• укр
  • рус
Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
vkontakte @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Дивись онлайн онлайн
укр
Для можливості перегляду онлайну потрібно встановити Adobe Flash

Трагедія Бабиного Яру: німці хотіли приховати, радянський уряд – забути. А що ми?

29 вересня 1941 року. Бабин Яр
29 вересня 1941 року. Бабин Яр / Архівне фото

Масове вбивство київських євреїв (не самих лише, але переважно – саме київських євреїв) у Бабиному Яру, яке відбулося наприкінці вересня 1941 року, трапилося рівно 75 років тому. На превеликий жаль, про нього намагалися забути майже одразу по скінченні Другої світової війни, а дещо намагаються забути й дотепер.

Відвідання місця масового поховання у Бабиному Яру належить до сумного обов‘язку будь-якої єврейської делегації в Києві. На місці вбивства росте трава та кущі, відвідувачі кидають квіти донизу – хоча це й не в єврейській традиції, яка велить не класти живе до мертвого, але навряд чи ця ознака скорботи та пошани може когось образити. Люди зупиняються та схиляють голови у тихій молитві...

"Знищення в Бабиному Яру" належить до найстрашніших масових злочинів Другої Світової війни. Воно є складовою частиною того, що гітлерівці називали "остаточним вирішенням єврейського питання" – якщо інші народи вони планували підкорити, то євреям та циганам, за цими планами, просто не залишалося місця на Землі, вони повинні були бути винищеними до ноги. З початком війни проти Радянського Союзу в 1941 році почалося й масове винищення радянських євреїв на загарбаних землях.

29 та 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру зондеркоманда СС та другий батальон поліцаїв розстріляли більш ніж 33 700 чоловіків, жінок та дітей, переважна більшість з яких становили кияни єврейського походження. Певно, саме через те в Києві після війни не залишилось практично жодного єврея (декількох врятували їх сусіди чи інші люди), і нема жодної київської єврейської сім‘ї, яка б не оплакувала когось із своїх родичів, які загинули там. Сьогодні тут мало що нагадує про цей злочин. Яр, розташований на північному заході української столиці, після війни було засипано. Тут було розбито парк культури та відпочинку, насаджено тополі та швидкоростучі берези. Перехожі вигулюють тут собак, матері гуляють з дітлахами по занесених осіннім листям доріжках...

Підготовка

Київ був взятий військами Вермахту 19 вересня 1941 року. Позаду солдатів бойових частин йшли вояки зондеркоманди СС 4а, айнзатц-группи С – це були справжні гітлерівські "хорти", які спеціалізувалися на винищенні єврейського населення інших, вже загарбаних країн. Лише десять днів знадобилося їм, аби підготувати та перетворити Бабин Яр на масове поховище для тих євреїв Києва, які не покинули місто. До початку війни у місті проживали 220 тисяч євреїв, на момент захоплення їх залишалось близько 50 тисяч.

Німці "працювали" за вже опрацьованим сценарієм: розвішали по всьому місту плакати, в яких наказували всім євреям зібратися вранці 29 вересня на заході міста, на перехресті. Вони повинні були мати при собі документи, гроші, цінні та теплі речі. "Ті євреї, які не виконають цих вимог, будуть розстріляні", – було написано в цьому наказі.

Багато з тих, хто прийшов до того місця збору, насправді гадали, що їх переселятимуть. Таке вже бувало в єврейській історії, таке вже було нещодавно у Варшаві, де євреїв переселили в гетто. Все ж таки, є різниця між переселенням в гетто та розстрілом, якого обіцяли нацисти непокірним. Тому нескінченна колонна людей покірно, пішки йшла до колишнього єврейського цвинтаря – здебільшого, жінки, діти та люди похилого віку, бо чоловіки були на війні.


Знімок німецького фотографа Йоганеса Хеле (6-та армія Вермахту)

Вбивство

Неподалік від Яру людей змушували віддавати їх цінності та документи, а ще – повністю роздягнутися. Роздягнутих, їх заганяли донизу групами по 10 осіб та розстрілювали – планомірно, цілеспрямовано, неначе виконуючи якусь тоскну, буденну роботу. На них чекали три групи солдатів та поліцаїв. Про це, зокрема, розповідав Курт Вернер – есесівець з зондеркоманди 4а, якого було засуджено у Нюрнбергу. "Євреї, які приходили пізніше, повинні були лягати на мерців, яких ми розстріляли до них. Стрільці стояли за євреями та вбивали їх пострілами у потилицю", – такою була його розповідь.

Багато людей були поховані живими, тому що кулі їх лише поранили, але не вбили – проте, вибратися самотуж із братської могили вони вже не могли. Вижили лише одиниці – наприклад, 30-річна Діна Пронічева, яка повинна була загинути ввечері 29 вересня, впала на вже вбитих ще до того, як почали розстрілювати її партію. Вона прикинулася мертвою і їй вдалося видертись вночі із лише трохи припорошеної землею прірви та втекти.

Наступного дня, 30 вересня, вбивства продовжились. Тисячі людей загинули в ці два дні у Бабиному Яру, а в наступні місяці тут були вбиті ще тисячі – радянські військовополонені, партизани, цигани, психічно хворі, українські націоналісти-повстанці... Бабин Яр став своєрідною "фабрикою смерті", де знищувалися ті, кому нацисти та їх поплічники відмовили у праві на життя. Вбивства продовжувались до середини жовтня, зрештою, було вбито майже всіх київських євреїв – 50 тисяч людей. Потім сапери підірвали Яр по краях, аби знищити сліди масового поховання.

До самого звільнення Києва 6 листопада 1943 року продовжувалися ці вбивства. Загалом, тут загинули, лише за офіційними, вельми неточними радянськими підрахунками, близько 100 тисяч людей. За підрахунками, яких було зроблено вже після розпаду СРСР, в незалежній Україні – більш ніж 200 тисяч.


Знімок німецького фотографа Йоганеса Хеле (6-та армія Вермахту)

Пам‘ять

Після перемоги радянських військ під Сталінградом стало зрозуміло, що Україна може бути звільнена. Тому нацисти вирішили вжити заходів, аби сховати будь-які сліди свого злочину. Штандартенфюрер СС Пауль Блобель, який брав участь у розстрілах у Бабиному Яру, повернувся сюди, аби виконати нову роботу. 300 в‘язнів концтаборів викопували мерців та палили їх на политих бензином залізничних шпалах. Ця робота продовжувалась майже до самого звільнення Києва.

Проте радянські урядові установи після закінчення війни не проявили великого інтересу до підтримки пам‘яті про цей злочин. Поет Євгеній Євтушенко відобразив це в 1961 році у своєму вірші, який починається рядком: "Над Бабьим Яром памятников нет". Їх і справді не було аж до 1976 року, коли було встановлено монумент із написом "Радянським громадянам та розстріляним німецькими фашистами військовополоненим, солдатам та офіцерам Радянської Армії". Про те, що переважну більшість становили євреї, згадано не було – й справді, навіщо? "Радянським громадянам" – це ж і так зрозуміло... Лише в 1991 році, майже одночасно з розпадом СРСР, тут з‘явилася бронзова менора – йудейський семисвічник, який вартує над єврейськими жертвами цього злочину. Свого власного пам‘ятника отримали й цигани, і інші жертви нацистів.

Бабин Яр став синонимом масового знищення східноєвропейських євреїв, – каже Рюдігер Мало, представник міжнародної організації Claims Conference. – На відміну від газових пічок Освенцима, масові розстріли в Бабиному Яру не закріпились у колективній свідомості.

Ми повинні згадувати про те, що тут відбулося, аби не повторити ще раз помилок минулого, – це вже слова мера Києва Віталія Кличка. Як це з ним часто буває, Віталій Володимирович неточно висловився. Це – не помилка. Це – злочин. І ми справді повинні згадувати про нього – сьогодні, в Україні. В країні, яка цього року посіла одне з останніх п‘яти місць в неофіційному світовому рейтингу антисемітизму та ксенофобії. В країні, яка пам‘ятає.

Читайте також: Роковини Бабиного Яру: чому совєти приховували злочин Гітлера

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

powered by lun.ua
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО 24 Радіо 24
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2015, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук