Кожен митець вписував у ландшафт те, чого, на його думку, тут не вистачало. Деякі роботи постійно змінювалися. Приміром, львівський художник увесь час пересував берегом зграйку легких білих конусів. За задумом автора, вони мали гармоніювати зі скляними пластинками, що стирчали з піску.
Мирослав Вайда (художник (Львів)): “Мене цікавить в даному проекті - це лінія дотику. Лінія дотику в даній ситуації води і суші. Взаємопроникнення одного в інше, однієї стихії в другу. Взаємопоглинання води, суші, і навпаки. Тобто це є одвічний синтез, одвічне співіснування двох стихій”.
Попри те, що мистецтво ленд-арту існує майже півстоліття, художники ще не виробили якихось загальних стандартів. Немає єдиної думки про те, що має домінувати у таких творах. Чи політ художньої фантазії має лише доповнювати гармонію природи. Або ж, навпаки, треба міняти до невпізнаваності все, що створив Бог. Зараз співіснують обидва ці способи самовираження.
Володимир Гуліч (художник (Запоріжжя)): “Є художники, які дуже ніжно втручаються в ландшафт. Є художники, які більш брутально втручаються в ландшафт. Тому говорити конкретно про якісь речі я можу”.
Зрештою, усе створене залишилось лише на фото- та відеозйомках самих художників. Статус заповідної території Хортиці не дозволив залишити тут усі ці роботи. Тому художники у підсумку ретельно прибрали все, що натворили. І територія набула первісного вигляду.