Так, саме в Німеччині 8 березня було запроваджене у вигляді, якщо не святкування, то бодай – масових заходів. За ініціативою німецької соціалістки Клари Цеткін цей день став "Днем спротиву робітничо-селянських жінок буржуазовому пригніченню". Тогочасний антураж був відповідним: жодних квітів-подарунків, лише мітинги та демонстрації. В наші часи ця бойова пролетарська традиція в Німеччині виявилася забутою. Про те, що 8 березня є Міжнародним жіночим днем, згадують хіба що двома словами в новинах.

Втім, слід зазначити, що п'ять німецьких федеральних земель, які складали раніше НДР, ще не настільки далеко відійшли від свого соціалістичного минулого, аби забути старі-добрі радянські свята. Звичайно, державними "червоними датами", а тим паче – вихідними, вони більш не є. Проте, ті, хто ще пам'ятають про Берлінський мур та німецьку народну демократію, звично відзначають 8 березня – до того ж, саме таким чином, як це було прийнято в інших країнах колишнього Східного блоку: без якихось там пролетарських атрибутів: квітами, подарунками коханим та цілком буржуазовими походами до ресторанів.

Щодо інших німецьких земель, то остаточно забути про це свято їм не дають квіткарки. Якщо десь так з кінця січня вітрини будь-якого квіткового магазину ФРН прикрашаються письмовими нагадуваннями про День святого Валентина, то вже 15 лютого на їх місці з'являються гасла про 8 березня, яке вже не за горами.

Читайте також: 8 відомих феменісток: цитати, що змушують задуматися

Цікаво, що ще кілька років тому нічого подібного в німецьких містах та селищах не помічалося. Власники квіткарень разом із усім іншим населенням країни спокійнісінько забули про 8 березня й лише дивувались, якого це милого цього дня до них з'являється шалена кількість чоловіків з російським акцентом, які купують безліч букетів, надаючи перевагу тюльпанам. До речі, останнім часом німецьким квіткаркам вельми помітну конкуренцію складають китайці – напрочуд багато китайських квіткарень повідкривалися по всій країні, а їх власники чудово розуміються на "радянських" святах.

Ще одна категорія населенння Німеччини, яка не дає батьківщині Міжнародного жіночого дня забути про це свято – це спом'януті вже емігранти з колишнього СРСР та країн Варшавського договору. До того ж, якщо в країнах Балтики, Польщі, Чехії та інших державах, які раніш входили до сфери впливу СРСР, а тепер приєдналися до ЄС, жителі згадують про 8 березня не так вже й часто (наприклад, соціологічне опитування в Латвії продемострувало, що його святкують 71% нелатишів та лише 35% корінного населення), то в Німеччині вихідці з цих країн відзначають 8 березня мало не всім гамузом.

Важко визначити, чим це зумовлено – звичкою, ностальгією чи тим, що жінки склали таємну змову та не дають "новим німцям" забути про такий важливий для себе день. Далебі, вся ця статистика має стосунок лише до емігрантів середнього віку. Їх сини та дочки, які приїхали до Німеччини в ніжному віці або ж там же й народилися, подібними ностальгічними нападами не переймаються й лишень дивуються, що "пращури" так вперто чіпляються за своє радянське минуле. Що не заважає, до речі, "нащадкам" жіночої статі залюбки приймати ознаки уваги від татусів.

Читайте також: Жінка в тіні. Без кого не було би поезії Маяковського, музики Леннона та прози Бредбері

Проте, не все втрачено в Німеччині для свята весни та любові. На поміч забутому дню 8 березня знову прийшла жінка – канцлер Ангела Меркель. Вона, як відомо, народилася в НДР та, певно, саме тому деякі радянські звички так угніздилися в її підсвідомості, що вона просто не в змозі їх позбутися. 8 березня 2006 року вона взяла та й привітала всіх німецьких жінок з "недержавним" святом.

Цей жест був гідно оцінений лівими партіями. Наступного ж року на адресу "Залізної Фрау" надійшло привітання з Міжнародним жіночим днем від лідера Партії демократичного соціалізму (яка в часи НДР називалася Соціалістичною Єдиною партією Німеччини) Грегора Ґізі, а тодішній віце-канцлер, соціал-демократ Франц Мюнтеферінг, урочисто вручив своїй шефині величезних розмірів букет червоних тюльпанів під овації всього Бундестагу.

Захоплені прикладом канцлерки, інші німецькі жінки-політики також почали одна по одній нагадувати колегам-чоловікам про Міжнародний жіночий день. Особливих зусиль доклала тодішня співголова партії "зелених" Клаудіа Ротт, яка просто заявила, що має намір вчинити цього дня страйк, якщо не отримає від колег чоловічої статі бодай одного букета. Колеги чоловічої статі одразу сумлінно виконали свій обов‘язок, закидавши її квітами мало не по поперек – навіть екс-міністр закордонних справ ФРН Йошка Фішер надіслав товаришці по партії букета з далекої Америки, де він тепер читає лекції з політології в Йельському університеті.

Читайте також: Вихідний на 8 березня: бути чи не бути

Й лише одна-єдина жінка в усій країні залишилася невдоволеною відродженням 8 березня. Парадоксальним чином, нею виявилась найславетніша в Німеччині феміністка, шеф-редакторка та власниця популярного журналу "Емма" Алісе Шварцер. На її думку, якщо вже відроджувати це свято, то в його первісному значенні – як день боротьби жінок проти пригнічення. А "весна та любов" – речі, звичайно, добрі, але взагалі не віддзеркалюють тих ідей, які вкладала в Міжнародний жіночий день Клара Цеткін. Чи отримала сердита дама 8 березня бодай одного-єдиного букета – історія мовчить...