Зрозуміло, такий поважний вік не стосується контактних видів, чи то пак командних. Наш дідусь грає у покер, і навіть ті, хто не вважає цю інтелектуальну гру спортом, рекомендуємо ознайомитися з матеріалом далі.
Не чули про Дойла Брансона? - камінь у город кожного, хто принаймні раз сідав за зелене сукно, а тим, кому пощастило бути з ним знайомим особисто, щиро заздримо.
Стати спортсменом хлопчина із Техасу мріяв ще із ранніх літ і бачив себе зіркою NBA. Та не було щастя, як нещастя допомогло. Про баскетбол довелось забути після важкого подвійного перелому ноги. Як там у одному відомому мультфільмі - руки, ноги, головне…ні не хвіст - а голова, інтелект, розум. Із цим проблем у Дойла Брансона не було ніколи.
Із покером Texas Dolly тісно познайомився у ті часи, коли на гру доводилось ходити із пістолетом, а відбувались баталії зовсім не у просторих яскраво освітлених залах, а у підвальних приміщеннях за семи замками. Інколи побитий і з порожніми кишенями, ставши жертвою грабіжників, Брансон щиро вірив, що колись усьому цьому настане край, а улюблена гра ляже у цивілізоване русло. Чекати довелось до початку 70-х.
Тоді їх було лише семеро - Мосс, Пірсон, Робертс, Аддінгтон, Слім, Кенон і, звісно ж, Дойл Брансон. Законодавці знаменитої Всесвітньої серії покеру - WSOPу іншими словами. Це вже потім, через більш як за 30 років сюди, у Лас-Вегас, на головну подію з’їжджатимуться кілька тисяч покеристів, а чемпіон залишатиме мекку грального бізнесу мультимільйонером.
Наш герой на заробітки також не нарікає, хто любить рахувати чужі гроші, а ми теж до них належимо, - понад 6 мільйонів “зелених” і це лише у турнірних баталіях. Та що таке купка “баксів” у порівнянні із тим самим заповітним чемпіонським браслетом.
10/2 - зазвичай таку руку викидають куди подалі - це ж у покері справжнє сміття, з яким здатен грати лише божевільний. Та навіть такий непотріб у руках “великого татуся” перетворився на справжню легенду, і до тепер носить ім’я Дойла Брансона.
Свій десятий браслет WSOPу хресний батько покеру виграв вже у 2005, більше лише у розбишаки Філа Хельмута. Та за досягненнями і грошима Дойл Брансон уже не женеться, йому 78 і життя вдалось.
Його усе рідше побачиш у компанії молодих та амбітних, а нещодавно поважний дідусь із милицею під пахвою вирішив узагалі зав’язати із турнірами Всесвітньої серії. Здоров’я уже не дозволяє, та й чого йому ще прагнути. Майстерності? - дурниці. Поваги суперників? - назвіть хоч когось, у кого її більше. Гроші і слава? - це Брансон проходив уже давно.
"Ми не старіємо поки граємо, а лише, коли перестаємо". Ось золота середина, а, можливо, і сенс життя Дойла Брансона. Саме тут, за столом, де люди залишають здоров’я і мільйони, він почувається щасливим і потрібним, робить щось вагоме, щось, без чого спортивний покер залишатиметься грою ковбоїв у салунах, чи гангстерів, які ховаються від зайвої уваги у підземеллях. Він - еталон, він обличчя цієї гри і без нього покер уже буде не покером, а звичайною картярською грою.