Від здачі України до накачування зброєю: як Трамп хоче завершити війну за 24 години

Кожні 24 години ми справді наближаємося до миру, але якою буде його ціна, поки не знає ніхто. Історія каже нам, що жодного разу умиротворення диктатора добра не приносило, пише 24 Канал.

До теми Що буде з підтримкою України після перемоги Трампа і хто реально може допомогти

Існує 2 плани Трампа завершити війну за 24 години

У своїй передвиборчій і післявиборчій промові Трамп, згадувавши війни, що розгоряються по світу, заявив, мовляв, збирається їх зупинити. Нині існує 2 плани, як новоспечений президент США планує завершити війну в Україні:

• перший, пов'язаний із його напарником Джей Ді Венсом. Цей план передбачає заморожування війни на нинішній лінії розмежування, а Україну змусили б дотримуватися нейтралітету без очевидних гарантій безпеки чи обмежень для Владіміра Путіна;
• другий план, якому Україна, ймовірно, надає перевагу, був викладений у виданні Wall Street Journal колишнім держсекретарем Трампа Майком Помпео. Він зосереджується на посиленні військової та фінансової підтримки для України, як фактору, що стримуватиме Москву, але залишаючи відкритою перспективу членства в НАТО.

Багато чого може залежати від того, якому плану захоче віддати перевагу Трамп. У The Economist пишуть, що Трамп точно не захоче бути автором і власником поразки України. Утім, найімовірніше, він вимагатиме від України чогось натомість. Його набагато менше хвилюватимуть будь-які ліберальні цінності.

Усе це – на тлі важкої ситуації на фронті. В одному із варіантів саме британські війська мали б патрулювати буферну зону у 1200 кілометрів. Дональд Трамп може закликати європейські та британські війська забезпечити лінію розмежування між російською та українською арміями.

Деталі плану з'явилися після того, як Володимир Зеленський попередив, що будь-яка спроба досягти миру шляхом умиротворення Росії означатиме "самогубство" для Європи. Цей план є одним із кількох, які розглядає Трамп, який заявив, що розпочне мирні переговори ще до вступу на посаду президента в січні.

Умиротворення – не вихід

У 1994 році Україну змусили підписати Будапештський меморандум, аби сприяти глобальній безпеці. США, Росія та Велика Британія зобов'язалися поважати незалежність, суверенітет і кордони України. Утім, як виявиться через 30 років, за маскою захисту світу було ганебне лице умиротворення.

Замість серйозних зусиль щодо глобального контролю над ядерною зброєю, справжнім імперативом, здається, було бажання з боку американських чиновників схилити Росію до приєднання до західного демократичного світу. Так, Будапештська угода була дипломатичною грою, у якій зброя передавалася від слабшої держави до сильнішої з імперськими претензіями. Головним чином для того, щоб заспокоїти невпевненість Росії щодо "паритету" зі США у своїх ядерних запасах.

У квітні 2008 року у Бухаресті відбувся саміт НАТО, де говорили про перспективи розширення. Німеччина та Франція не бажали псувати стосунків із Росією, тому Грузії та Україні відмовили. Пообіцяли "відчинені двері", але без плану дій.

Це не політика захисту чи оборони, це – політика умиротворення, яка не спрацювала, а лише улестила агресора і показала: західний світ боїться слова "ескалація" більше, ніж випалення землі на території найбільшої країни Європи.

Саме 2014 року Україна згадає про Будапештський меморандум, але реакція колективного Заходу буде слабкою. 8 років війни світ намагатиметься умиротворювати диктатора різними способами – недостатньою кількістю санкцій і невеликою підтримкою України. Вкотре Будапештський меморандум згадає президент Зеленський у Мюнхені на безпековій конференції, за кілька днів до повномасштабної війни.

Володимир Зеленський / Getty Images

Отже, політика умиротворення дала свій результат: Росія вдерлася до України, навіть не приховуючи цього квазіреспубліками чи "зеленими чоловічками". Хіба що трохи завуалювавши все псевдоісторією.

Автократичні режими світу стежать за цим і роблять свої висновки. Вони створюють своєрідну "вісь зла", де Кремль об'єднує навколо себе Іран та Північну Корею, де Китай стоїть осторонь, але пропонує ініціативи, вигідні Росії або ж допомагає втримати держбюджет країни-агресорки, створюючи залежність рубля від юаня.

Війна в Україні, нестабільність на Близькому Сході, загрози Південній Кореї від КНДР, що нарощує сили. США все ще залишається глобальним оплотом демократії – допомагаючи їй, але не рятуючи сповна. І допоки союзники вагаються, чи зможе Україна перемогти, допоки Трамп розробляє свої "плани перемоги", Кремль витрачає на війну в Україні більше, ніж 4 російські регіони отримують кошти за рік. Російський диктатор каже вмирати за свої божевільні ідеї, і росіяни йдуть на вірну смерть.

Тож доба – це багато. В Україні це – час, за який хтось продовжує жити й боротися, а хтось гине на фронті, відстоюючи українську незалежність чи захищаючи своїх дітей, або вдома, не встигнувши прокинутися від сигналу повітряної тривоги. Доба – це те, чим ми міряємо майбутнє, бо ж планувати на довше тепер не виходить.

Минуло вже 5 діб за київським часом, відколи ми прокинулися у нових реаліях. Оточення Трампа розглядає щонайменше 2 "плани миру", хитаючись на шальках терезів від здачі України агресору до накачування нашої країни озброєнням, але війна досі триває.

Одного ранку прокинемося, і до миру буде лише 24 години, а ми ще не знатимемо цього. Однак якою буде ця доба – залежить насамперед від нас.