Путін перетворив Росію на суверенний Великий Лаос

Провінційні Гіммлери та Шеленберги намагаються, як і їхні істеричні попередники, вирішити подвійне завдання: зберегти владу та мінімізувати, наскільки це можливо, геополітичні наслідки поразки. Першочерговою для них стає проблема фюрера, "зіскочити" з якого разом уже неможливо. Про це пише Андрій Піонтковський.

Путін не в змозі

Ось уже майже місяць на провідних пропагандистських каналах такі затяті імперці та ненависники України, як Ходаренок, Затулін, Міхєєв, Шахназаров, Тренін нещадно критикують анонімну "владу" (а насправді Путіна, а кого ж ще) за бездарне провальне ведення "СВО" та за боягузливу відмову від нищівного (бажано ядерного) удару у відповідь по європейських союзниках України.

Їхній розрахунок безпомилковий. Відповісти на звинувачення в некомпетентності та боягузтві якимись рішучими діями Путін не в змозі. Він справді боягуз і справедливо побоюється, що в разі удару по Європі його просто вб'ють.

Китайська сенсація, яку майже ніхто не помітив

Путін спробував у брутальній манері вмовити Лукашенка на якусь військову провокацію під його прапором, але "Бацька" вирвався з його підвалів і, підхопивши на руки Коленьку, кинувся до Пекіна скаржитися доброму дядечку Сі.

Правитель Піднебесної надзвичайно привітно зустрів обох, і після завершення майже сімейних переговорів китайська сторона опублікувала таку вражаючу заяву:

Китай підтримує прагнення Білорусі захищати державний суверенітет, незалежність і територіальну цілісність. Пекін також виступає за те, щоб республіка йшла шляхом розвитку, що відповідає її національним умовам.

Наскільки я можу судити, жоден із західних експертів не усвідомив масштаб сенсації 30 червня. Вони просто не зрозуміли, що сталося. Вперше за тридцять років "більше, ніж стратегічного співробітництва" путінської Росії та Китаю Голова КНР відкрито й різко критикує президента Росії.

Нам же, східним слов’янам, добре відома прихована драма відносин у трикутнику РФ – Білорусь – КНР.

Чудово розуміючи всі комплекси й фантазії російської політичної "еліти" – ностальгію за втраченою імперською величчю, потребу в "молодших братах", що притискаються до державної долоні, – Лукашенко майстерно й хижо їх експлуатував, але ні на секунду не допускав навіть думки про те, що колись він стане лише мінським губернатором чи секретарем обкому. Але саме цього дедалі жорсткіше вимагали від нього московити. Сі, який бачив у Білорусі хаб для китайського економічного проникнення в Європу, завжди підтримував опір Лукашенка "братському поглинанню", але публічно на цю тему він раніше не висловлювався.

Минув ще тиждень, і, так вже якось вийшло, що синхронно з дуже неприємним для Путіна Самітом НАТО 6 – 8 липня антипутінські сигнали з Пекіна посипалися, наче з рогу достатку.

І якщо заява КНР про неприпустимість використання ядерної зброї сприймалася досить традиційно, то виступ постійного представника КНР у Раді Безпеки та його голосування "ЗА" американську (!) резолюцію, яка закликає Україну та Росію до негайного припинення вогню, — це вже NO COMMENTARY.

Великий Лаос

Напрошується питання: як могла за лічені дні так кардинально змінитися політика Китаю щодо свого "більш ніж стратегічного партнера"?

Відповідь Китаю — наше позитивне ставлення до нашого наймолодшого партнера, до нашого Великого Лаосу, абсолютно не змінилося. Навпаки, наші взаємини з новим потенційним керівництвом партнера стали глибшими, відвертішими та довірливішими.

Ізольований на всіх рівнях, з кожним своїм публічним виступом дедалі більше демонструючи свою неадекватність, Путін порівняно легко усувається від влади. Населення, вдячне за позбавлення від жахів війни, охоче сприйме будь-яку легенду силовиків про законність перевороту та доцільність перемир’я за принципом «як стоїмо», на якому тепер наполягають і китайські куратори.

Але грандіозною проблемою для влади стануть "українці" — сотні тисяч озброєних людей, які повертаються з фронту з напівкримінальною або просто кримінальною свідомістю. Вони негайно перетворять напівзруйновані окуповані території на зони такого пекельного хаосу, що на мирних переговорах Росія сама наполягатиме на негайній втечі звідти.

Що стосується "мінімізації геополітичних наслідків поразки", то вважаю, що це питання було конструктивно вирішено під час двосторонніх переговорів.

Звісно, Пекін легко міг би під приводом захисту прав китайськомовних, наприклад, повернути собі величезні території від Хайшеньвея до Північного моря, але китайці погодилися, що для обох високих договірних сторін було б доцільно зберегти для Росії на найближчу перспективу статус суверенного Великого Лаосу.

Що стосується термінів фізичного усунення Путіна від влади, то вони залишаються на розсуд гіммлерівців. Я б запропонував їм витончений парламентський сценарій. Організувати у вересні нищівну поразку "Єдиної Росії" легко. У результаті чекісти залишаються при владі завдяки загальнонародному голосуванню, а місця в Думі займають їхні старі агенти, завербовані ще в юності "Нові люди".