Реформа VS реальність: що кажуть курсанти про свої ВВНЗ, чи є позитивні зміни – розслідування

Він – 18-річний хлопець, який після школи вступив до військового інституту. Хотів стати справжнім чоловіком, бути гордістю для батьків, захищати Батьківщину, приносити користь суспільству й отримувати гідну зарплату. Але вже в перші місяці навчання прийшло розчарування: застарілі радянські методи, "затяги", зневага з боку старших офіцерів, погана їжа в їдальні, мізерна стипендія, виснажливий розпорядок і безглузді фізичні завдання – "їб*шк*".

Попри все, він не втрачає віри: вважає, що систему ще можна змінити. Але якщо цього не станеться – у війську себе не бачить.

Він – збірний образ десятків курсантів з різних ВВНЗ країни, з якими журналісти 24 Каналу говорили останніми тижнями. Загалом понад 120 юнаків та юначок заповнили Google-форму. Більшість – анонімно, але близько тридцяти сміливців залишили контакти. У цьому матеріалі ми не називатимемо справжніх імен, але за кожним позивним – реальна історія. Її варто почути бодай тому, що вона стосується війни та людей, які мають її виграти.

Хто такі курсанти та як вони живуть

Курсанти – не звичайні студенти, і порівнювати їх зі здобувачами освіти цивільних вишів не просто некоректно, а й образливо. Бо різниця між курсантським життям і цивільним навчанням – як різниця між навчанням плавати в басейні та боротьбою зі штормом у відкритому морі.

Курсант – це військовослужбовець, який проходить навчання у вищому військовому навчальному закладі (ВВНЗ), готуючись стати офіцером чи сержантом – тобто професійним вояком. Він не просто вчиться за партою, а щодня живе за статутом і дисципліною, проходить фізичну та бойову підготовку і постійно перебуває під контролем командирів. Він виконує накази, носить військову форму і навіть у вихідні часто не належить собі.

31 травня в Україні розпочнеться вступна кампанія до вищих військових навчальних закладів. Подавати документи зможуть юнаки та дівчата у віці від 17 до 30 років.

Ще до початку повномасштабного вторгнення в ряді ВВНЗ спостерігався недобір курсантів. Проблему досі не вирішили повністю, саме тому, до речі, минулого 2024 року продовжували термін вступу. За словами самих курсантів, вступ можна описати словами: "Беруть майже всіх", – і це має свої негативні наслідки. Зокрема, "Скрудж" (22 роки, Інститут спеціального зв'язку та захисту інформації КПІ) розповідає, що через недостатньо суворі вимоги при вступі до його ВВНЗ потрапило чимало недисциплінованих курсантів, з якими командування не може дати ради: чи вони агресивно поводяться, чи дозволили собі випити алкоголь – однаково їм випишуть догану, і на тому все закінчиться.

У моєму ВВНЗ практично неможливо відрахувати курсанта. Якщо хтось вчинив порушення – його не можуть вигнати. Люди, які інколи поводяться агресивно, отримують максимум догану. Були різні випадки, але питання: чому вони досі навчаються?

Не у всіх ВВНЗ існує проблема з недобором. У 2022 році, як зауважують курсанти, відбір був доволі жорсткий, оскільки була шеренга охочих. Та й, об'єктивно, є певні затребувані спеціальності в ряді ВВНЗ, які завжди були популярними та такими залишатимуться. Але з ними існує інша проблема: потрапляють на них або особливо здібні, або ті, за яких "замовили словечко". "Арес" (20 років, Житомирський військовий інститут імені Корольова) зауважує, що серед його побратимів є курсанти з поганою фізичною підготовкою, і виникає питання, як вони пройшли відбір.

Видно одразу, коли людина фізично слабка, не тягне програму… Але чомусь потрапила сюди – бо має зв'язки? У 2022 році відбір був жорсткий, було багато охочих, і особливо помітні курсанти з поганою фізичною формою.

Часто у вищі військові навчальні заклади йдуть хлопці та дівчата, які мають за спиною досвід навчання у військовому ліцеї. Для таких юнаків та юначок життя в казармі, напружений розпорядок дня з ранковим підйомом не є великою проблемою чи несподіванкою:

• 05:30 – 08:30 – підйом. Зарядка. Особиста гігієна, прибирання ліжок. Сніданок.
• 08:30 – 13:30 – навчальні заняття у вигляді лекцій, практичних занять чи тренувань на полігоні.
• 13:30 – 14:30 – обід.
• 14:30 – 17:00 – самостійна підготовка, під час якої курсанти готуються до пар або підтягують необхідні дисципліни.
• 17:00 – 22:00 – вільний час. Вечеря. Ще трохи вільного часу, який можна проводити на території ВВНЗ. Відбій.

Це дуже умовний план. Конкретний розпорядок дня залежить від кожного окремого інституту, академії чи коледжу. Комусь щастить більше – ті мають ранковий підйом о 7 ранку та інтенсивну зарядку не кожного дня. А когось підіймають о 05:30 для прибирання території інституту, як у випадку з Національною академією прикордонної служби України імені Хмельницького, розповідає "Натрій" (19 років). Хоча й не всі вважають беззаперечною вадою дуже ранковий підйом, для більшості це все-таки "норма", яка стала звичкою упродовж перших тижнів життя в казармі.

Є і приклади, коли змінюється керівництво ВВНЗ, а разом з ним – розпорядок дня. Це нещодавно відбулося в Національній академії сухопутних військ у Львові, що підтверджують не лише курсанти цього навчального закладу, а й з інших ВВНЗ країни.

Раніше часу на саморозвиток майже не було. Доступ до самопідготовки чи занять спортом мали лише ті, хто мав окремий наказ від начальника академії. Всі інші – ні. Зараз курсанти мають більше часу на самопідготовку. Я задоволений, скажу чесно,
– акцентує "Кобзар" (21 рік, Національна академія сухопутних військ).

Водночас курсант "Байрак" (19 років, Військовий інститут танкових військ) скаржиться, що в їхньому інституті нема ні дня без виснажливого спорту: навіть у суботу та неділю вони повинні виконувати спортивно-масову роботу. У розмові, як приклад хороших змін, він, власне, згадує Львівську академію сухопутних військ, де підйом віднедавна о 7 ранку.

Без дронів, патронів та турнікетів: як навчають у ВВНЗ

Курсант "Психопатич" з Національної академії Національної гвардії України має трохи більше років, аніж хлопці та дівчата, які вирішили стати курсантами одразу після школи. За його спиною – служба в бойовому підрозділі на лінії фронту та армійська підготовка. У ВВНЗ він вирішив вступити, аби просуватися далі по кар'єрній драбині офіцера, бути ближче до рідних та, відверто кажучи, трохи відпочити від небезпеки, що постійно чатує на передовій.

Ось так, не без насмішки, він відповів на запитання стосовно навчальної програми та достатньої кількості практики:

Коли ми "вчили" штурм окопів, нас узагалі ніхто не коригував. Просто побігали, покричали "вбитий/невбитий" – як діти у дворі. Нам казали, що академія закупила 100 страйкбольних приводів, але ми їх не бачили. Чули тільки про них. Навіть холості патрони не видавали. Коли питали про них – відповідали: "Беріть свої". Деякі групи так і зробили: купили собі самостійно патрони, щоб хоч якось тренуватись.

Майже усі курсанти з різних вищих військових навчальних закладів країни акцентують на недостатній кількості практики. Крім того, великою проблемою, на їхню думку, є старі офіцери серед викладачів, які керуються радянськими підходами, а не реаліями сучасної війни. "Байрак" з Інституту танкових військ пригадав, як один викладач на занятті їм сказав, що піхота повинна йти попереду техніки та прикривати її. За словами курсанта, це – логіка радянської армії, коли техніка цінніша за людей: "Книжки, за якими нас вчать, схоже, перекладені з російської – зміст залишився незміненим з часів минулого століття".

Інші курсанти пригадують такі історії, коли їх повчали поважні офіцери за старими навчальними методичками:

• "Форс" (18 років, ІСЗЗІ)
  "Під час останньої "командировки" замість пістолета Макарова ми використовували пістолет Марголіна. Щоб ви розуміли – це спортивний пістолет 1949 року, який клинив після кожного пострілу. На одну командировку дають 12 пострілів – це смішно, а командировка лише раз на семестр, не рахуючи БЗВП. Тактичної медицини фактично немає, якщо не враховувати тренінгів від наших партнерів".
• "Графенвер", (19 років, ВІТВ НТУ "ХПІ")
  "Нам майже не дають практичних занять за фахом, а новітні технології, як-от дрони, взагалі не викладають... Інший приклад – про організацію маршів: за книжками, як нам кажуть, колона техніки з денними зупинками, але зараз – машини вирушають вночі по одній-дві, а вдень екіпажі відпочивають. Про це мені ще батько розповідав".
• "Другий" (21 рік, ВЮІ НЮУ)
  "Навчальна практика та програма – застаріла, а деякі предмети повторюють один одного, але читаються різними викладачами. Як я розумію, це просто "начитка годин" для підвищеної зарплати".
• "Струна" (21 рік, ХНУПС)
  "На мою думку, проблема не в самій програмі, а в тому, що дуже мало практики. У нас не вистачає матеріально-технічної бази через переїзди, ми не в пункті постійної дислокації. Було б добре мати більше загальновійськових предметів і практики, особливо в умовах війни, бо ми випускаємось офіцерами тактичного рівня, а через брак досвіду я не бачу себе навіть командиром взводу".
• "Скрудж" (22 роки, ІСЗЗІ)
  "Ми виїжджали в частину для розгортання вузла зв'язку. Якщо спрощено – це комплекс автівок з обладнанням, щось на кшталт КамАЗів з великими антенами. Але в реальних бойових умовах ніхто вже не працює з такими штуками. Зараз використовують мобільні платформи, типу пікапів, із супутниковим зв'язком. Це простіше, ефективніше, мобільніше".
• Без позивного, 19 років (ВІТВ НТУ "ХПІ")
  "Мені здається, що багато предметів можна спростити до базового розуміння – що, де і як працює. А не розписувати все, як у підручнику з будови. Інакше мозок просто перевантажується: поки викладач пояснює п'ятий механізм, ти досі не розумієш, як працює перший".

Миття туалетів, поїдання сигарет: ставлення до курсантів

Більш як два тижні ми спілкувалися з курсантами з різних куточків України. Здебільшого вони охоче йшли на контакт та ділилися своїми думками стосовно навчальної програми, харчування, розпорядку дня. Проте тема зневажливого ставлення була для багатьох найпроблемнішою.

Ось один із діалогів між журналістом та курсантом із позивним "Кажан" (18 років, ВІТІ):

• Журналіст: Чи відчуваєте ви приниження з боку викладачів і керівництва? Як загалом до вас ставляться?
• "Кажан": Серед старших курсів такого немає. А от серед офіцерів буває. Не всі. Але завжди є ті, хто ставить себе вище.
• Журналіст: Тобто можуть дозволити собі принизити або образити?
• "Кажан": Так, звісно.
• Журналіст: Ви так спокійно про це кажете, але ж це не має бути нормою.
• "Кажан": Не має. Ну... Я про це думав ще на першому курсі. А потім звик. Зараз уже все одно.

Курсант "Німец" з Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка згадав історію, коли ще на першому курсі його побратим отримав дуже дивне "бойове завдання" – змити воду в туалеті за старшим курсантом:

У наряді один курсант на першому курсі мав мити туалет. Старший курсант з третього курсу сходив туди, а потім наказав цьому першокурснику змити за ним воду і прибрати. Це подавалося як "бойове завдання". Таких моментів було багато. І це сильно било по психіці.

Не в усіх військових вишах є дідівщина, але проблема з викладачами та командирами – досить суттєва. Багато хто з них дозволяє собі занадто багато, а дехто взагалі переходить межу. Як такі люди отримали владу – незрозуміло. За словами курсанта з позивним "Трак" з Інституту танкових військ, один із командирів групи пив алкоголь і дозволяв собі неприпустиму лексику у зверненні до курсантів просто під час шикування.

Деякі критичні випадки з сумнівними викладачами різних ВВНЗ набували розголосу та привертали увагу правоохоронців. Наприклад, історія з офіцером, який керував факультетом у Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. За даними слідства, він понад рік принижував і бив курсантів – мовляв, так краще "виховується дисципліна". Ймовірно, це відбувалося як у Львові, так і в казармах одного з сіл області.

Окрема тема – покарання, а особливо групові покарання: коли за провину одного курсанта карають усіх. Не будемо зупинятися на окремих історіях, оскільки їх надзвичайно багато. Через недобре лице, вихід у магазин без сповіщення або інше мінімальне порушення дисципліни загалом можуть:

• залишити курсантів без звільнення – без права виходу в місто у неділю або святковий день;
• відправити на додаткове заняття спортом – бігати, присідати, скакати, відтискатися.

У певних ВВНЗ практикують "орбіти" – зокрема, про них нам розповідали "Кажан" і "Німец". Це покарання у вигляді наряду, коли курсант, відбувши добу наряду, через 24 години ще раз на нього заступає, а потім через 24 години – ще раз. Так може тривати 3 або навіть 5 разів: "Як скаже начальник факультету".

Залишають на полігоні без можливості виїзду в місто, якщо один курсант не побрився. Можуть лишити без звільнення на місяць. Бували випадки, коли погрожують перевести в штурмові війська воювати,
– зазначає "Барс" (19 років, НАСВ).

Носити цеглу, зводити тир, рубати дрова: про "їб*шк*"

Особливою формою приниження, за словами курсантів, є той факт, що, вступаючи у ВВНЗ, ти теоретично мав би бути повноцінним військовим, а фактично стаєш різноробом, який повинен мити посуд, розвантажувати вантажівки, відбудовувати зруйновані приміщення, носити величезні колоди та робити багато іншої важкої роботи, за яку на ринку праці солідно платять.

Усе за порядком.

Одного дня після початку повномасштабного вторгнення Національна академія сухопутних військ опинилася під російським ударом. Курсанти з цього ВВНЗ зазначають, що їх активно залучали до ремонтно-відновлювальних робіт. І відбувалося це замість навчального процесу, що підтверджує "Кадет", 20 років:

Нас дійсно змушували займатися відновленням після обстрілу. На заняття приходили 5-6 людей. У мене особисто було таке, що я заступав у наряд, здавав його і наступного дня ішов на роботи. Ми підмітали, прибирали, вставляли вікна, тягали цеглу, виносили сміття. Ми не розуміємо. Гроші на це мали б бути? А нас виривали з навчання.

Аналогічна історія з Військовим коледжем сержантського складу. "Кузь" (19 років) розповідає, що після подій "3 вересня" їх відправляли займатися ремонтними роботами. З-поміж іншого, курсанти працювали на території суттєво пошкодженого корпусу, що було досить небезпечно, оскільки він міг у будь-який момент обвалитися.

"Я працював як раб", – згадує курсант NoPilot (20 років, Національний університет оборони України). Ні, їхній ВВНЗ не постраждав внаслідок російського удару – керівництво відповідного університету вирішило побудувати тир і зробити це руками курсантів у час, коли б мав би відбуватися навчальний процес.

Вони не давали нам відпочити, ми працювали з обіду до десятої вечора на стройці, адже у нас було завдання від начальника університету побудувати тир на другому поверсі однієї з їдалень. Другий курс тоді з ранку до вечора працював, навіть на пари не ходив – це було замість навчання. Я був на першому курсі – у нас це було замість самостійної підготовки та відпочинку, хоча навіть з пар могли забирати курсантів.

За словами NoPilot, курсанти працювали як вантажники: відбивали стіни, возили та клали цеглу, заливали бетон. І робили це не просто безкоштовно – ба більше, змушені були купувати власним коштом деякі робочі інструменти та рукавиці. Були й травми, обдерті нігті та величезні колоди, які важили від 100 до 300 кілограмів і які потрібно було вручну закидати на другий поверх без кранів.

Фізичну роботу у ВВНЗ називають по-різному, залежно від рівня складності: "робочки" або "їб*шк*". Навіть якщо ви нічого не будуєте або не відновлюєте, все одно вам рано чи пізно доведеться мити посуд в їдальні, тягати ящики з продуктами, переносити інвентар з місця на місце. Коли ви дівчина, скоріш за все, вас залучатимуть до прибирань та миття підлог. Багато хто вважає це нормою, проте чи насправді курсанти мають виконувати фізичну роботу, за яку іншим людям платять непогані гроші?

Бували поодинокі історії, коли фізична робота, яку виконували курсанти, не те що не мала стосунку до військової справи – а загалом до їхнього ВВНЗ та процесу навчання. Так, "Гаррі" (20 років, Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації) розповів, що особисто брав участь у рубанні дров для потреб одного з викладачів. Інші курсанти зазначали, що цей же викладач залучав їх до збирання полуниці.

Також "Себастьян" (19 років, Військова академія, м. Одеса) вважає найбільшою проблемою свого ВВНЗ той факт, що курсантів часто виривають із самопідготовки, аби залучити до фізичної роботи, наприклад замітати подвір'я, прибирати гілки в чужому секторі. За його словами, самостійна підготовка – це час для написання конспектів, відпрацювання пропущеного матеріалу, а не для прибирання.

Найбільше щастя – масло, а не маргарин: їжа майбутніх офіцерів

Харчування у вищих військових навчальних закладах роками було темою з розряду "є – і добре". Легше назвати ВВНЗ, у яких задовільне харчування, аніж ті, де все погано. Основна проблема – просто-таки несмачно. Навіть якщо продукти хороші, як зазначають курсанти, готують із них так собі. Часто обідам та вечерям бракує різноманіття – фруктів, овочів, зелені, спецій, – а також калорійності.

"Психопатич" з Національної академії Нацгвардії зазначає, що під час прийомів їжі змушений забивати шлунок кашею чи юшкою – "і все". Немає відчуття, що ти поїв щось справді поживне. Бувають супи, які просто як вода з картоплею. Також курсант згадав, що разом із товаришами по службі бачив, як у столовій прямо під час прийому їжі щур бігав по начинню.

Я б хотів, щоб нам давали масло, а не маргарин, тоді б я найщасливішою людиною був,
– жартує курсант "Байрак" (19 років, ВІТВ НТУ "ХПІ").

Курсант "Німец" із Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка розповів історію, як "знайшов" сито для миття посуду в їжі. Через це він зламав зуб – довелося звертатися до стоматолога. За словами курсанта, якщо про таке заявити офіційно, тебе одразу накажуть – кажуть: "Дорогий, давай ти будеш мовчати, а то підеш у наряд".

Хліб із пліснявою та запліснявілий сир для багатьох уже є нормою. Деякі курсанти, якщо їх про це запитувати, сприймають це як належне, бо не знають, що може бути якось інакше: "Готують нормально, але були проблеми. На мою думку, 50 на 50. Максимум, що я спостерігав – це декілька разів хліб з пліснявою, таргани бігали, волосся в їжі… Ну, то таке", – спокійно розповів NoPilot (20 років, НУОУ).

Харчування – ще одна критична проблема. Норми треба переглядати повністю. Те, що дають у їдальні, не забезпечує потреб курсанта, який постійно під навантаженням – фізичним, психологічним, дисциплінарним. Їжа – калорійна, але неякісна. Не смачна, не додає енергії, а просто "забиває шлунок",
– додає "Кобзар" (21 рік, НАСВ).

Що відбувається з реформою військової освіти

Упродовж близько двох місяців журналісти 24 Каналу контактували з різними департаментами Міністерства оборони, а також вищими військовими навчальними закладами, аби зрозуміти ситуацію не лише з перспективи курсантів, а й з боку людей, які повинні були б реагувати на болючі питання. Насправді чимало ВВНЗ вийшло на контакт, як і Міноборони – завдяки цьому вдалось зрозуміти, у чому корінь більшості проблем та що потрібно для того, аби їх вирішити.

Насамперед варто наголосити, що все не так погано, як може здаватися зі слів курсантів. Безумовно, їхня думка зсередини важлива, однак часто з цієї позиції не видно стратегічних процесів, які відбуваються в нашій державі. Коли в Міноборони дізналися про підготовку цього матеріалу, запросили нас як журналістів на офлайн-зустріч, аби розповісти про реформу вищої військової освіти та пояснити суть змін, що впроваджуються у ВВНЗ.

Очільник Департаменту військової освіти та науки Міноборони розповів про реформу вищої військової освіти / Фото 24 Каналу

Директор Департаменту військової освіти та науки МО Володимир Мірненко зазначає, що у 2020 році за наказом міністра оборони розпочали процес трансформації військової освіти. І фактично з початку 2023 року, завдяки зробленій роботі спільно з міжнародними партнерами, вдалось запустити нову систему військової освіти. Ось декілька ключових тез, які характеризують реформу:

• Спільна підготовка Збройних Сил та інших складників Сил оборони за єдиним замислом, планом і під єдиним керівництвом.
• Єдина інтегрована система військової освіти для всього сектору безпеки та оборони, що базується на курсах професійної військової освіти рівнів L1 – L4.
• Сучасна, ефективна та дієва система професійної військової освіти, інтегрована в державну систему освіти та орієнтована на підтримку реформ у секторі безпеки та оборони.
• Централізована підготовка кадрів оперативного рівня, що діє в межах усіх складників сил оборони.
• Єдина уніфікована система підготовки персоналу для Сил оборони з урахуванням досвіду держав-членів НАТО.
• Підготовка особового складу тактичного рівня за єдиними освітніми програмами.
• Узгоджені строки навчання для здобуття тактичного, оперативного та стратегічного рівнів військової освіти зі стандартами держав-членів НАТО.
• Принцип "освіта впродовж військової кар'єри", що реалізується на всіх етапах підготовки.
• Вища освіта та професійна військова освіта, що відповідає вимогам стандарту НАТО Bi-SCD 075-007 "Освіта і підготовка".
• Умови для взаємовизнання сертифікатів, отриманих у військових навчальних закладах України та країн НАТО.

Наша мета – створити освітній хаб, щоб до нас приїздили з інших країн. Для цього маємо забезпечити визнання сертифікатів та кредитів, отриманих в Україні, в країнах НАТО (Норвегія, Франція тощо),
– констатує Мірненко.

Найсуттєвіші зміни у військовій освіті України, про які розповів директор департаменту Мірненко, – це перехід від радянської системи дипломів до моделі професійної військової освіти НАТО. Раніше офіцер міг мати одразу три магістратури – тактичну, оперативну й стратегічну, але не розумів базових процедур військового планування. Зараз усе інакше: освіта структурована за рівнями L1 – L5, де кожен рівень відповідає конкретному етапу військової кар'єри – від командира взводу до державного управлінця. Щоб стати майором чи підполковником, недостатньо просто досвіду – обов'язковим є проходження курсів ПВО відповідного рівня.

Нові освітні програми передбачають натівські стандарти, курси англійською та практичну підготовку. Окрім офіцерів, аналогічну вертикаль зараз формують і для сержантів, які теж проходять кількарівневу підготовку, зокрема стратегічну.

Уже зараз в університеті оборони викладають курс L3 англійською, а структура курсів синхронізована з програмами НАТО. Військові з Сил оборони (Збройні Сили, Нацгвардія, СБУ, Держприкордонна служба, Держохорона) навчаються разом, що створює основу для єдиного оперативного планування. Університети також готуються до запуску міжнародної сертифікації. Першим стане курс L3, який із початку травня 2025 року проходить аудит за стандартами Альянсу. Саме результати цього аудиту – одна з найважливіших перевірок для української військової освіти: він має показати, наскільки наша система вже відповідає критеріям НАТО і чи готова вона стати частиною спільного освітнього простору.

Міноборони очікує позитивного звіту за результатами аудиту НАТО. Але це породжує цілком логічне запитання: якщо все настільки добре, що ми вже готуємося до сертифікації, як тоді пояснити свідчення курсантів про приниження, погане харчування чи відсутність базових умов для навчання? На це можна відповідати довго, розбираючи кожен кейс окремо, але найкоротша відповідь – інерція. Реформа військової освіти – це складний, поступовий процес, який потребує часу, ресурсів і зусиль на всіх рівнях. Деякі зміни реалізуються швидко, інші – гальмуються через кадрову, матеріальну чи адміністративну інерцію. Наприклад, оновлення викладацького складу – це не справа одного місяця, ба навіть одного року.

Це пояснення не знімає відповідальності за те, що курсанти досі змушені носити цеглу чи колоти дрова, але воно вказує на першопричину проблем – і водночас дає надію. Бо якщо головна причина – у повільному русі системи, а не в саботажі чи байдужості, значить, ситуація може й буде змінюватися. І судячи з того, що багато змін уже відбулося, ця трансформація – не порожні слова.

Будь-яке використання курсантів поза визначеним і затвердженим освітнім процесом, тим більше – у примусовому порядку, є порушенням. Якщо про це стало відомо – важливо повідомити. Ми закликаємо звертатися до командування, органів внутрішнього контролю або напряму до міністерства. Кожен сигнал перевіряється,
– акцентують в Міноборони.

Крім того, у Міністерстві оборони зазначають, якщо є конкретні проблеми – вони відкриті до розмови. Відомство каже, що ведеться послідовна виховна робота з керівництвом навчальних закладів, наставниками та самими курсантами: "Це дає результати. Подібні випадки проблем – радше виняток, ніж правило, і вони швидко припиняються. Ми розвиваємо сучасну культуру армії, де курсанти – це не "ресурс", а майбутні офіцери, які навчаються захищати країну. Система змінюється, і ми не дозволяємо повертатися до радянських практик".

Яка позиція ВВНЗ щодо проблемних питань

Що стосується позиції ВВНЗ, то найбільшу відкритість у комунікації проявив Військовий інститут танкових військ. Нам вдалось провести цілих два інтерв'ю: з заступником начальника інституту з навчальної та наукової роботи – полковником Володимиром Марущенком та заступником начальника одного з факультетів з психологічної підтримки персоналу підполковником Сергієм Червоним. Вони не заперечують наявності проблем, про які говорять курсанти, і відверто визнають, що багато з них – об'єктивні. Полковник Володимир Марущенко детально пояснив, як інститут змінився після початку великої війни: введено нові дисципліни, закуплено тренажери, розпочато співпрацю з західними партнерами, інтегруються тренування з дронами, системами "Кропива" і "Дельта", моделюванням бойових дій за стандартами НАТО.

Ба більше, він прямо визнав: технічні дисципліни складні, з деякими викладачами довелось прощатися, інші проходять перекваліфікацію, а програму з електротехніки вже передали новій кафедрі.

На випадки непрофесійної поведінки командирів у ВІТВ НТУ "ХПІ" реагують різко. Підполковник Сергій Червоний наголосив: усі випадки вживання алкоголю фіксуються, порушники караються, і це принципова позиція керівництва. Він також визнав, що проблема комунікації з курсантами існує через нестачу офіцерів у курсовій ланці, але цю ситуацію намагаються виправити. Комунікацію називають ключовим чинником: саме її відсутність, за словами заступника начальника інституту, породжує більшість конфліктів і непорозумінь.

Якщо навіть стається поодинокий інцидент – наприклад, викладач або курсант вживає алкоголь або дозволяє собі образу – це, звісно, неприпустимо. Але головне – як на це реагує система. Якщо на це не закривають очі, якщо є розслідування й притягнення до відповідальності – тоді все працює правильно.

Щодо харчування, психологічного стану та фізичних навантажень – у ВІТВ НТУ "ХПІ" визнають: не всім легко, але вживаються заходи для полегшення адаптації курсантів. За словами Червоного, деякі з них уже зверталися по психологічну допомогу, пройшли лікування й успішно повернулися до навчання. Він також зазначив, що підтримується постійний зв'язок із курсантами – 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Такі кроки, на думку керівництва, мають на меті відновити довіру, впровадити сучасні підходи до підготовки та забезпечити ефективне навчання майбутніх офіцерів у складних умовах воєнного часу.

Ми намагалися організувати інтерв'ю з майже всіма ВВНЗ, згаданими в матеріалі. Найбільше запитів було надіслано до тих закладів, проблеми в яких, на нашу думку, виглядали найгострішими. Деякі ВВНЗ ми оминули через відсутність достатньої кількості свідчень від курсантів. Погодити саме формат інтерв'ю не вдалося з жодним із ВВНЗ, крім ВІТВ НТУ "ХПІ", проте більшість все-таки знайшли час, аби надати письмові відповіді. Нижче подаємо їхні зрезюмовані позиції, а також повні тексти – у прикріплених файлах.

• Національний університет оборони України заявляє, що активно реформує освітній процес відповідно до стандартів НАТО, бойового досвіду та потреб війни, зосереджуючись на практиці, критичному мисленні й лідерстві; викладачі проходять ротації на фронті, освітні програми оновлюються за участю міжнародних партнерів, а участь курсантів у господарських роботах обмежена рамками розпорядку; морально-психологічний стан, харчування й проживання постійно моніторяться, зокрема через анонімні опитування, результати яких враховуються при ухваленні управлінських рішень.
• Національна академія сухопутних військ категорично заперечує слова про залучення курсантів до відбудови після ракетного обстрілу. Керівництво наголошує, що така практика не застосовувалася й не відповідає політиці Академії. Водночас акцентується на постійному оновленні навчальних програм, впровадженні бойового досвіду, зростанні частки практичних занять у польових умовах та активному залученні викладачів з реальним досвідом війни.
• Національна академія Національної гвардії України не надала конкретних відповідей щодо організації навчального процесу, побуту чи матеріальної бази, посилаючись на обмеження, пов'язані з воєнним станом. Академія підкреслює свою участь у бойових діях, адаптацію освітніх програм до умов війни та фокусується на вихованні відповідальності, стійкості та лідерства у курсантів. Уся докладна інформація, як стверджує керівництво, буде оприлюднена лише після завершення правового режиму воєнного стану.
• Національна академія Держприкордонслужби офіційно підтвердила два випадки загибелі курсантів, які наразі розслідуються правоохоронними органами як можливі самогубства. Один із курсантів 1 курсу помер під час несення служби в наряді, інший – під час проходження практики в прикордонному загоні. Академія заявляє про проведення внутрішнього розслідування, додаткову перевірку морально-психологічного стану особового складу та опитування курсантів. Попри це, керівництво стверджує, що загальний морально-психологічний клімат у закладі задовільний, а порушень не виявлено. Водночас такий тон відповіді викликає запитання, наскільки реально працюють механізми профілактики та підтримки в ситуаціях, що доходять до трагедій.
• Інститут спеціального зв'язку та захисту інформації КПІ ім. Ігоря Сікорського звертає увагу на систему підготовки курсантів та співпрацю з підрозділами Держспецзв'язку, впровадження практичної складової та залучення самих курсантів до оновлення освітніх програм. Значну увагу приділено морально-психологічному забезпеченню: діє кабінет психолога, проводяться анкетування, працює дорадчий орган курсантської ініціативи, налагоджено прямий зв'язок із керівництвом. Найважливіше – курсантів системно залучають до роботи в підрозділах Держспецзв'язку вже під час навчання, а також надається простір для реального впливу на освітній процес і розпорядок дня.

• Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут акцентує на тому, що в березні – квітні 2025 року відбулася зміна керівництва. Нова команда взяла курс на розв'язання накопичених проблем. Проведено внутрішній аудит, за підсумками якого покращено якість харчування, оновлено укриття, усунуто випадки залучення курсантів до неприйнятних видів робіт, удосконалено систему зворотного зв'язку та анонімних скарг. Відзначається також поступове оновлення викладацького складу, збільшення частки практики, впровадження кейс-методів, взаємодія з бойовими підрозділами та оновлення навчальних матеріалів. Найважливіше – курсантам гарантують особисту відповідальність замість колективних покарань, доступ до інструментів впливу на побут та навчання, а також нульову толерантність до принижень з боку офіцерів.
• Військовий інститут Київського національного університету ім. Тараса Шевченка категорично заперечує наявність дідівщини та заявляє, що між курсантами діють правила поваги й рівного ставлення. Про інцидент із "змиванням у туалеті" прямо не коментують, але наголошують: такі речі в інституті неможливі. Щоб вчасно реагувати на проблеми, проводять анонімні опитування та мають канали зворотного зв'язку. У ВІКНУ також кажуть, що не практикують колективні покарання чи "орбіти", а всі порушення розглядають окремо. Частину скарг уже врахували, зокрема покращили харчування й умови проживання. Прибирання та фарбування, за словами керівництва, не є примусовими роботами, а частиною виховання дисципліни.
• Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова у письмовій відповіді наголосив, що навчальні програми постійно оновлюються, усі викладачі мають бойовий досвід, а курсанти можуть звертатися до керівництва через систему зворотного зв'язку. В інституті діє психологічна підтримка, проводиться моніторинг харчування й побуту, а сам навчальний процес відповідає вимогам МОН та Міноборони. У телефонному коментарі представники ЖВІ заперечили будь-які прояви корупції та зазначили, що поодинокі випадки фізично слабких курсантів справді трапляються, однак із часом вони надолужують програму, і це не впливає на загальний рівень фізичної підготовки в інституті.

До кого звертатися, аби тебе почули

Ми почали з курсантів – тих, хто рідко має право голосу, але першим відчуває на собі всі збої системи. Вони розповідали про недостатнє матеріальне забезпечення, зламані механізми скарг, приниження й викладачів, які відверто ігнорують свої обов'язки. Водночас були й інші історії: про підтримку, про якісну підготовку, про офіцерів, які справді вчать і поважають. На нашу суб'єктивну думку, найбільше схвальних відгуків ми почули про Житомирський військовий інститут і Військову академію міста Одеси.

Утім, через специфіку журналістського жанру, саме критичні свідчення стали основою цього матеріалу. Після збору цих даних ми звернулися до Міністерства оборони та ВВНЗ – і, попри скепсис, більшість установ вийшли на контакт. Хтось визнав проблеми прямо, хтось – дипломатично, але зміни фіксуються: нове керівництво, облаштовані укриття, скасовані "робочки", оновлене харчування, запуск анонімних форм зворотного зв'язку. Це ще не перелом, але вже не застій.

Загалом зламати інерцію радянської армійської школи не можна за одну реформу чи наказ. Але без прямого діалогу з курсантами це взагалі неможливо. Бо реформа – це не пункт у концепції і не галочка в табелі. Це коли першокурсник знає: він тут, аби навчатися, а не мовчки терпіти. Що його не змусять фарбувати паркан замість вивчати тактику. Що за запитання його не принизять.

Нижче – контакти для тих, хто хоче бути почутим. Навіть якщо здається, що ніхто не слухає.

Куди звернутися курсанту у разі проблем / Інфографіка 24 Каналу