Мішель Уілбек, французький філософ та письменник, гортає найбільший український портал перепродажу. Кілька десятків років тому він спророкував, що у найближчому майбутньому у світі можна буде купити абсолютно усе. Йому цікаво знайти випадкове підтвердження у рандомно обраній країні.
Читайте також: Статус УБД в Україні знецінився, просто перетворився на бутафорію
Ось він помічає 50-річний кухонний набір з НДР, ймовірно вивезений батьком продавця у часи військової служби. Ціна недоантикваріату складає один умовний похід у піцерію з друзями у Києві, або четвертину від середньої пенсії в українському селі. Саме так конвертує у соціальну ціну, перекладач реалій нашої країни для Мішеля. Далі у його увагу потрапляє повне зібрання тоталітарного стріму від декомунізованого дідуся, творчість, якого не зважаючи на політичні розбіжності, продовжує створювати капітал. Перекладач конвертує ціну у 6 келихів віскі, або чотириденний бюджет звичайної родини, з маленького українського містечка. Знову не те.
Вказівний палець Мішеля гортає хвилі оголошень, аж раптом помічник просить повернутись назад, до повідомлення, в якому пропонують придбати один папірець. Папірець, який американський працівник Макдональдса може придбати за 5 робочих днів, декларуючи вільність своєї каси, що дорівнює приблизно трьом прожитковим мінімумам в Україні. Папірець, який може бути отриманий законним шляхом лише під обстрілами 120-х мінометів, які залишать після вас лише пазли для судмедексперта. Через відсутність сну під час цілодобових чергувань на позиціях вам подарують довічні розлади нервової системи. І звісно, ви не зможете уникнути снайперських подарунків 12.7 калібру, які відріжуть, мов шматок паперу ножицями, ваші кінцівки, або перетворять внутрішні органи у непіддатний ремонту смузі.
– Ось Мішель, – хрипить перекладач, – це посвідчення Учасника Бойових Дій. Вони продають документ, який юридично підіймає вас до рангу ветерана цієї країни та надає низку пільг.
Уілбек дивиться у вікно і сумно посміхається. Посміхається так само, як частина прокурорів, чиновників і суддів, які проглянули цей допис. Тобто, як люди, що поїхали на три дні на четверту лінію оборони, посмажили біля якогось блокпосту шашлики, послухали байки чи постріляли по пляшках з нагородної за невідомі для загалу подвиги зброї та отримали статус, що прирівняв їх до тих, хто разом з пацюками, що паскудять усі продукти та пищать біля вуха у бліндажі, тримав оборону на нулі, під ураганом уламків, хто майже кожного дня забирав із серця побратимів та назавжди робився інвалідом нульової групи – шматаючи душу в друзки.
Уілбек посміхається, так само, як працівник московських спецслужб, який радіє з девальвації статусу захисника України. Та сусід армійця, який шукає виправдання тому, що в свій час не взяв зброю до рук. Посміхається, як бабуся, що з іконами запрошувала московські війська у своє місто, та як чиновник, який збудував на грантах по відновленню Донбасу новий маєток за кордоном.
Читайте також: Будем праздновать День Независимости, когда скинем эту неофеодальную систему у власти
Врешті, усі посміхаються, так само як доброволець, який проглянув цей допис та, відвоювавши більше року неоформленим і пройшовши більше кіл пекла, ніж Данте може уявити, досі не отримав жодного папірця, який повідомляв би службам країни, що він її захищав. Посміхається з єдиною відмінністю. Адже усвідомлюючи, абсурдність реальності, яку сучасні політологи заретушували у висміювання зради для зниження самого усвідомлення зради, він єдиний віддає собі рахунок, що незважаючи на усе це, у разі нового стрибка загрози чи наступу, першим візьме до рук зброю і знову стане на захист країни, незважаючи на старі поранення. Бо Мішель Уілбек все-таки помилився: дещо досі неможливо купити. Максималістичні та смішні для сьогоднішнього часу речі, типу честі, іноді залишаються трансцендентими з комерцією.