“Я категорично заперечую і не хочу, щоб це називали вишивкою, щоб не плутати поняття художніх робіт і ремесла - я страшенно вдячна всім жінкам, які були до мене багато поколінь. Бо, якби вони не виплекали українську вишивку в її фантастичному розмаїтті, я б не могла з’явитися така, яка я є сьогодні”, - каже Анжеліка Рудницька.
Втім, у дитинстві, зізнається мисткиня, вона навіть уявити себе не могла за такою роботою. Вишивати завдяки мамі та бабусі вміла, але душа тоді прагнула пригод, веселощів.
“Мені здавалося, що це даремне витрачання часу до того моменту, поки не з’являлася якась мета. Наприклад, колись я прикрасила якусь свою річ, чи якісь подаруночки маленькі робила”, - згадує Анжеліка Рудницька.
Бажання самореалізовуватися виливається у теле-кар’єру. "Територія А" відкриває Україні актуальну українську музику. Життя кипить, аж доки одного дня страшна хвороба приковує Анжеліку до ліжка. Порятунок знаходить у вишивці.
“Фактично я, не маючи можливості спілкуватися з реальним світом, створила власний світ, в якому мені стало комфортно”, - зізнається мисткиня.
Одужуючи, Рудницька почала організовувати свої перші виставки. На обличчях оточуючих - щирий подив.
“Ми були, перш за все, трошки збентежені та здивовані, тому що від діячів культури та так званого шоу-бізнесу не так часто в нас бувають такі пропозиції”, - сказав директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва Адріана Вялець.
Мистецький почерк Рудницької стає все більш впізнаваним. Сама ж зізнається - просто дозволяє собі експериментувати, змішувати усі відомі їй стилі. Натхнення черпає, подорожуючи селами - з їх колоритом, тканими килимами в хатах, вишитими подушками та рушниками на іконах. Глибоко вивчає сакральну символіку. Навіть починає роботу над науковою працею про народну орнаменталістику.
“Це якась така непряма асоціація, але воно також дуже національне, дуже українське, глибинно українське, те, що в підсвідомості кожного з нас прошите і ми не усвідомлюємо, не промовляємо це словами, але ми це відчуваємо”, - каже Анжеліка.
Вишиті роботи високо оцінюють закордонні мистецтвознавці. Сама ж Рудницька глибше починає відчувати Україну в собі.
“Її роботи не несуть в собі ознак кічу і це дуже важливо. Це справжні витвори мистецтва”, - зауважив директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва Адріана Вялець.
Присвячує цілий соціальний цикл Києву, що зникає, і через перебудову втрачає своє історичне обличчя. Далі сміливо грає з кольорами. Малює кожної вільної миті - на серветках, полях журналів. Переносить малюнки на подушки, тарілки, сумки. Планує спільно з дизайнерами створити спільну колекцію одягу.
Втім, чи не найважливішою для себе вважає можливість під час майстер-класів прививати дітям любов до України. Через вміння писати писанки, робити янголів з соломи і навіть правильно ліпити вареники.