Для Ізраїлю розпочався найстрашніший іспит на виживання – Єгипет та Сирія, підтримані експедиційними силами інших арабських держав та щедро озброєні Радянським Союзом, завдали скоординованого нищівного удару на двох фронтах. Як це сталося та що було далі – 24 Канал розповість трохи докладніше.

Чому влада Ізраїлю проігнорувала очевидні ознаки наближення катастрофи?

Війна Судного дня тривала насправді 19 днів – і назавжди змінила геополітичний ландшафт Близького Сходу, залишивши глибокий шрам у колективній пам'яті ізраїльтян, який не загоївся й сьогодні, через понад пів століття після тих драматичних подій. А почалося все з того, що напередодні ізраїльське військове та політичне керівництво поринуло у полон так званої "Концепції" (HaKonceptzia).

Управління військової розвідки (АМАН) було абсолютно переконане у двох догмах. Перша – Єгипет не наважиться на війну, доки не дістане достатню кількість винищувачів-бомбардувальників та ракет "Скад" для нейтралізації ізраїльських ВПС. Друга – Сирія ніколи не почне масштабний наступ без одночасної участі Єгипту. Ця надмірна самовпевненість після тріумфу у Шестиденній війні 1967 року призвела до фатальних наслідків.

Насправді ознаки насування бурі були всюди, проте їх ігнорували. До прикладу, за кілька днів до нападу радянські військові радники поспіхом евакуювали свої сім'ї з Каїра та Дамаска. Король Йорданії Хусейн особисто таємно прилітав до Тель-Авіва, щоб попередити прем'єрку Голду Меїр про неминучий напад сирійських військ. Навіть найцінніший агент Моссаду, зять колишнього президента Єгипту Ашраф Марван (кодове ім'я "Ангел"), передав точну інформацію про підготовку до вторгнення. Проте масову мобілізацію резервістів так і не оголосили вчасно, побоюючись звинувачень у превентивній агресії з боку міжнародної спільноти.

Коли єгипетська армія розпочала операцію "Бадр", вона продемонструвала блискучу тактичну винахідливість. Замість того щоб штурмувати неприступну піщану лінію Бар-Лева на східному березі Суецького каналу вибухівкою, єгипетські інженерні війська використали потужні водяні гармати – і за лічені години вони буквально змили гігантські піщані вали, дозволивши десяткам тисяч солдатів та бронетехніці форсувати перепону.

Одночасно на півночі, на Голанських висотах, сирійські бронетанкові армади – понад 1400 танків – ринули на жменьку ізраїльських захисників, які мали лише 177 танків. У перші 48 годин здавалося, що Ізраїль приречений. Міністр оборони Моше Даян у відчаї прошепотів слова про "падіння Третього Храму", що, як тоді припускали у ЗМІ, могло означати готовність застосувати ядерну зброю як останній аргумент.

Найважливіше про Війну Судного дня 1973 року: дивіться відео bazovana_istoriya

Як нація на межі знищення змогла переломити перебіг Війни Судного дня?

Порятунок Ізраїлю став можливим завдяки двом ключовим факторам – безпрецедентній мужності та самопожертві рядових солдатів і танкістів, а також екстреному втручанню США. Поки на півночі екіпажі ізраїльських танків "Центуріон" билися до останнього снаряда, стримуючи нескінченні сирійські хвилі у місці, яке згодом назвуть "Долиною сліз", у Вашингтоні розгорталася своя геополітична драма. Президент США Річард Ніксон та держсекретар Генрі Кіссінджер, усвідомлюючи масштаб радянської логістичної підтримки арабської коаліції, дали зелене світло операції "Нікелева трава" (Nickel Grass).

Це був колосальний, безпрецедентний в історії повітряний міст. Американські важкі транспортні літаки C-5 Galaxy та C-141 Starlifter цілодобово доставляли боєприпаси, новітні протитанкові комплекси TOW, танки та артилерію просто на ізраїльські аеродроми – і от отримавши це критично важливе логістичне дихання та нарешті завершивши мобілізацію резервів, Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) перейшла у рішучий контрнаступ.

На північному фронті сирійців не лише вибили з Голанських висот, але й відкинули так далеко, що ізраїльська важка артилерія здобула можливість обстрілювати передмістя Дамаска. На південному фронті генерал Аріель Шарон здійснив один із найзухваліших маневрів у сучасній військовій історії – його бронетанкова дивізія знайшла стик між двома єгипетськими арміями, форсувала Суецький канал у зворотному напрямку, висадилася в Африці, методично знищила єгипетські бази ППО та взяла у повне оточення Третю єгипетську армію.

25 жовтня 1973 року під колосальним тиском ООН, США та СРСР (які на той момент опинилися на межі прямого ядерного зіткнення) набуло чинності остаточне припинення вогню – на той момент ізраїльські війська стояли вже за 100 кілометрів від Каїра. Ось так Ізраїль здобув блискучу воєнну перемогу – тактично, проте стратегічні наслідки були набагато складнішими.

Війна Судного дня розбила міф про абсолютну непереможність ЦАХАЛу та коштувала життя понад 2600 ізраїльським солдатам – важка демографічна втрата для маленької країни. Водночас президент Єгипту Анвар Садат, попри військовий крах наприкінці кампанії, зміг відновити арабську гордість за перші дні успішного наступу. Саме цей кривавий психологічний паритет відкрив шлях до дипломатії.

У 1978 році за посередництва США були підписані Кемп-Девідські угоди, а згодом і мирний договір між Єгиптом та Ізраїлем. Цей документ витримав випробування часом і залишається непорушним фундаментом регіональної безпеки й сьогодні, у 2026. Війна 1973 року стала жорстоким, але важливим уроком історії – щонайменше, вона довела, що самовпевненість вбиває, а розвідка не має права на ілюзії.