Росія загрузла під Запоріжжям, але головний удар готує в іншому місці

Дуже показовими є бої в районі Степногірська та Малої Токмачки, які отримали широкий резонанс в інформаційному сегменті завдяки своїй тривалості. А також відведення російським командуванням у тил кількох частин і підрозділів зі складу своїх ПДВ (ймовірно, щоб відновити рівень їхньої боєздатності). Про це пише Костянтин Машовець.

Читайте також Україна має серйозний козир проти Росії, але ризикує його втратити

Що відбувається на Запорізькому напрямку?

Міністр оборони Росії Андрій Бєлоусов може скільки завгодно вітати особовий склад 70 та 270 МСП зі "звільненням Малої Токмачки", але реальна ситуація там залишається неоднозначною для російських військ. 

Наразі російські війська не контролюють більшу частину цього села. Вони присутні окремими піхотними групами лише у районі залізничної станції "Мала Токмачка" та у південно-східній частині села. Однак сама присутність російських підрозділів у цьому районі не означає впевнений контроль за ним з їхнього боку. Тому, попри всі офіційні російські переможні звіти "про взяття Малої Токмачки", насправді бої все ще тривають, і немає жодних підстав говорити про повне захоплення села.

Своєю чергою, у районі Степногірська за останні кілька тижнів ЗСУ провели кілька досить успішних контратак:

• очевидно, російські війська були змушені майже повністю відступити з Приморського;

• Сили оборони України змогли зайняти кілька тактично важливих позицій у районі "Кільця" (авторозв'язка, на захід від Степногірська). Ба більше, була інформація, що СОУ навіть змогли прорватися далі на південь і "зачепитися" за Плавні (хоча я не зовсім впевнений у її вірогідності);

• у самому Степногірську вперті бої тривають у центральній частині, де СОУ поступово відтісняють противника на південь. Наразі російські війська впевнено контролюють лише південну частину міста;

• малі "залишкові" піхотні групи противника на захід від Павловки, на схід від Запасного, на схід від Приморського і на схід від Степногірська залишаються повністю заблокованими. Ймовірно, найближчим часом їм повністю "зачистять";

• окупанти прагнуть стабілізувати ситуацію в смузі своєї 19 МСД 58 загальновійськової армії та утримати позиції по рубежу Приморське – Степногірськ, одночасно намагаючись прорватися на ближні підступи до Оріхова;

• підрозділи російської 19 МСД атакували на південний схід від Степногірська, намагаючись з'єднатися з кількома своїми малими піхотними групами, заблокованими в цьому районі в тактичній глибині бойових порядків СОУ. Результат мінімальний;

• на південь від Новоданилівки підрозділи 42 МСД намагалися прорватися до району дорожньої авторозв'язки, розташованої на південь від села, діючи з півдня на північ вздовж Успенівської балки. Поки що безрезультатно. Хоча деякі невеликі піхотні групи росіян таки змогли окопатися на південь і вздовж дороги до Павлівського, але зараз вони більше переймаються власним виживанням, ніж подальшим просуванням на північ.

Яке завдання стоїть перед російськими військами?

Виходячи з вищезазначеного, варто зробити кілька очевидних висновків щодо основних поточних тактичних завдань, які російське командування вирішує у смузі наступу своєї 58 ЗВА.

Противник явно прагне утримати свої позиції в районі Степногірська та Приморського, аби не допустити подальшого просування СОУ у бік Кам'янського. Іншими словами, він намагається утримати той досить невеликий простір на північ від Кам'янського, який йому вдалося зайняти під час зимового наступу в напрямку Запоріжжя, і що дозволило йому сподіватися найближчим часом дістатися до рубежу оборони СОУ вздовж річки Конка. Ба більше, захоплення цієї місцевості коштувало противнику серйозних втрат у підрозділів його 19, 47 МСД та 7 ДШД, які брали участь у наступі.

На Оріхівському напрямку запеклі бої в районі Малої Токмачки та на південь від Новоданилівки, які веде російська 42 МСД мсд 58 ЗВА, спрямовані на те, щоб вивести її підрозділи на ближні підступи до міста.

Щодо обох цих завдань ми все ще спостерігаємо певну рівновагу. 

З одного боку, позиції в районі Приморського та Степногірська російські війська поки все ще утримують, хоча й не без труднощів. 

З іншого боку, у районі Оріхова російські війська намагаються продовжити наступ, але не мають результатів. Бої в районі Малої Токмачки, які вже стали своєрідним мемом, а також спроби ворога прорватися до Новоданилівки з півдня – є яскравою демонстрацією цього.

Зауважте ЗСУ просунулися у 2 областях: огляд фронту від ISW

Тепер розгляньмо ситуацію трохи ширше, в оперативно-тактичному плані. У цьому сенсі виникає цілком обґрунтоване припущення, що командування угрупування військ "Дніпро" та 58 ЗВА вирішили перемістити свої основні зусилля з Запорізького напрямку на Оріхівський. У найближчому майбутньому вони таки спробують прорватися до кварталів Оріхова. Адже таке рішення з кількох причин є досить обґрунтованим.

По-перше, на Гуляйпільському напрямку російські війська, хоч і дуже повільно, продовжують наступ у напрямку Оріхова. Українські контратаки в смугах 36 та 29 ЗВА мали мінімальний ефект. Тому охоплення та обхід Оріхова зі сходу сумісними зусиллями УВ "Дніпро" та "Схід" є досить реалістичними.

По-друге, подальший наступ російських військ на північ на вузькій по фронту ділянці вздовж Дніпра, без попередньої нейтралізації Оріхівського району оборони СОУ на її фланзі, з оперативного погляду, навряд чи можна вважати розумним.

По-третє, в оперативно-стратегічному сенсі ліквідація Оріхівського району оборони СОУ дозволить російському командуванню різко збільшити та сконцентрувати наступальні спроможності своїх ударних угрупувань саме у напрямку Запоріжжя. Ба більше, це дозволить робити таке нарощування переважно власними силами обох угрупувань військ, при цьому мінімізуючи їхню потребу у залученні додаткові резервів на цей напрямок. 

У контексті всієї майбутньої літньо-осінньої кампанії 2026 року це сприятиме оперативному розгортанню потужніших ударних угрупувань російських військ у Східній операційній зоні для проведення гіпотетичної Слов'янсько-Краматорської наступальної операції.

Іншими словами, це дозволить зосередити російському командуванню більше стратегічних резервів саме для наступу на Краматорськ і Слов'янськ, ніж це було б у разі "зависання" військ на підходах до Запоріжжя в районі Оріхова і Степногірська.

Підсумовуючи цей та попередній огляди, можна зробити один очевидний висновок щодо актуальності поточних і найближчих оперативних завдань СОУ у межах ведення ними стратегічної оборонної операції у всій Південній операційній зоні. Влітку потрібно зробити три речі, навіть через "не можу":

1. зупинити російський наступ на захід від Гуляйполя;

2. утримати Оріхівський район оборони;

3. якщо можливо, то відсунути російську 58 ЗВА якомога далі на південь (щонайменше за річку Янчекрак, щонайбільше – до Василівки).