Світ уперше побачив, який має вигляд "концентраційний табір" у його масовому, індустріальному та безжальному вимірі, спрямованому саме проти цивільного населення. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Чому Британська імперія вдалася до тактики випаленої землі у Південній Африці?
З одного боку барикад у Другій англо-бурській війні стояла наймогутніша військова машина тогочасного світу – Британська імперія з її нічим не обмеженими амбіціями. З іншого були вперті, загартовані суворим кліматом фермери-бури з незалежних республік Трансваалю та Оранжевої Вільної Держави у Південній Африці. У лондонських кабінетах все задумували як класичну швидку колоніальну кампанію за абсолютний контроль над багатими на золото та алмази землями, але все дуже швидко скотилося у прірву безпрецедентної жорстокості.
Англійці очікували легкої прогулянки та швидкої капітуляції фермерів, проте бури виявилися блискучими тактиками та природженими стрільцями. Зазнавши кількох нищівних поразок у відкритих битвах, вони перейшли до виснажливої партизанської війни – і цей крок виявився надзвичайно вдалим. Їхні високомобільні загони "командос" завдавали блискавичних ударів по британських лініях постачання, залізничних вузлах і комунікаціях, після чого безслідно розчинялися у безкрайньому велді.
Британський головнокомандувач лорд Гораціо Кітченер опинився у стратегічному глухому куті. І тоді, не маючи змоги зловити вітер у полі, він ухвалив холоднокровне рішення – знищити саме поле. Саме Кітченер ініціював безжальну тактику випаленої землі, і експедиційні війська почали методично спалювати ферми, знищувати посіви, отруювати колодязі та масово забивати худобу. Мета була суто прагматичною і водночас абсолютно нелюдською – позбавити партизанів продовольчої бази, логістичної підтримки та даху над головою.
Але виникла нова проблема – що робити з десятками тисяч жінок, дітей та літніх людей, які залишалися просто неба на згарищах своїх домівок? Британське командування знайшло цинічне рішення – зігнати їх у спеціальні місця утримання, які офіційно з лицемірною турботою назвали "таборами для біженців" (Refugee Camps). Звісно, британці не винайшли саму концепцію (іспанський генерал Валеріано Вейлер використовував подібні табори на Кубі у 1896 році, а американці на Філіппінах), але саме Британія першою застосувала цю практику настільки тотально, проти цілої нації.
Найважливіше про англо-бурські війни та їхню роль у світовій історії: дивіться відео IstoriyaBezMifiv
Хто перетворив табори для біженців на фабрики смерті?
Чому ж притулок для біженців став концентраційним табором? Причина не у цілеспрямованому садизмі окремих офіцерів, а радше у жахливій, злочинній недбалості, логістичному колапсі та бюрократичній байдужості імперської машини. Брезентові намети, в яких щільно утримували бранців, не захищали ні від палючого африканського сонця вдень, ні від пронизливого холоду вночі. Харчові пайки були катастрофічно мізерними, причому сім'ї тих чоловіків, які продовжували воювати у загонах командос, отримували ще менші порції – це був прямий інструмент психологічного шантажу.
У переповнених таборах спалахнули епідемії кору, черевного тифу та дизентерії. Відсутність елементарної санітарії, чистої питної води та базових медикаментів перетворила ці місця на справжні конвеєри смерті. З понад 100 тисяч бурів, ув'язнених у таборах, загинуло близько 28 тисяч, із них понад 22 тисячі – це діти до 16 років. Тобто загинула майже кожна четверта людина, що перебувала за колючим дротом.
Світ дізнався про цей жах завдяки британській правозахисниці та філантропці Емілі Гобгаус. Вона прибула до Південної Африки, на власні очі побачила виснажених від хвороб дітей і розгорнула потужну інформаційну кампанію у самій Британії. Її звіти шокували європейську громадськість – Емілі відкрито писала про "систему жорстокості", яка методично знищує невинних. Під шаленим тиском суспільства уряд був змушений створити комісію, яка згодом підтвердила найстрашніші факти. Після цього управління таборами передали цивільній адміністрації, і смертність різко впала – але завданої рани вже було не вилікувати.
Зауважимо, що британці створювали табори не лише для бурів. Вони побудували понад 60 окремих концентраційних таборів для чорношкірого населення Африки. Понад 115 тисяч африканців зігнали у такі ж, а подекуди й гірші умови, де їх використовували як дешеву, майже рабську робочу силу для потреб армії. Задокументовано смерть щонайменше 20 тисяч чорношкірих в'язнів, та реальна цифра радше за все набагато вища, адже їхні життя імперська статистика рахувала вкрай неохоче.
Друга англо-бурська війна завершилася у травні 1902 року підписанням мирного договору. Британська імперія формально здобула перемогу, але ціна її назавжди заплямувала репутацію держави на міжнародній арені – на жаль, саме тоді, на рубежі століть, людство відкрило скриньку Пандори, закрити яку не може й досі. Концентраційні табори Південної Африки стали похмурим та зловісним прологом до глобальних трагедій ХХ століття та довели страшну істину – коли могутня держава знімає з себе моральні обмеження заради військової доцільності, першими жертвами завжди стають найбеззахисніші.