21 липня Ільхам Алієв уперше приїхав до Німеччини з державним візитом. Підписали спільну декларацію про стратегічне партнерство й пакет угод з енергетики, транспорту, інфраструктури та торгівлі. Мерц подякував публічно: "Ви створюєте нам можливість отримувати більші обсяги газу з Азербайджану". А на тій самій пресконференції Алієв здав таємну зустріч росіян з німцями в Баку. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Труба перша: підписана при світлі
Азербайджан постачає Німеччині газ із січня, чинні угоди дають 1,5 мільярда кубометрів на рік, і в Берліні Алієв дав зрозуміти, що обсяг може бути більшим. Продавав він це не цифрою. Азербайджан готовий нарощувати постачання Німеччині та іншим країнам ЄС, сказав Алієв, бо російська енергетична інфраструктура дедалі більше потерпає від ударів у війні проти України.
Українські удари по російській нафтопереробці й портах уперше прозвучали не як наша риторика, а як комерційний аргумент чужого продавця в чужому контракті. Президент третьої країни пояснив німецькому канцлерові: Росія не може обслуговувати клієнтів, бо по ній працює Україна, тож беріть у мене.
Труба друга: законсервована в Баку
Того ж дня Алієв підтвердив те, про що написали The Times, Die Zeit і ARD: з 12 по 14 липня в Баку таємно зустрілися колишні високопосадовці Німеччини й наближені до Кремля росіяни, нібито щоб говорити про завершення війни.
Склад видає тему. З німецького боку приїхали Рональд Пофалла, ексголова Відомства федерального канцлера за Меркель, і Маттіас Платцек, колишній прем'єр Бранденбургу. З російського боку були Віктор Зубков, експрем'єр і чинний голова ради директорів "Газпрому" та Валерій Фадєєв, який перебуває під санкціями ЄС. Голову ради директорів "Газпрому" не відряджають домовлятися про припинення вогню. Його відряджають говорити про трубу.
Учасники вважають себе спадкоємцями "Петербурзького діалогу", форуму, який 2001 року заснували Путін і Шредер і який обрамляв газове зближення аж до "Північного потоку". Формат згорнули у 2021 році. Він не помер, а з 2024-го переїхав у Баку, і нинішня зустріч щонайменше четверта разом з Абу-Дабі. Німецькі спецслужби, за даними Die Zeit і ARD, оцінили ці контакти як операцію російського впливу, а Штефан Майстер із DGAP назвав Зубкова й Фадєєва частиною не переговорної машини, а пропагандистського апарату.
Не сентименти, а доктрина
Алієв засвітив чужий канал того самого дня, коли підписував контракт на заміну товару, який цим каналом просувають. Комерційний інтерес очевидний: усунення конкурента працює надійніше за симпатію.
Але інтересом справа не вичерпується. 13 липня, відповідаючи в Шуші на запитання українського журналіста Дмитра Гордона, Алієв підтвердив підтримку територіальної цілісності, суверенітету й недоторканності міжнародно визнаних кордонів України та повторив пораду ніколи не погоджуватися на окупацію. Там-таки прозвучало головне: він чув про тиск певних кіл, які пропонують завершити бойові дії так, щоб закріпити окупацію.
Ця позиція спирається не на приязнь до Києва, а на власну біографію. 30 років Азербайджану пояснювали, що Карабах втрачений й реальність треба прийняти, а тиснули на нього і Москва, і Вашингтон, і Париж.
Він не прийняв і повернув територію силою. Держава з такою біографією не може підписатися під заморожуванням чужої окупації, не перекресливши власну.
Тому й реакція Москви пішла саме туди. 15 липня Пєсков назвав позицію Азербайджану щодо територіальної цілісності України помилковою й пообіцяв послідовно й аргументовано пояснювати всіма каналами, чому вона помилкова. Про саму бакинську зустріч Москва не сказала нічого: канал вартий чогось рівно доти, доки його можна заперечити.
Що таке "всі канали", Пєсков не уточнював. Один із них тими самими днями працював у Баку. Поки Алієв зі сцени називав тиск заради закріплення окупації, у його столиці цю конструкцію обговорювали гості.
Того ж 13 липня Алієв оголосив відносини з Москвою повністю нормалізованими, Азербайджан не приєднався до санкцій і торгує з обома. Його позиція надійніша за приязнь саме тому, що тримається не на почуттях, а на інтересі й доктрині.
Берлін між двома трубами
Німеччина стоїть на цій розвилці обома ногами. Офіційно все виглядає як жорстке дистанціювання: Мерц заявляє, що не знає про жодну таку зустріч, що місяцями схиляє Путіна до перемовин і той відмовляється. Того ж дня він підписує азербайджанський пакет.
І тут-таки, за даними The Times із посиланням на джерела в німецькому уряді, у Берліні обговорюють як імовірного посередника між Москвою й Берліном того самого Пофаллу, який літав до Баку, пише Euronews. Це поки що інсайд, а не рішення. У Німеччині співіснують два треки, і в приватного каналу з'явився кандидат на легалізацію.
Бакинські учасники є приватними особами без мандата, і розмова навіть у важкі часи не злочин. Вістря не в зустрічі, а в тому, чию трубу вона гріє.
Що це означає для України
Кожен законтрактований у Берліні куб азербайджанського газу відбирає в "Газпрому" шанс продати той самий куб після війни. Контракт стійкіший за декларацію.
Азербайджан не заміняє Росію. Forbes прямо фіксує, що йому бракує видобувних потужностей, а 1,5 мільярда кубів для Німеччини на порядки менші за довоєнні російські обсяги. Ринком, на якому працює бакинський канал, є сама різниця між тим, що може дати Баку, і тим, чого Європі бракує. Поки дефіцит існує, у Пофалли з Зубковим буде що продавати.
Українська відповідь не в обуренні. Закривати цей дефіцит своїми руками: наші підземні сховища найбільші в Європі й стоять під кордоном ЄС, а азербайджанський газ уже йде до нас Трансбалканським коридором. Україна перестає бути транзитером і стає сховищем регіону, а це робить нас частиною відповіді, а не рядком у чужій угоді.
Аргумент проти замороження прийшов не з Брюсселя, а від мусульманської країни, сусідки Росії, яка сама 30 років не приймала окупацію і зрештою її скасувала. У столицях, де західні заклики стерлися, така біографія важить більше за резолюцію.
Прогноз: цей формат Кремль тримає не заради нинішньої війни, а на той день, коли дефіцит переважить принципи, ближче до наступного виборчого циклу в Німеччині.
Дві труби вже лежать на одному столі. Питання не в тому, яка дешевша, а в тому, яку Європа звикне вважати нормальною. Азербайджанську підписали при світлі. Російську гріють у темряві, і вона чекає лише одного: щоб у залі вимкнули світло.