Кожен регіон мав свої візерунки. Легко впізнати Борщівську вишиванку з Тернопільської області. Тут переважає чорний колір. Існує легенда, під час татарського набігу загинули всі місцеві чоловіки, тож жінки з навколишніх сіл заприсяглися впродовж 7 поколінь вишивати тільки чорні сорочки.
Буковинська сорочка завжди з яскравими квітами. Космацька – з помаранчевими та жовтими барвами. Полтавчани люблять вишивати білим по білому. Мали вишивальниці й своє свято – День Варвари 17 грудня. В цей день не можна було ні прибирати, ні прати, ні глину місити, а тільки вишивати.
У 19 столітті українську вишиванку починають поєднувати з європейським костюмом. Таку моду приписують Іванові Франку. Сучасники згадували: "Де б він не з'являвся, неодмінно привертав увагу своїм піджаком та вишиваною сорочкою поміж пишних комірців та краваток".
У кінці 19 століття про український традиційний одяг заговорила вся Європа, яку важко чимось здивувати. В 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишивок. Українські орнаменти зачарували тамтешніх модниць, а в самій Україні розпочалися перші наукові дослідження вишивки.
За часів Радянського Союзу вишиванка двічі переживала піки популярності. Вперше в період українізації, коли кремлівська влада хотіла сподобатися новоприєднаній республіці. Тоді їх носили і партійні керівники, і прості люди. А вдруге – під час перебування на чолі імперії Микити Хрущова.
Маючи справжню колекцію, генсек з’являвся в національному українському одязі на публіці та під час офіційних засідань. Саме його стараннями вишиванка набула рис ділового одягу.
Уже за часів незалежності саме революції чи не найбільше повертали моду на вишиванки. Вона стала засобом самовираження та національної гордості.