В 90-х роках тодішні міліціонери вибивали зізнання з Олександра. Його звинувачували в розбійних нападах. Нині свою вину він не заперечує, тоді ж хотів обійти закон і грав у мовчанку.

Після нелюдських катувань, чоловік відсидів у в’язниці 7 років. Переосмислив свої вчинки, здобув дві вищі освіти і разом з колегами-юристами бореться за права людей.

Утиски своїх прав, найчастіше, люди починають відчувати ще з першого спілкування з правоохоронцями – кажуть захисники. Починається з відмови поговорити з адвокатами, а потім ув’язнюють до камер з нелюдськими умовами.

Втім, до місць несвободи борці за права людини відносять не лише в’язниці, а й установи соціальної сфери. Бо там, стверджують, ситуація не краща.

В одному із психоневрологічних інтернатів чернігівської області перебували жінки, які на вулиці не були впродовж 4, а одна жінка 7 років. Тільки тому, що ця жінка мала нахил втікати з установи, а установа не мала огорожі,
– розповідає керівник департаменту з питань реалізації НПМ Катерина Чумак.

Лише кожен 20 такий візит представників омбудсмена, закінчується звільненням керівництва закладу. Та правозахисники переконані, проблема не в конкретних посадовцях, а в усій наскрізь застарілій системі.

Читайте також: Різали руки та трощили меблі: у колонії Кременчука спалахнув бунт

В Україні бракує відповідних нормативно-правових актів чи типових положень. Не розписані навіть базові потреби, такі як доступ до питної води чи свіжого повітря. За 5 років регулярних перевірок, правозахисники зрушили ситуацію з місця, але для комплексного підходу треба вдосконалювати законодавство.

Звернень до омбудсмена останнім часом побільшало. А Україна лідирує за кількістю програних справ в Європейському суді з прав людини.

Кожна компенсація – це десятки тисяч євро виплачених з держбюджету. А ці кошти, кажуть правозахисники, можна було б спрямувати не на погашення наслідків, а на їх попередження.