"Русский мир" у всій красі: де тепер Янукович і Азаров

12 років тому він поспіхом вантажив золоті батони у гелікоптер, тікаючи з Межигір'я, а сьогодні перетворився на пенсіонера-нелегала, який боїться власного імені. Віктор Янукович, людина, яка колись вважала себе повноправним господарем цілої країни, тепер ховається у сочинських теплицях під дівочим прізвищем своєї матері. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Спостерігаючи за цим театром абсурду, я не перестаю дивуватися тому, на що перетворюється життя зрадників. Вони можуть вкрасти мільйони, купити гектари землі, але до кінця своїх днів будуть приречені здригатися від кожного шурхоту, розуміючи, що розплата неминуча.

Ця історія – не просто сюжет для дешевого шпигунського детектива, це яскрава ілюстрація тотальної деградації тих, хто обрав шлях прислужування ворогу.

Завдяки блискучій роботі українських журналістів-розслідувачів ми тепер знаємо, що знаменитий ростовський біженець давно покинув Ростов. Тепер він – Олег Миколайович Леонов. Конспірація рівня провінційного агента: взяти прізвище матері, але залишити свою справжню дату народження.

Цей новоспечений містер Леонов облаштував собі нове Межигір'я в елітному районі Сочі. Закритий комплекс із цинічною назвою "Благодать" розкинувся на трьох гектарах землі. Там є все для комфортної старості диктатора у вигнанні: власна каплиця, де, мабуть, він замолює гріхи перед розіп'ятими страусами, величезний сад, ставки та розкішний краєвид на Чорне море.

Охороняють цей сочинський рай ті самі колишні співробітники Управління державної охорони України, які у 2014 році допомагали йому пакувати награбоване. Тепер вони офіційно служать у російській Федеральній службі охорони, захищаючи спокій сочинського землевласника.

Окрема сторінка цього абсурду – фінансовий геній його цивільної дружини Любові Полежай, яка в Росії згадала своє дівоче прізвище Садикова. Почавши з фіктивної посади менеджерки із зарплатою у 50 тисяч рублів, вона раптово перетворилася на видатного аграрія. Сьогодні у її власності понад 370 гектарів землі, елітні квартири в Москві та тисячі квадратних метрів нерухомості. Вона здає землю в оренду російським агрохолдингам, заробляючи десятки мільйонів. Мабуть, "професор" Янукович передав їй усі секрети успішного бізнесу.

Водночас його офіційна дружина Людмила взагалі зникла з радарів – її номер телефону в російських реєстрах значиться за померлою особою. А старший син Олександр осів під Москвою під прізвищем Соколов, літаючи одними бортами з топгенералами ФСБ.

Це і є той самий "русский мир" у всій красі: поки одурманені пропагандою росіяни гинуть у м'ясних штурмах за імперські ілюзії, винуватець української трагедії ховається під чужим паспортом, насолоджуючись життям на вкрадені мільйони.

Але якщо Янукович обрав тактику щура, що забився в куток, то його вірний соратник Микола Азаров вирішив нагадати про себе. Цей діяч, який стояв за кривавими розгонами справжнього Майдану, виліз в ефіри російського телебачення, щоб прокоментувати кадрові зміни в Україні та протести громадянського суспільства.

У його рабській, тоталітарній логіці будь-який вихід людей на вулицю – це "картонний майдан" і "масовка". Російські пропагандисти та українські зрадники щиро не здатні збагнути, як працює демократія. Для них ситуація, коли народ висловлює свою незгоду, а влада до цього дослухається, є ознакою слабкості. Вони звикли жити в загоні, де за чистий аркуш паперу на площі тебе миттєво пакує ОМОН. Тому будь-який прояв вільного суспільства викликає у них панічний жах і абсолютне нерозуміння.

Росіяни нажахані змінами в українському війську

Проте за цими зневажливими заявами ховається цілком реальний, тваринний страх перед змінами в українському війську. Кремль чудово вивчив біографію нового головнокомандувача Збройних Сил України генерала Михайла Драпатого. Вони пам'ятають його ще з часів звільнення Маріуполя у 2014 році. Російські так звані експерти в один голос визнають, що це сильний, технологічний командир, готовий до жорстких і нестандартних рішень.

Вони розуміють, що з його приходом українська армія стане ще більш небезпечною для окупантів. І цей страх помножується на усвідомлення власної технологічної відсталості та вразливості перед новими викликами.

Найбільша істерика на російському телебаченні зараз розгортається не навколо кадрових ротацій, а навколо української далекобійної зброї. Пропагандисти рівня Скабєєвої та їхні кишенькові воєнкори вже відкрито обговорюють перспективу появи в Україні власних балістичних ракет. Вони зізнаються, що їхня хвалена протиповітряна оборона здатна збивати хіба що повільні дрони, та й то не завжди. А от перехопити балістику чи сучасні крилаті ракети на кшталт британських Storm Shadow для них – завдання з розряду фантастики.

Росіяни з жахом усвідомлюють, що географія нищівних ударів по їхній території буде лише розширюватися. Палаючі нафтопереробні заводи, знищені склади боєприпасів та розбиті аеродроми – це вже не поодинокі інциденти, а системний демонтаж їхнього військово-економічного потенціалу.

Цей технологічний розрив стає ще більш очевидним на тлі активної дипломатичної роботи нашої держави. Візит українського президента до Великої Британії та зустрічі з новим керівництвом цієї країни – це не просто протокольні заходи, а конкретні кроки до створення спільних оборонних підприємств, передачі технологій та розробки новітніх систем озброєння.

Ми говоримо про британські глушники сигналу, які зроблять наші ударні дрони невидимими для ворожих радарів, про обмін унікальним бойовим досвідом та побудову європейської антибалістичної системи.

Поки Росія шукає союзників серед світових ізгоїв, випрошуючи снаряди у Північної Кореї та дрони в Ірану, Україна інтегрується у високотехнологічний оборонний простір Заходу. І результати цієї співпраці ворог уже відчуває на собі. Знищення елементів гордості російського оборонпрому – комплексу С-400 "Тріумф" у тимчасово окупованому Криму – це лише один із багатьох прикладів того, як ювелірна робота наших операторів безпілотних систем перетворює мільйони доларів російських платників податків на звичайну купу брухту.

І в цьому полягає головний парадокс нашого часу. Ті, хто намагався знищити Україну, хто кликав сюди ворога і фінансував терор, тепер змушені ховатися по норах під вигаданими іменами, тремтячи від кожного звуку сирени. А Україна, попри весь біль і втрати, продовжує боротьбу, створює нову зброю, заручається підтримкою потужних союзників і формує сучасне, технологічне військо.

Вироки українських судів уже чекають на всіх цих "леонових", "соколових" та інших перевертнів. І скільки б гектарів землі вони не скупили в Сочі, їхні справжні імена назавжди вписані в історію як імена зрадників. Жодна зміна паспорта не скасує того факту, що справедливість невідворотна, а розплата знайде кожного, хто підняв руку на нашу державу.