціативу Великої Британії скликати спеціальне засідання РБ з питання терористичних загроз авіаційній безпеці.

Цей крок має стати потужним сигналом готовності Ради вживати рішучих дій, щоб унеможливити у майбутньому трагедії.

Такі трагедії як збитий два роки тому терористами літак МН-17 Малайзійських авіаліній у небі над Донбасом.

За результатами кропіткого технічного розслідування, здійсненого відповідною міжнародною командою, вдалося не тільки з’ясувати окремі деталі, а скласти фактично повну картину цього жахливого злочину.

Наразі, не дивлячись на ганебне вето, накладене РФ на рішення щодо створення міжнародного трибуналу під егідою ООН, ми маємо забезпечити належну імплементацію Резолюції Ради Безпеки ООН №2166.

Спільна команда, що складається з представників Малайзії, Нідерландів, Австралії, Бельгії та України, продовжує кримінальне розслідування.

Ми повинні створити ефективний механізм залучення до відповідальності всіх тих, хто несе відповідальність за цю катастрофу.

Наш моральний обов'язок – притягнути нарешті до відповідальності усіх винних у цій катастрофі – і не тільки виконавців, але й тих, хто своїми злочинними наказами зробили можливим загибель 298 безневинних людей.

Шановний пане Голово!

Починаючи з 2014 року, Україна з власного трагічного досвіду знає, що таке тероризм, експортований ззовні.

Терористична складова неоголошеної гібридної війни Росії проти України є очевидною.

Драматично, вона стала реальністю повсякденного життя на окупованих територіях Донецької та Луганської областей України.

За два з половиною роки цього конфлікту, ми отримали значну кількість неспростовних доказів прямого залучення Росії, її структур і посадовців до фінансування, підтримки і координації діяльності терористичних угруповань, які вчинили численні злочини проти громадян моєї держави.

Шокуюча реальність така, що іноземні терористи, передусім з Росії, становлять значну частину приблизно 38-тисячного незаконного військового формування на Донбасі, озброєного до зубів.

І це не перебільшення – в їхньому розпорядженні перебуває близько 700 танків, 1200 бойових броньованих машин, більше 1000 артилерійських систем та більше 300 реактивних систем залпового вогню.

Зброя, боєприпаси та персонал продовжують надходити з Росії в Україну через неконтрольовану частину українсько-російського кордону. Надходити на щоденній основі ешелонами.

Водночас, російська сторона продовжує наголошувати з багатьох майданчиків, включаючи ООН, що вона тут ні до чого, що росіян немає в Україні.

Навіть лицемірні радянські керівники не можуть зрівнятися з такою відвертою брехнею та очевидними маніпуляціями, які дозволяє собі Кремль сьогодні.

Так, вони погрожували світу ядерною зброєю також, як це робить Росія сьогодні.

Але коли під час Карибської кризи СРСР було пред’явлено аерознімки американської розвідки, навіть Хрущов був змушений визнати наявність радянських ракет на Кубі.

Сьогодні, у відповідь на пред’явлені тисячі фотографій, відео, свідчень та інших доказів російської військової присутності на Донбасі, світ чує від Росії лише цинічне "нас там немає".

Росія говорила те ж саме про Крим. "Нас там не має". А потім був проведений фіктивний референдум під дулами російської зброї. А потім, через декілька днів, кричуща заява російського президента, що Крим, уявіть собі, був анексований "у відповідності до Статуту ООН".

Чи говоримо ми про один і той же Статут?

Це не просто зневага до століттями напрацьованих принципів міжнародних відносин, їхніх писаних і неписаних правил і етики. Це нівелювання дипломатії як такої.

Вважаю, що нашій Організації настав час виробити серйозні запобіжники проти зловживання окремими країнами-членами ООН довірою решти світового співтовариств.

Необхідно продумати механізми офіційної фіксації доказів агресії одних держав проти інших та передбачити чітку відповідальність згідно з принципами Статуту ООН.

Третій рік агресії продовжує нести біль та страждання моїм громадянам.

Загинуло 2430 осіб. Значна частина – цього року. Загальна кількість жертв цієї нав’язаної нам війни у серці Європи сягнула цифри 10 тисяч – 2,5 тис. військових та 7,5 тис. мирних мешканців.

У полоні бойовиків на Донбасі, а також на території Росії продовжують незаконно утримуватися сотні заручників.

Ми були шоковані дізнатися, що нещодавно на окупованих територіях Донбасу проросійські незаконні збройні формування взяли у заручники дітей.

Вони продемонстрували відео допиту підлітків, яким висувають абсурдні звинувачення у підготовці та здійсненні диверсій.

Ця ситуація є абсолютно неприпустимою у 21 сторіччі.

Ми закликаємо ЮНІСЕФ втрутитися та запобігти катуванню цих дітей.

Ще одна душероздираюча історія.

Декілька днів тому, один український заручник, волонтер, Володимир Жемчугов, був звільнений.

Після року у полоні без належної медичної допомоги, ця абсолютно сліпа людина без рук розповіла те, що є квінтесенцією того, що відбувається на Донбасі.

Цитую: "Я родом з Донбасу, росіянин за національністю, колишній шахтар. Але людей, як я на Донбасі, патріотів України, не вдалося обдурити російською пропагандою. Ми почали боротися проти російської окупації, країни, яка розв’язала війну проти України". Однак, він висловив глибоке переконання, що мир на його рідній землі – Донбасі – буде відновлено і люди там повернуться до нормального життя.

У цьому зв’язку, хочу в чергове наголосити, Україна залишається відданою політико-дипломатичному врегулюванню ситуації на Донбасі.

Ми мирна нація.

За жодних обставин у нас не було намірів починати будь-які конфлікти з нашими сусідами.

Протягом року ми словами та діями підтвердили, що готові рухатися шляхом імплементації Мінських домовленостей – комплексного плану мирного врегулювання, що його було погоджено ще у вересні 2014 року і підтверджено у лютому 2015 року.

Але постійно наштовхувалися на протидію Кремля та підтримуваних ним бойовиків, які всілякими способами намагаються затягнути мирний процес і перекласти відповідальність за свої власні деструктивні дії на Україну.

Сподіваємось, що Росія відмовиться від такого підходу і дасть шанс всеохоплюючому врегулюванню.

Наголошую: у Мінських документах у цілому є чіткий орієнтир, що робити кожній стороні. Україна своє зробила і робить.

Справа за Росією та її посіпаками на українському Донбасі почати виконувати їхню частину: відпустіть полонених, припиніть стріляти, відведіть озброєння, дайте ОБСЄ можливість безперешкодно виконувати власний мандат, виведіть російське озброєння, а також регулярні та нерегулярні підрозділи.

Окупаційна влада не обмежується веденням бойових дій на Донбасі, але й продовжує свою репресивну політику в Криму.

Колись квітучий вільний півострів перетворився на сіру зону, де люди фактично позбавлені всіх видів захисту.

Судова та пенітенціарна системи перетворилися у Криму у справжній інструмент репресій.

Як вже не раз було в історії, більшість жертв – кримські татари і українці.

Останній штрих у цій картині – заборона російською окупаційною владою діяльності Меджлісу – органу самоврядування кримськотатарського народу.

А також безпідставне тримання протягом 20 днів у психіатричній лікарні заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова.

По суті, ганебна практика каральної психіатрії, що протягом багатьох років використовувалась радянською репресивною машиною, зараз береться на озброєння Росією.

Ми вимагаємо забезпечення безперешкодного доступу міжнародних правозахисних організацій як до Криму, так і до Донбасу, а також неухильного виконання рішення Виконавчої Ради ЮНЕСКО щодо запровадження моніторингу ситуації в АРК на інституційному рівні.

Жителі півострова мають бути захищені від дискримінації та утисків.

Геноцид кримськотатарського народу, що вже пережив трагедію депортації 70 років тому, не має повторитися.

Ми в Україні високо цінуємо внесок Верховного комісара ООН з прав людини та Ради ООН з прав людини у вирішенні поточних проблем з правами людини у моїй державі, у тому числі – в окупованому Криму.

Цього року, плануємо привернути увагу Генеральної Асамблеї ООН до цієї проблеми, представивши відповідну резолюцію щодо ситуації з правами людини на окупованій території Автономної Республіки Крим та у Севастополі.

Ця резолюція має стати об’єктивною оцінкою всієї спільнотою ООН ситуації з правами людини на окупованих територіях.

Люди на цих територіях мають право на захист.

Їхні діти мають право на захист.

І це наша відповідальність як Організації Об’єднаних Націй захистити їх.

Я звертаюсь до всіх держав-членів ООН підтримати українську ініціативу.

Ми також закликаємо вас не визнавати легітимність російських виборів, які були проведені декілька днів тому в окупованому Криму.

Якщо ви визнаєте їх, це зіграє на руку агресії та заохочуватиме подальші репресії.

Ще одна проблема, яка спричинена російською окупацією Криму, це її наміри розташувати тактичну ядерну зброю та засоби її доставки на окупованому півострові.

Це фактично руйнує глобальну систему нерозповсюдження зброї масового знищення, брутально порушує без’ядерний статус України.

Більш того, Росія використовує тимчасово окупований Крим для планування її агресивної політики не тільки в Україні, але також в інших куточках світу, включаючи Сирію, де ця політика йде пліч-о-пліч з воєнними злочинами та злочинами проти людяності.

Сьогодні весь демократичний світ глибоко занепокоєний порушенням прав людини та стражданням цивільного населення Сирії.

Переконаний, що повне виконання Женевського комюніке 2012 року та резолюції Ради Безпеки 2254 є життєво важливим для врегулювання цього довготриваючого та кровопролитного конфлікту.

Привертаємо особливу увагу до необхідності усунення загрози будь-якого застосування хімічної зброї у цій країні.

Покращення гуманітарної ситуації, допуск до Алеппо та інших міст, що потребують негайної допомоги, міжнародних гуманітарних організацій є нашими першочерговими завданнями.

Ми вітаємо проведення ранкового спеціального засідання Ради Безпеки ООН по Сирії, де я сьогодні мав можливість висловити наше бачення цього важливого питання.

Сподіваюся, що ця дискусія призведе до змістовних рішень і кроків для полегшення тяжкого становища сирійців.

Ще один континент, який потерпає наразі від численних невирішених конфліктів та потребує нашої пильної уваги – це Африка.

Вона має нарешті почати сприйматися такою, якою вона є насправді: континентом з безмежним потенціалом та можливостями, а не тягарем, як це було багато років тому після століть колоніалізму та експлуатації.

Моя країна не шкодуватиме зусиль на її підтримку і наші африканські партнери можуть повністю розраховувати на Україну, у тому числі за допомогою нашого членства в Раді Безпеки.

Шановний пане Голово!

Незважаючи на виклики сьогодення, які стоять перед Україною, моя країна повністю віддана справі реалізації Цілей сталого розвитку, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН в минулому році.

Ми продовжуємо працювати над виконанням наших зобов'язань на національному рівні, в першу чергу пов’язаних із забезпеченням здорового навколишнього середовища і сталого енергопостачання, просуванням гендерної рівності, боротьбою з корупцією.

Як член "Групи друзів з питань клімату", Україна зробила свій внесок у досягнення консенсусу щодо всеосяжної угоди у сфері зміни клімату.

Ми у стислі терміни завершили всі ратифікаційні процедури по Паризькій угоді і сьогодні під час засідання високого рівня здали на зберігання наші ратифікаційні грамоти.

У цьому році ми також досягли важливого етапу – завершення Плану дій ООН щодо Чорнобиля та Декади відновлення та сталого розвитку регіонів, потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Однак існує очевидна необхідність продовження міжнародних зусиль із подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також завершення відповідних проектів.

Задоволений також, що порядок денний у галузі сталого розвитку на період до 2030 приділяє значну увагу одній із найбільших проблем сучасності – міграції.

Останніми роками ми стали свідками безпрецедентного за масштабами переміщення біженців, шукачів притулку, мігрантів та внутрішніх переселенців.

Важко собі уявити, але сьогодні в усьому світі – близько 65 мільйонів вимушених переселенців, у тому числі понад 21 мільйон біженців, 3 мільйони шукачів притулку та понад 40 мільйонів внутрішньо переміщених осіб.

Серед останньої категорії, на жаль, близько 1,8 млн моїх співвітчизників – жителів окупованого та розореного Росією Донбасу.

Безумовно, наш першочерговий обов’язок – врятувати життя людей і забезпечити захист тим, хто його потребує.

Але для комплексного вирішення цієї глобальної проблеми потрібно зосередитись на першопричинах цього явища.

Це, насамперед, збройні конфлікти, тероризм, міжконфесійне протистояння та бідність. Нью-Йоркська Декларація тільки ухвалена нами – це перший крок у цьому напрямку.

Мій уряд відданий захисту переміщеного населення і здійснив важливі заходи, спрямовані на зміцнення національних механізмів реагування.

Особлива увага приділялася поліпшенню ситуації із забезпеченням засобів для існування переміщеного населення, а також розширення доступу до системи охорони здоров’я, освіти, житла і ринку зайнятості.

Шановний пане Голово!

70 років тому у Вестмінстерському коледжі один із засновників ООН Прем’єр-міністр Великої Британії Уінстон Черчілль зазначив:

"Наші труднощі та небезпеки нікуди не зникнуть, якщо ми заплющимо очі.

Вони нікуди не зникнуть, якщо ми просто спостерігатимемо за тим, що відбувається.

Не зникнуть вони і за допомогою політики умиротворення".

На превеликий жаль, ці слова не втратили свою актуальність й сьогодні.

Бачення Черчиллем Організації Об'єднаних Націй як рушійної сили миру, як основи політики міжнародних відносин, яка має протистояти "двом гігантським мародерам – війні та тиранії", набуває нового змісту та значення.

Він закликав "сумлінно дотримуватися Статуту ООН та виважено і тверезо рухатися вперед, не претендуючи на інші землі та скарби, не прагнучи свавільно контролювати думки інших людей".

Переконаний, саме такий підхід є потужним орієнтиром для нас всіх.

Більш того, він є єдиним можливим шляхом зберегти нашу унікальну Організацію та весь світ від катастрофи глобальної війни."