В ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу український дипломат та міністр закордонних справ України у 2007 – 2009 роках Володимир Огризко пояснив, чому ядерні погрози Кремля є шантажем, назвав ОДКБ бутафорською структурою та прокоментував інформаційні вкиди про нібито підготовку західних посольств до переїзду з Києва.

Окремо дипломат різко висловився про заяви частини українських політиків щодо "замирення" з Росією, застерігши від спроб ренесансу проросійської партії в Україні під час війни.

Кортеж Путіна тепер охороняє вертоліт. Він екстрено посилює заходи безпеки. А може, Путін боїться уже не тільки українських дронів, а й власного оточення, раз так посилює охорону, переносить заходи? І щодо ОДКБ. Навіть нема сенсу говорити, що це безсенсове вже утворення. А чи таким і було?

Я згадав нещодавню ситуацію, коли російський винищувач збив російський вертоліт, бо подумав, що це український дрон. Я думаю, що тут можна провести певну паралель. Ніякі вертольоти, ніякі охорони Путіна від його краху абсолютно не врятують. Це так, вимовити думки вголос.

А щодо ОДКБ – це мильна бульбашка. Це те, що нічого ніколи не означало практично. Результат роботи ОДКБ було продемонстровано, коли виник конфлікт між Азербайджаном і Вірменією. Вірменія розраховувала на те, що "могутня" Росія прийде на допомогу і захистить її від Азербайджану. "Могутня" Росія пальчиком не поворухнула і сказала, що ні, це ж зовсім інша історія.

Одна справа виступати на якихось там нарадах чи конференціях, а інша – робити щось конкретно. От після цього Вірменія сказала, що таке ОДКБ ніколи існувати більше не буде, і почала вихід з цієї організації. Оце все ОДКБ в своїй красі.

А для того, щоб пропагандисти крутили по телевізору оці всі кадри, там сітки натягнули, там якихось бовдурів поставили – це ж нормально. Всім приємно побачити, що хтось там салютує, хтось там щось відповідає. І Путін же в центрі уваги, хоч і не в формі, але ж серед військових, так що якось начебто долучається.

Тому тут, чесно кажучи, говорити про СНД, про ОДКБ, про ці всі пустопорожні структури не доводиться. Вони абсолютно бутафорські. Як і, власне, все в Росії. Подивіться, а що, відбулися так звані вибори в Думу. Що є в Росії Дума? Є в Росії політичні партії?

Думати там нема кому, та й нема для чого. Є один злодій, який думає за всіх, а всі сидять і поки що терплять, бо раби. Але я думаю, що недовго.

Повне інтерв'ю: дивіться відео

Політологи кажуть, що Путін хоче нову Ялту, світ на трьох: США, Росія, Китай. Бо якщо ОДКБ – паперовий тигр і мильна бульбашка, то, напевно, Путін розраховує, що Китай – це його вірний друг і соратник. Чи він хоче бути на оцьому фото і в анналах історії на трьох великих, але насправді де ж йому там місце серед них?

Це правда. Хотіти, як кажуть, ніхто ж не забороняє, можна ж хотіти, але питання в задачі: для чого цим двом іншим оце недолуге, оце болотне, яке насправді з себе нічого не представляє. Економічно порівнювати Китай і Росію, США і Росію – це треба бути великим фантазером, щоб щось там собі уявляти.

Хіба що обидвоє думають, як потім використовувати наявні в Росії ресурси. Оце тема, я думаю, для двох цілком практична, прагматична.

При цьому треба відзначити, що Трамп чомусь вважає, що, зберігши Путіна, він найкращим способом зможе експлуатувати Росію. Це чергова трампівська фантазія і помилка.

Його в цьому плані значно випереджає Сі Цзіньпін, який тихо, спокійно, але вже давно експлуатує Росію так, як він хоче, і робить це з величезним задоволенням, розповідаючи росіянам, що він їх сильно любить.

Путін, до речі, на цьому ж так званому Валдаї знову казав, що Сі – це його великий друг, розсипався в компліментах. Китайці це сприймають спокійно, тому що розуміють, що з того човна Путіну тікати просто нема куди фізично, політично і економічно в першу чергу. Тому роблять все, що хочуть.

Садити посеред себе якусь недолугу особу, яка фонтанує якимись дикими ідеями і погрозами, включаючи ядерні, – це більш ніж безвідповідально. Тим більше, що Сі ж неодноразово казав, що Росія ніколи не застосує ядерну зброю. Вже ж про це говорять і західні дипломати, і китайські політики на двосторонніх зустрічах, що Сі заборонив Путіну в принципі говорити на цю тему.

Отже, це ще черговий доказ того, що маємо справу виключно з шантажем, виключно із залякуванням, виключно з тим, щоб у такий спосіб поставити Захід, переважно Європу, в позицію того, хто має боятися.

Тому я не думаю, що Трамп чи Сі захочуть мати такого компаньйона. Може, десь там в коридорі поряд сфотографуються, і потім московська пропаганда буде три дні бити в усі барабани і показувати, що таки зустріч відбулася. Ми знаємо оцінку таких зустрічей. Це все бутафорія.

Міністр оборони Латвії Райвіс Мелніс називає головним занепокоєнням Європи гібридні атаки, а не безпосередньо ядерну загрозу. Генсек НАТО Марк Рютте закликає зберігати спокій і підтримувати Україну. Тобто чи правильно я розумію, що ядерна рушниця Путіна знову висить на стіні, але квитки уже на цей російський спектакль ніхто не купує і не ведеться на це, і підтримка України не скоротиться? Чого добивається цими погрозами Путін?

Ви знаєте, це якраз і хороша новина і для нас, і для європейців. Вони вже просто розуміють, що це все балаканина, яка без кінця продовжується, але яка нічим конкретно не завершиться.

І реакція Рютте, і реакція деяких політиків чітко говорить: ти там говори, звичайно, але нам це вже нецікаво. Ми вже на це реагувати серйозно не будемо, тому що нема на що реагувати.

Дивіться, логіка Путіна: якщо вони нападуть на Калінінградську область, росіяни почнуть відповідати і тому подібне. Я багато років працював на Заході, знаю багато європейських політиків. Я ніколи в житті навіть не чув натяків на те, що якась країна Заходу збирається нападати на Росію. Це просто абсурд всіх абсурдів. Але ж саме на цьому абсурді будується логіка Путіна.

Ні на кого, як на оце "народонаселение", це не розраховано, бо всі прекрасно вже зрозуміли на Заході, що це все блеф і нічого подібного Путін ніколи не зробить.

Водночас бачимо, що Путін взявся бомбити мости. Намір ворога очевидний – паралізувати місто, викликати паніку. На цьому фоні з'являється інформація, що західні посольства готують резервні плани переїзду з Києва на випадок ще більших цілеспрямованих атак. Українське МЗС пояснює, що відомство не отримувало від іноземних дипустанов повідомлень про намір переїхати. Для чого ці вкиди з'являються в такій інтерпретації заголовків про евакуацію?

Я спілкуюся з західними послами, колегами, роблю це регулярно. Я не бачив чогось такого, щоб свідчило, що ось-ось ми починаємо підготовку. От буквально я днями бачився з кількома колегами. Жодних розмов на цю тему немає.

І знаєте, оці всі публікації "один дипломат сказав" – це мені нагадує, знаєте, одна бабця на Бессарабці щось там десь комусь розказала. Можна, звичайно, це вважати джерелом інформації, а можна зрозуміти, що це спеціальна інформаційна провокація, яка закидається для того, щоб люди послухали: о, що ж це робиться, якщо вже ці від'їжджають.

Згадають переддень повномасштабного вторгнення, коли європейські дипломати, замість того, щоб робити речі, протилежні тому, що вони робили, таки тікали з Києва. Це правда.

Зараз це, власне, спроба використати отой негативний досвід багатьох, не всіх. Я тут знову-таки хочу сказати, що були дипломати, які залишалися в Києві і які нікуди не виїжджали. І це було яскравим прикладом того, що солідарність є, була і буде.

Але зараз це використовується виключно для того, щоб дати такий сигнал. От бачите, якщо вже навіть вони збираються, ну тоді щось буде неприємне і так далі.

Але я би тут ще один аспект згадав. З'явилися у нас деякі політичні діячі, які просто списали, мабуть, з московських оцих путінських промов на Валдаї і раніше, свої тези і починають їх запускати в публічний простір. Мовляв, нам же ж головне, щоб не було війни. І це, на превеликий жаль, не поодинокі випадки.

Щодо заяв деяких політичних діячів, зокрема Олексія Гончаренка. Це очевидно, що це якесь просто підігравання на руку ворога. Для чого це зараз?

А це не тільки Гончаренко, на превеликий жаль. Подивіться, там же ж є і в урядовій коаліції пару персонажів, які б'ються об груди і кажуть, що треба ж нарешті замирюватися, що ми представники партії миру, а от всі інші – це представники партії війни. І це все погано, нам треба це все змінювати. Деякі мери дуже активно б'ються об груди і кричать, що так, нам треба вже з Росією замирюватися, і цілуватися, і обніматися.

Слухайте, ця російська партія, вона ж, на жаль, нікуди не зникала. Вона присіла, притихла, а тепер використовує певні складні моменти. Будемо про це говорити абсолютно щиро, але вилазить нагору і фактично повторює всі ці кремлівські вказівки.

Якщо проаналізувати, що говорить Гончаренко і що говорить Путін, там з шести пунктів п'ять збігаються. Ну це про що? Це про українську патріотичну позицію, це про об'єднання навколо нашої армії, яка сьогодні тримає на собі удар і тримає його гідно?

Я так само спілкуюся з військовими, та жодним чином ніхто навіть і не ставить під сумнів те, що українська армія триматиме фронт. А як ми бачимо зараз, деякі наші героїчні підрозділи посувають ворога і при тому посувають його доволі серйозно. І за цих обставин кричати "давайте капітулювати і здаватися" – я не знаю, про що тоді можна говорити.

Я дуже радий, що політична сила "Євросолідарність" зробила чітку і ясну заяву щодо цього. Але от те, що деякі провладні товариші мріють знову-таки про замирення і поки що реакції жодної немає, оце мене, чесно кажучи, лякає.

А серед кого ці заяви знайдуть підтримку? Серед населення воно не відгукнеться.

Та абсолютно. Очевидно, що це перетворення цих людей в маргіналів. Але знаєте, це маргінали з історією, бо деякі з них уже хотіли здаватися ще в березні двадцять другого року і ставили деякі підписи на деяких документах. І от знову починається ренесанс оцього всього здавання.

Я думаю, що багатьом з тих, хто зараз займається такою риторикою, буде, по-перше, соромно, тому що я думаю, що наші герої розкажуть їм про те, що треба робити і чого не треба робити. А відтак думаю, що ці маргінальні сплески зійдуть нанівець.

Але треба нашим владним структурам давати і політичну, а інколи і правову оцінку таким заявам. Як це можна допускати до таких відвертих проросійських капітулянтських заяв? Я собі за умов війни такого просто не уявляю.