У мене на руках було сім трупів, – мешканець Маріуполя розповів про життя у "пеклі" через путіна

Ексклюзивно сайту 24 каналу Владислав розповів про жахливі дні в оточеному місті – цілеспрямовані обстріли житлових будинків, знищення хлібокомбінату, вбивство мирного населення. А також про життя імпровізованого госпіталю у підвалі, де медсестри змушені були оперували без голок та ниток.

Важливо "Нацисти та терористи": як росія роками "демонізувала" українських захисників

Як починалася повномасштабна війна

24 лютого першими від російських окупантів постраждало передмістя Сартани, мікрорайон Східний та проспект Свободи. За словами чоловіка, важлива інфраструктура працювала лише до 3 березня. 

Коли росія вторглася в Україну – у Маріуполі була велика нестача продуктів та води. Міська рада закупила борошно, почали формувати нічні та денні зміни особового складу, які мали працювати на хлібокомбінаті, що на лівому березі, для допомоги людям.

На початку весни вже прилітали ворожі снаряди, безпосередньо, на територію самого хлібокомбінату. 3 березня була перебита остання електрична лінія. Це був останній день, коли працівники могли готувати хліб. Після цього людям почали розвозити тісто. 

У нас також є громадська організація автоспортсменів міста Маріуполя. Вони також доєдналися. Я сам є майстром спорту. І в останню зміну мені зателефонував колега. Я сказав йому, що вони герої, на що він відповів, що героями будуть ті, хто все це вивезе. Вже все бомбилося, мій колега зміг вивезти під обстрілами персонал зміни з хлібокомбінату,
– пригадав Владислав.

Владислав очолював громадську організацію ради голів ОСББ міста Маріуполя / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Коли місто було без електрики та без води, то міська рада Маріуполя ще намагалася організувати доставку цистерн води. Чоловік розповів, що двічі їм вдалося це зробити, безпосередньо, у двір, де він проживав. Однак, вода була лише технічною.

Ворожі обстріли все посилювалися. Коли з'являвся звук літака – маріупольці вже розуміли, що він несе дві бомби. Під час вистрілів з гранатометів мешканці якось намагалися ще пересуватися, але коли летів літак, вони все кидали та бігли чимскоріше у підвал.

Коли бомбили наш будинок, ми спочатку ховалися у ванній кімнаті та у приміщенні, щоб було дві стіни. Ми постелили там, ще коли наш дім обстрілювали з мінометів і танків. Але коли прилетіла авіабомба біля сусіднього будинку, то ми вже розуміли, що перебувати у квартирі – дуже небезпечно. Ми спустилися у підвал та облаштували все там,
– зазначив він.

Владислав став волонтером у центрі "Я – Маріуполь" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Владислав розповів, що деякі його друзі повиїжджали на початку війни. Тоді місцеві розуміли, що прорвана оборона з кримського перешийка. Однак, вважали, що оборона Маріуполя з іншої  сторони добре облаштована.

Ми знали, що наші бійці з "Азову" та Морської піхоти – мотивовані та підготовлені. Тому ми не евакуювались, а потім такої можливості вже не було. Коли орки підійшли з західної сторони нашого міста, вже вирватися було неможливо. Були обстріли й всі шляхи були перекриті. Наші військові також не рекомендували їхати під обстріли. Було багато історій, коли хтось таки проривався, а хтось гинув одразу на місці,
– сказав чоловік.

Маріуполь після обстрілів російських військ / Фото з Telegram-каналу "Мариуполь сейчас"

16 березня Владислав святкував свій День народження разом із сусідами у підвалі будинку. Певний проміжок часу – днів 3 – 4 мешканці абсолютно не могли вийти звідти, тому що постійно прилітали російські міни. Перший снаряд танка прилетів та зруйнував сходовий марш у під'їзді будинку, де проживав чоловік. Була велика дірка, але сам марш не впав. Другий снаряд потрапив у квартиру – вона почала горіти.

Наші бійці зайшли у наш будинок та допомагали гасити цю пожежу. І той, хто найбільше нам допомагав – загинув від міни біля нашого будинку. Його не змогли забрати, тому ми вимушені були поховати його за нашим домом. Також тих, які загинули під час приготування їжі через міни, які прилетіли, – ми також були вимушені похоронити біля будинку,
– наголосив він.

Маріуполь після обстрілів російських військ / Фото з Telegram-каналу "Мариуполь сейчас"

Води у людей критично не було, гасили вогонь банками з огірками та помідорами з квартири, яка горіла. Коли українські військові підбили російський танк – мешканці встигли загасити пожежу. Питну воду вони робили зі снігу, який був ще на початку весни.

У мене було на руках сім трупів з мого двору. Майже всі вони загинули, коли виходили приготувати поїсти. Також серед них був один наш військовий. Перша жінка загинула в приміщенні ЦТП – це пункт опалення у дворі, де був приліт. Разом з іншими людьми вона там переховувалася. Чому саме там – я не розумію, тому що там дуже тонкі стіни. І коли сусіди повідомили, що там загинула жінка і є троє поранених, то ми організували імпровізований госпіталь у підвалі сусіднього будинку,
– сказав він.

У цьому "госпіталі" було троє медсестер. Вони не були лікарками, але саме вони оперували людей. За словами Владислава, виникла складна задача – пробігти п'ятдесят метрів до ЦТП і перенести на покривалах поранених. Адже оперувати під обстрілами та надавати першу медичну допомогу не було можливості.

Тому я зібрав тих, хто був сміливішим і ми під обстрілами перетягнули цих поранених спочатку у підвал будинку номер 307. У першу ніч ми там обробили їх та перев'язали. У них було поранення коліна, надп'ятково-гомілкового суглоба, голови. З цих трьох у нас на руках вижили всі. Через три дні я знайшов героя, який під обстрілами двічі пересік лінію фронту, щоб доставити їх до лікарні,
– пригадав чоловік.

Маріуполь після обстрілів російських військ / Фото з Telegram-каналу "Мариуполь сейчас"

У лікарні пораненим надали допомогу, але не прийняли, тому що вони були не тяжкі – їх привезли назад.

Вони ще перебували з нами близько двох діб, ми їх годували. Треба зазначити, що вони дуже гарно трималися, тому що деякі проміжки часу у нас не було можливості виглянути з підвалу, щоб хоч якось їх нагодувати. Ми намагалися створити їм хоч якісь умови, на які ми були спроможні тоді. Потім нам вдалося зв'язатися, знайти та передати поранених їхнім родичам,
– додав він.

Місцеві, щоб вижити, намагались брати продукти на складах, які підірвали окупанти. Спочатку люди думали, що вони горять внаслідок бойових дій. Але з кожним днем зруйнованих складів ставало більше. росіяни стріляли по них цілеспрямовано. Їм вдалося знайти тісто прямо на землі та зібрали його. Воно все було у бруді. Маріупольці очищали його, а потім пекли хліб. Також вдавалося знайти банки з огірками та трішки вівсянки на складах. 

За словами Владислава, росіяни спочатку обстрілювали всі будинки без винятку з мінометів, танків, артилерії та авіабомб, попри те, що на момент обстрілів ані поруч, ані у будинках не було українських військових. А цивільні загинули вже після того, як ворожі війська захопили територію і захисники України відійшли до інших рубежів.

Маріуполь після обстрілів російських військ / Фото з Telegram-каналу "Мариуполь сейчас"

Більшість людей загинули, коли у наш двір прилетіло дві ворожі міни з метою знищити нашу трансформаторну підстанцію. Люди отримали осколкові поранення, одного ми намагалися врятувати у нашій імпровізований операційній. Медсестра оперувала його, намагалася на плечі зшити йому вену. Це не вдавалося. Ми бігали по всіх будинках у пошуках ниток та спеціальних голок. Ми не могли піймати цю вену. І коли я зміг знайти машину та відвезти його до лікарні – він вже помер. Всі інші люди загинули на місці,
– зазначив чоловік.

Владислав розповів, що знав, що територія за його будинком – замінована. Він також бачив, як розміщалися міни, тому не наважився піти за власною машиною, яка стояла в гаражі. Коли перші автівки почали виїжджати, дві машини підірвалися. Бульвар Шевченка  частково був перекритий, тому люди намагалися прорватися через блокпости окупантів у напрямку селища Володарське з 16 березня.

Читайте також На Донбасі кадировці розстрілювали своїх, які намагалися втекти з поля бою: воїн розкрив деталі

Сам Владислав виїхав 21 березня машиною. Від прильоту авіабомби автівку посікло, але осколки увійшли в задню частину, а колеса та вікна вціліли. А дроти, які були посічені, відповідали за аудіосистему. Чоловік рушив у селище Юр'ївка, де був його близький друг. Ще до 8 квітня Владислав декілька раз їздив у Маріуполь — вивозив своїх родичів та сім'ю свого товариша, який загинув.

Маріуполь після обстрілів російськими військами / Фото з Telegram-каналу "Мариуполь сейчас"

Востаннє чоловік зміг прорватися в Маріуполь, коли окупанти спали на блокпостах. За його словами, з кожним разом проїжджати ставало все складніше. Крім того, він проривався до Запоріжжя кілька разів та повертався з гуманітарною допомогою.

Мої друзі загрузили мені повну машину у Вінниці, у Запоріжжі я загружався на складі Маріупольської міської ради, також допомагали волонтери. Я розумів, що потрібно нашим мешканцям, моїм сусідам і за потреби намагався знайти ліки. У сукупності я перетинав ворожі блокпости понад сто разів. Коли я зрозумів, що ситуація з бойовими діями загострюється, а поведінка окупантів на блокпостах та їх склад змінюються – я прийняв рішення, що привозити далі таку гуманітарну допомогу може стати для мене останнім разом,
– зазначив він.

росіяни почали вимагати військовий білет і так званий "документ" про пройдену "фільтрацію". 9 квітня Владислав виїхав у Запоріжжя та більше не повертався у Маріуполь.

Не проґавте – Маріуполь. Невтрачена надія. Документальний фільм: дивіться відео