8 Березня святкують Міжнароодний день боротьби за права жінок і мир, але Радянський Союз вирішив використати цю дату на свою користь. СРСР загнав велику частину жіноцтва у рабство, нав'язавши їй безумовну покору й винятково декоративну функцію. Навіть тепер, у незалежній Україні, лунають деякі радянські наративи щодо ролі жінки в суспільстві. І наша мета – усе це пояснити та спростувати.

Ексклюзивно для 24 Каналу військова, феміністка та професорка проаналізували цю тему та дали відповіді на болючі жіночі питання. Про роль жінки в армії, вплив держави на гендерну рівність та багато чого ще – читайте далі в матеріалі.

Дивіться також Квіти, мітинги або повна тиша: як насправді святкують 8 Березня у світі

Військова третьої мінометної батареї 93 ОМБр "Холодний Яр" Ангеліна Безотосна з позивним "Фрея" поділилась, яким було її 8 Березня до початку повномасштабної війни. Тоді для неї справді це свято асоціювалось із ніжністю, турботою і любов'ю до жінок.

До війни для великої частини суспільства було звичним зосереджувати увагу саме на таких якостях.

Це було якраз те свято, де раз у ніколи одягали сукню, робили укладку і фарбували губи червоною помадою. А зараз воно по-іншому. Зараз (у час війни – 24 Канал) жінки показали, що ми ще ті трояндочки з шипами. Ми можемо виконувати роботу на рівні з чоловіками, бути в одних і тих самих умовах. Ми показали свою силу й стійкість,
– сказала військова.

Ангеліна останні кілька років відзначає 8 Березня на Донеччині. А ті ритуали краси, які були колись, стали для неї вже зовсім неважливими. Тепер головне, щоб усі її побратими та посестри були живі й здорові, бо це в умовах війни – найбільше свято.


Ангеліна на службі / Фото з інстаграму дівчини

"Але хлопці завжди стараються нас вітати, і не лише з 8 Березня. Вони в таких умовах не забувають, що поруч з ними дівчата, хоч ми робимо одну й ту саму роботу, але вони нас стараються оберігати", – зауважила "Фрея".

Однак вона не завжди служила в тому батальйоні, де зараз, тому має з чим порівняти ставлення військових до жінок.

За її словами, на жаль, в армії досі є радянські стереотипи, що жінка може бути тільки відповідальною за документи та виконувати завдання за 100 кілометрів від лінії фронту. Мовляв, це її максимум у війську.

На жаль, радянських наративів справді лишається багато, бо у нас армія – це не виключно молодь. Є підрозділи, в яких категорично не беруть жінок. Тобто тобі командир каже прямо: "Ти класна, ти багато чого вмієш, але жінок я не беру",
– розповіла військова.

Ангеліна не раз чула:

  • "Мовчи, жінко, твій день – 8 Березня";
  • "Ви ж слабші";
  • "Вам додому треба їхати";
  • "Тобі народжувати дітей, яка війна?"

Проте зізнається, що за роки служби таких фраз стає все менше, і її це дуже тішить. Крім того, у війську є чоловіки різного віку, які ставляться із великою повагою до жінок та їхньої роботи в армії.

У нас у бригаді є дівчина, яка веде бій – фактично керує тим, що там відбувається. Це просто неймовірно: вона красуня, як Рапунцель, але при цьому відпрацьовує свою роботу так, що ніхто не може повірити, що це робить дівчина,
– сказала військова.

Вона підкреслила, що на жінках, які зараз у війську, велика відповідальність, адже багато з них беруть безпосередню участь у настільки масштабному збройному конфлікті.

Зверніть увагу! В Україні станом на 2025 рік служать понад 70 тисяч жінок: це приблизно на 20% більше, ніж у 2022 році. Близько 20 тисяч із них обіймають бойові посади, а понад 5,5 тисячі перебувають безпосередньо на передовій. У Міноборони зазначають, що держава поступово розширює можливості для жінок у війську та адаптує політику соціального захисту та кар'єрного розвитку.

"Ми – першопроходці в цьому всьому. Ми зараз маємо поставити планку, щоб показати, як воно повинно бути. Як ми це зробимо, так далі з нас будуть брати приклад інші армії світу", – висловилась військова.

Проте це буде можливо лише тоді, коли трапиться головне – відхід від радянських традицій у війську, бо вони й досі залишають негативний слід на армії.

Ангеліна простежила сильні зміни у своєму характері. За чотири роки служби в неї найбільше змінився підхід до життя.

Характер людей зі сходу в принципі залізний, але тут (в армії – 24 Канал) він ще більше зміцнів. З'явилася витримка, змінилися деякі жіночі установки в голові. Я стала максимально прямолінійною. Оцього "а здогадайся, чого я хочу" вже немає. Усе стало якось чітко та організовано,
– сказала дівчина.

Проте після довгого перебування на фронті, навіть короткі відпустки можуть бути для неї психологічно складними.

"Мама каже: "Я купила квитки в театр, у тебе ж є сукня з цивільного життя – вдягай". Ти стоїш, дивишся на ту сукню, а тобі піти на штурм легше, ніж вдягнути її та підбори", – зауважила військова.

Причина – форма для неї стає своєрідним психологічним захистом, бронею. Зараз їй дуже складно повертатись у цивільне життя. Але у кожної жінки це відбувається по-різному. Є дівчата, яким, навпаки, легше в цивільному. Тож Ангеліна вважає, що ділити за гендером у цьому питанні не варто.

"Деякі дівчата приїжджають додому, знімають форму, одягають щось красиве – їм добре. А є такі, як я. Тут усе дуже індивідуально", – сказала "Фрея".

Недарма в українській армії та інших важливих сферах роль жінки завжди була дискусійною. Жіноцтво роками боролось за свої права, але часто стикалися зі спротивом. Така боротьба триває і досі.

Феміністка та заступниця голови Центру "Жіночі перспективи" у Львові Марта Чумало допомогла розібрати, у чому причина.


Марта Чумало про те, що насправді означає 8 Березня / Фото Пресклубу

Україна, як колись частина Радянського Союзу, роками жила за чужими правилами. Радянські наративи силою насаджували українцям. А колись Міжнародний день боротьби за права жінок в радянську епоху втратив свій первинний сенс. СРСР перетворив 8 Березня на "свято весни, квітів та жіночності".

Радянська влада до Другої світової війни активно використовувала жіночий потенціал як робочу силу. Було потрібне дешеве рабство, жінок залучали до індустріалізації та колективізації. Радянський Союз декларував повагу до прав жінок, садочки, допомогу, але насправді це була експлуатація,
– підкреслила феміністка.

За її словами, коли за часів СРСР чоловіки повернулися з війни, то жінок почали частково витісняти з ринку праці. У той період головним запитом влади стала репродуктивна функція та ведення домашнього господарства.

Тоді суспільству почали нав'язувати, що жінки мають народжувати, забезпечувати побут, готувати їсти, прикрашати та обслуговувати, проте обов'язок ходити на роботу також не зник, просто змінився фокус.

8 Березня почало асоціюватися з красою та жіночністю. Доєдналася реклама та комерційна частина: квіти, набори посуду, побутові прилади. Первісна суть цього дня – вийти з репродуктивної ролі й відстояти свої права людини – була повністю позбавлена змісту,
– сказала Марта Чумало.

Сучасна Україна частково повторює радянські стратегії, адже сьогодні також активно використовують жіночий потенціал. Оскільки велика частина чоловіків воює або ж постраждала від війни, жінки все частіше почали очолювати громади, працювати на державному рівні та загалом виконувати роботу, яка колись була суто чоловічою.

Важливо! За даними опитування КМІС, у 2025 році лише 23% українців назвали 8 Березня одним з улюблених свят. Це трохи більше, ніж у 2024 році (21%), однак значно менше, ніж у 2017-му, коли так відповіли майже половина опитаних. Соціологи зазначають, що ставлення до Міжнародного жіночого дня в Україні залишається неоднозначним.

"Є й альтернативні ініціативи, наприклад, День української жінки, який формує зовсім інший наратив: українська жінка – берегиня, вона працює й жертвує собою для України. Але це не про права та вибір", – висловилась феміністка.

Проте вона вважає, що це не лише радянський патерн, а глобальний патріархальний механізм, де жінка – ресурс, який використовують у кризових ситуаціях, наприклад, під час війни. Але важливо боротись, щоб 8 Березня залишалося днем, коли жінки солідаризуються та висловлюють готовність до боротьби за свої права, щоб відчувати свою цінність не один день в році, а весь рік.

Професорка кафедри міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки Оксана Ярош пригадує, що в СРСР була власна традиція відзначення 8 Березня. В ту епоху не було нічого спільного з Міжнародним днем прав жінок світу.

Відзначення 8 Березня по-радянськи – це цілий рік тяжкої праці, але один день – свято на роботі й вдома із тортом і тюльпанами, вільний від приготування їжі й прибирання. У колективах підприємств напередодні відбувались святкові збори, вручали грамоти й подяки, виголошувались промови із прославленням "трудівниць, матерів і берегинь",
– зауважила професорка.

Оксана Ярош навела цікаве порівняння. Мовиться про традиційне німецьке свято – День коня та радянське святкування 8 Березня.

"У День коня тварині роблять свято, дають чисту траву, чисту воду, вона нічого не робить. Цілий рік вона тяжко працює, а один день – має свято. Потім знову робота. Радянське 8 Березня дуже нагадує цю традицію", – висловилась професорка.


Оксана Ярош розповіла, як святкувала радянщина / Фото з фейсбуку Ярош

Але в Радянському Союзі для жінок існувала подвійна зайнятість. У них, умовно, були дві робочі зміни за один день: перша – жінки працювали там, де йшов трудовий стаж, а друга – домашнє господарство, догляд дітей.

Крім того, страшною "нормою" для жінок у радянську епоху було те, що, попри одноосібну відповідальність за побут сім'ї, відпустка в разі народження дитини була лише пів року.

За словами Оксани Ярош, це жахливий радянський підхід до догляду дітей. Якщо порівнювати із сьогоденням, то зараз батьки мають змогу брати відпустки для догляду за дитиною приблизно на три роки.

Оксана Ярош наголошує, що подібні радянські наративи руйнуються, і сприйняття 8 Березня не є винятком. Помітно, що в Україні змінюється ставлення до 8 Березня: тепер у цей день жінкам дякують за їх внесок у розвиток країни та її захист.

Ми в нашому університеті проводимо круглий стіл на тему "Жінки у секторі безпеки й оборони", адже хочемо привернути увагу до недостатньої видимості й шани жінкам, які боролись колись і зараз зберігають нашу державність і незалежність,
– сказала професорка.

Військова Ангеліна зізнається, що на фронті має багато переживань. Спочатку вона намагалась сама пропрацьовувати їх і лише через 2,5 року звернулася за допомогою до психолога. Вона відчувала, що починає втрачати себе.

Підтримки для жінок у війську значно менше, ніж для чоловіків. Якщо чоловік має ПТСР, для нього є мільйон програм, відновлень, методів, щоб повернути його в стрій. А якщо пошукати, що є для жінок, то це поодинокі державні або приватні програми. На наш моральний стан якось менше зважають,
– наголосила військова.

Часто у суспільстві можна почути аргумент, що жінки самі обрали службу. На жаль, Ангеліні доводилось чути: "Ти ж сама туди пішла. Тебе ніхто не тягнув".

Тому вона переконана, що особливо важливою є підтримка між самими жінками. Дуже цінним є таке ком'юніті, адже, за її словами, жінка жінці не ворог, а, навпаки, підтримка і друг.

"Дійсно, ми прийшли сюди самі, зробили свій вибір і взяли на себе цю відповідальність. Тому ідея, що жінки військові мають триматися разом і доводити все своїми діями, мені дуже імпонує", – сказала "Фрея".

Жінки у війську, окрім моральної підтримки, також шукають і баланс. Адже в чоловічому колективі це дуже важливо, бо має бути рівновага між професійністю та проявом жіночності.

Важко бути принцесою, коли ти по пояс у багнюці. Але це реально, просто треба знайти золоту середину, і я шукаю її – намагаюсь залишатися жіночною, але без яскравого прояву. Тому в мене немає яскравих помад, манікюрів чи солодких парфумів,
– підкреслила Ангеліна.

Для неї жінка у війську – це насамперед про професіоналізм та якісне виконання своєї роботи, а не про гендер.

Вкрай цінно, що є люди, які усвідомлюють потребу в рівності прав. Усе жіноцтво є невіддільною частиною свідомого суспільства, яке прагне бути вагомою частиною цивілізованого світу.

Українки та українці кожного дня доводять це, виконуючи життєво важливу роботу на фронті та в тилу. Уся ж радянщина поступово викорінюється на шляху до омріяного майбутнього.