Кілька тижнів тому у поїзді «Львів-Мінськ» я познайомився з літньою білорускою, яка поверталася додому з Італії. По жінці було видно, що вона багато років працювала, потім виявилося, що вона доглядала за старими італійцями.
На батьківщину жінка везла зароблені гроші – вона повсюди носила з собою сумку, ні на мить не випускаючи її з рук. Коли лягала спати, обмотала ручку навколо руки та поклала її під подушку.
Спочатку, коли я її запитав про те, чи правда, що в Білорусі ніде в обмінниках немає валюти, вона дико перелякалася і почала лопотіти щось на кшталт того, що Лукашенко дуже добрий президент, в них все є, а валюта їм не потрібна. Мабуть, сприйняла мене за кагебіста.
Але потім жінка заспокоїлася і розповіла, що, судячи з листів рідних, в країні дійсно нема іноземних грошей, достати їх практично нереально (нагадаю, розмова відбувалася кілька тижнів тому), але Лукашенко пообіцяв, що девальвації не буде, а вся валюта пішла на оплату якихось міфічних імпортних енергоресурсів.
При цьому жінка постійно казала, що Ляксандр Ригоравич нормальний дядько, тільки з сином Колькою в нього не склалося, а так все добре. І жодного слова про опозицію чи теракт в метро.
Так от, в світлі недавніх подій, коли нещасний білоруський зайчик обвалився нижче плінтуса, а долар на чорному ринку продають по 10 тисяч білоруських рублів, мені б дуже хотілося ще раз побачити ту жінку і запитати в неї, що тепер вона думає про шановного Ригоравіча і його стабільний валютний курс.
Звісно, їй повезло більше, ніж мільйонам її співвітчизників – адже валюту вона мала. І їй, мабуть, не довелося вистоювати кілометрові черги біля і без того пустих обмінників чи відчайдушно бігати по магазинах, скуповуючи все, що можна, лише б гроші не пропали.
І що саме цікаве в даній ситуації – народ (принаймні поки що) сприймає все доволі нормально. З цього приводу білоруськими форумами гуляє таки анекдот. Білоруса посадили на табуретку з гвіздком посередині і дивляться за реакцією. Він сидить годину, другу, третю і нічого не каже. Його питають – чоловіче, та тобі ж, мабуть, незручно на гвіздку задницею сидіти. А він усміхається і каже - А можа, так яно и трэба?