Вже тоді люди починають прикрашати вулиці, у кожному місті з’являється різдвяний ярмарок, а біля кожної церкви - вертеп, або, як кажуть португальці, precepio. До речі, культура вертепів тут прирівняна до мистецтва. Як правило, найбільш вражаючі макети Різдва Христового зводять у старій частині міста, біля ратуші.

Під час зимових свят португальці, за традицією, купують додому plantas de natal - різдвяні квіти з яскраво-червоними пелюстками. Також популярністю користуються штучні ялинки, навіть в центрі міст натуральні не встановлюють. Мерії останнім часом надають перевагу різним футуристичним конструкціям, які нагадують ялинку хіба що за силуетом чи прикрасами.

У переддень Різдва португальці усією родиною збираються на святкову вечерю. Різдвяний стіл повинен аж прогинатися від наїдків. В самому центрі - consoada - відварна сушена тріска з картоплею, яйцями і капустою.

Також на почесному місці королівський пиріг - великий бісквіт у формі корони з цукатами, горіхами і сухофруктами. У цей пиріг господиня запікає різноманітні фігурки. Скажімо, кому дістанеться шматочок з сердечком всередині, того чекає велике кохання, хто знайде торбинку з грішми, той обов’язково розбагатіє.

У ніч на 25 грудня португальці збираються на так звану “півнячу месу”. Чому півнячу? Та тому, що за повір’ям, саме півень своїм криком першим сповістив про народження Христа.

На саме Різдво дітям, звісно ж, дарують подарунки. Причому на запитання малечі - від кого подарунки - батьки кажуть, що від Ісуса, а не від Санта Клауса, як у більшості країн.

Також на Різдво в країні розпочинається janeiras - така собі коляда по-португальськи. Піснеспіви тривають аж до 6 січня, кінця різдвяних свят. Якщо у цей період Вам поталанить потрапити до Португалії, Вас обов’язково візьмуть в якусь зі співочих компаній. Португальці вірять, що турист-мандрівник приносить щастя як тим, хто співає, так і тим, для кого співають.

Ще одна чудова традиція - це різдвяна благодійність. Португальці переконані, що святковий настрій повинен бути у всіх без винятку. Тому ті, хто мають змогу, частують безпритульних обідами і десертами, при церквах влаштовують їдальні, навіть у виправних колоніях в’язням до обіду подають келих вина. Словом, що не традиція, то приклад для наслідування.