На одній з них побував Пабло Пікассо. Він зачаровано зізнавався, що це прекрасні роботи геніальної жінки, а Марк Шагал настільки надихнувся її чудернацькими істотами, що перейняв у власну творчість подібні мотиви.
Та все це визнання й компліменти десь там, далеко, а в її рідному селі Болотня за 70 кілометрів від Києва вона була звичайною жінкою з непростою долею: чоловік загинув на війні, вона мати-одиначка.
До всього додалась ще й жахлива хвороба поліомієліт – через що ходила з милицями й незмінно носила довгу спідницю, щоб приховати ноги.
Дивіться також: Режисер, який став автором найтитулованішого українського кіно
Але нарікати на долю не було часу. Якось до неї приїхала делегація Спілки художників України вручати чергову відзнаку й застала художницю на столі: вона білила стелю, спираючись однією рукою на милицю.
Односельчани взагалі вважали її творчість дивакуватою і не надто вірили в її популярність. Зрештою, її більше знали як швачка, що могла беж жодних примірок пошити найкращу сорочку.
Переконати в тому, що поруч живе успішна майстриня, зуміли навіть не регулярне навідування режисера Сергія Параджанова, поетів Тичини та Бажана, а патефон і проведений телефон.
У її доробку понад тисяча картин. Коли малювала, ніколи не змішувала фарби, пензлик робила сама з котячої шерсті. Не любила реалістично малювати тварин.
"Навіщо малювати їх такими, як є вони й так красиві. А я малюю на радість людям", — казала художниця.