Металевої нитки, яку використовують для виробництва лампочок, вистачить, щоб 10 разів покрити шлях до Місяця. Усе починається з величезної кількості скла. У гігантській печі воно нагрівається до 1500 градусів, а звідти потрапляє на машину.
У прес-формах виливають колби. Однак, якщо скло охолодиться занадто швидко, воно просто розколеться. Тож аби знизити температуру скла до 90 градусів, кожну колбу викладають на довгу стрічку і проганяють через низку охолоджувальних конвеєрів.
А щоб виявити недоліки, їх перевертають на спеціальному вібраційному конвеєрі. Створення внутрішніх елементів лампочки довіряють спецприладам. Спершу ніжку підігрівають, аби пом'якшити. Дроти затискають у потрібному місці, а ніжку поступово охолоджують.
А от нитку розжарення виготовляють з вольфраму. Для того, щоб нитка працювала, вона не повинна взаємодіяти з киснем. Тож після того, як ніжка та колба з'єднані, кожну лампочку наповнюють інертним газом — аргоном. Він виштовхує весь кисень зсередини і таким чином продовжує життя вольфрамової нитки.
Більше того, нитку занурюють у хімічну речовину — гетер. Коли лампочку вперше запалюють, гетер випалює весь кисень, який залишився всередині колби.
Перш ніж відправити лампи в магазини, до них кріплять цоколь та припаюють усі дроти. І ось лампочки вперше виконують функцію, для якої створені – освітлюють приміщення.