Цей документ увійшов в історію як Паризький мирний договір, і саме за ним Сполучені Штати Америки перестали бути групою бунтівних колоній і перетворилися на визнану світом незалежну державу. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Франклін, Адамс та Джей
Незалежність США не була здобута тільки на полях битв. Так, капітуляція британського генерала Корнуолліса під Йорктауном у 1781 році зламала хребет військовій машині короля Георга III. Але битва нервів, інтриг, шантажу та геополітичного покеру тоді тільки починалася, і полем для неї стали кулуари європейських палаців.
Американську делегацію представляло тріо, яке можна назвати геніальним дипломатичним десантом. Бенджамін Франклін – 77-річний мудрець, улюбленець паризьких салонів, який ховав сталеву хватку за маскою добродушного дідуся. Джон Адамс – пуританин із Массачусетсу, впертий, як бульдог, прямолінійний і абсолютно позбавлений європейського такту. І Джон Джей – блискучий юрист, параноїк у найкращому сенсі цього слова, який нікому не довіряв, особливо європейським союзникам.
Їхнім головним завданням було не просто здобути формальне визнання незалежності від британського посланця Девіда Гартлі – вони мали вигризти для своєї молодої нації життєвий простір. І тут американці пішли на безпрецедентний крок – вони розпочали сепаратні переговори за спиною французів, своїх головних рятівників.
Франція витратила колосальні кошти на підтримку американської революції. Міністр закордонних справ граф де Верженн планував використати США як пішака у глобальній грі проти Британії. Він хотів, щоб Америка залишилася слабкою, затиснутою між Атлантикою та Аппалачами, повністю залежною від Парижа. А ще й Іспанія, союзниця Франції, вимагала контролю над річкою Міссісіпі.
Джон Джей побачив, що французи готові пожертвувати американськими інтересами, і переконав Франкліна та Адамса порушити прямі інструкції Конгресу. Американці таємно вийшли на прямі переговори з британським прем'єр-міністром графом Шелберном. Прагнучи вбити клин між США та Францією, той запропонував американцям неймовірно щедрі умови.
Як підписували Паризький мир 1783 року та про що там мовилося: дивіться відео Histopedia30
Про що був Паризький договір 3 вересня 1783 року?
Документ, підписаний 3 вересня 1783 року, складався з 10 статей, кожна з яких була цвяхом у труну британських амбіцій на континенті. Перша і найголовніша вже звучала як музика для вух колоністів: "Його Британська Величність визнає згадані Сполучені Штати... вільними, суверенними й незалежними державами".
До того ж американські дипломати виторгували гігантські території. Західний кордон США тепер проходив по річці Міссісіпі, північний – по Великих озерах, а південний – по 31 паралелі (кордон з іспанською Флоридою). Територія молодої республіки збільшилася вдвічі, заклавши фундамент для майбутньої експансії на Захід, яка перетворить США на трансконтинентальну імперію.
Джон Адамс, ризикуючи зірвати переговори, мертвою хваткою вчепився у третю статтю – право американців ловити рибу біля берегів Ньюфаундленду. Для економіки Нової Англії це було питання життя і смерті, і Адамс змусив британців відступити. Натомість американці пообіцяли у статтях 4 і 5 виплатити довоєнні борги британським кредиторам і рекомендувати Штатам повернути конфісковане майно лоялістам. Утім, цю останню обіцянку Штати здебільшого проігнорували, що стало причиною подальших конфліктів.
Чому ж самі британці погодилися відпустити США? Власне, через виснажливі військові поразки та величезні фінансові збитки – тут варто розуміти, що крім самих американських повстанців, Лондон воював проти потужної коаліції європейських держав, а саме Франції, Іспанії та Нідерландів. А це загрожувало й іншим володінням Британської імперії. Продовження бойових дій стало занадто дорогим і буквально безперспективним, але це не означає, що Паризький мир був для британців легким рішенням.
Емоційний стан британців під час тих мирних перемовин найкраще ілюструє один історичний курйоз. Американський художник Бенджамін Вест вирішив увічнити підписання попередніх угод 1782 року на великому полотні. Франклін, Адамс, Джей, Лоуренс та їхній секретар з гордістю позували майстру, а от британський комісар Річард Освальд категорично відмовився. До сьогодні ця картина висить у музеї Вінтертура у США незавершеною – права половина полотна залишається порожньою, символізуючи розтоптану гордість Лондона.