Коли почалося повномасштабне вторгнення, 22-річний Дмитро Станкевич був за кордоном. Однак наприкінці лютого 2022 року він таємно від батьків повернувся в Україну та долучився до війська. Про те, що хлопець понад 3 роки провів на фронті, захищаючи нашу державу, батьки дізналися лише після загибелі сина.
За понад 3 роки на фронті Дмитро, який отримав позивний "Двіж", брав участь в операції з деблокади Маріуполя, звільняв Херсонщину та долучився до Головного управління розвідки. На жаль, 30 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання він загинув.
Історію Дмитра Станкевича, який віддав життя за вільну Україну, 24 Каналу розповіла його двоюрідна сестра – Сніжана Золотарьова, в рамках проєкту "Життя після втрати".
Зверніть увагу Повернувся з полону, а дружина загинула: історія бійця після 3 років неволі
Дмитро повернувся з Польщі, щоб воювати
Дмитро родом з Житомирщини. Сестра згадує його як добру, щиру та відкриту людину – сонечко в їхній сім'ї. Він був найкращим другом для Сніжани і кожного разу, коли Дмитро приїжджав, це ставало для неї святом.
У 18 років він вперше поїхав на роботу до Польщі й відтоді працював за кордоном. Перед повномасштабним вторгненням хлопець готувався до контракту в Бельгії, але залишив усе і повернувся в Україну.
Сніжана думала, що брат все ще за кордоном, але одного дня наприкінці лютого, коли вона готувала їжу для військових, їй прийшло повідомлення від Дмитра з проханням вийти. Сніжана зізнається: думала – його сторінку зламали, а коли вийшла – побачила брата. Вона захвилювалася, адже це означало, що брат не зможе виїхати назад за кордон, де жив. Утім, Дмитро сказав, що не збирається там відсиджуватися.
Рідний брат Дмитра, Максим, на той час служив у Головному управлінні розвідки, але сам Дмитро ніколи не був в армії. Тож спочатку його навіть не хотіли брати до війська. Врешті-решт хлопцю вдалося пробитися до 141 батальйону тероборони. Вже коли росіяни відійшли з Житомирщини і Київщини, Дмитро перевівся в "Азов", у складі якого брав участь в операції з деблокади Маріуполя.
Дмитро Станкевич / Фото надане 24 Каналу
Він казав: "Толку, що тут (на Житомирщині – 24 Канал) сидять, тіктоки знімають, мені треба стояти на захисті. Я не хочу бути непотрібним, я хочу щось робити, щоб захистити нашу країну",
– пригадала Сніжана.
Дмитро брав участь в деокупації Херсонщини, у боях на Запорізькому напрямку, а згодом долучився до Головного управління розвідки. На жаль, 30 квітня 2025 року під час бойового виїзду в Покровськ, Донецької області, Дмитро загинув.
Батьки дізналися, що син воював, лише після його загибелі
Дмитро не казав батькам, що пішов на фронт. Два роки вони взагалі думали, що він за кордоном. Він навіть просив знайомих відправляти його батькам посилки з-за кордону начебто від нього. Мама навіть хотіла їхати до нього в Польщу, щоб побачити сина, але Дмитро постійно її відмовляв – казав, що в нього багато роботи.
"У листопаді 2023 року в його тата був ювілей – 60 років. Тоді Дмитро і зізнався, що начебто лише приїхав. Сказав, що планує йти в СБУ, що він зараз постійно на навчаннях і намагався часто приїжджати додому", – розповіла сестра.
Сніжана з братом / Фото надане 24 Каналу
Про те, що син увесь час був на війні, батьки дізналися разом із трагічною звісткою про його загибель. Мама Дмитра не могла повірити, що її син загинув на війні, адже для неї він "був на навчаннях". Тоді Сніжана розповіла його мамі правду про службу Дмитра.
Він їздив, дивився, як мама йде на роботу й у нього тихенько текли сльози. Приїжджав в село, де вони з братом виросли, були на вихідних і канікулах. Коли ми проїжджали повз хати, він казав, що в нього просто душа розривається – так хотів обійняти, поцілувати маму,
– поділилася Сніжана.
Першим про загибель Дмитра дізнався його брат, який також служив у ГУР. Максим вирішив, що має сам розповісти батькам і попросив Сніжану допомогти, адже просто не розумів, як це зробити.
"Ми поїхали говорити батькам. Їхньої мами не було вдома, вона була в селі. Був батько... Знаєте, він просто скам'янів і спустився по стінці. Найтяжче було сказати мамі, тому що мама... Ви самі знаєте, що для мами це – найбільша втрата, найбільше горе", – розповіла сестра.
Мама жалкує про час, коли не бачилася з сином
Усвідомлення, що брата більше не має, зізнається Сніжана, не приходило. Найважче та найстрашніше було чекати його тіло. Рідні хотіли, щоб побратими Дмитра могли прийти на його похорон. І було дуже багато людей, багато ГУРівців прийшло попрощатися з Дмитром.
Мама кожного дня плаче, переживає і повторює: "Чому ж ти мені, синочку, не сказав? Я б тебе більше обіймала, більше б цілувала. Я ж тобою не надихалася". Вона цих два роки, 2022 і 2023, не бачила ж його взагалі, і вона каже, що дуже жалкує про втрачений час, коли вони не бачилися,
– поділилася Сніжана.
Щодня мама Дмитра купує квіти і їде до нього на кладовище. Говорить про сина, про те, що він хотів зробити – і планує це втілити.
Дмитро привозив додому туї з Донбасу, хоча Сніжана казала йому, що їх можна купити й тут, він відповідав: "Ти не розумієш, це з Донбасу, це – пам'ять". Також він посадив цілий город горіхів, говорив, що не знає як для нього закінчиться війна, і в нього був запасний план – здавати ці горіхи.
"Він насадив купу цих дерев. Тепер мама не знає, що з ними робити. Ходить і плаче біля цих дерев, біля цих горіхів. Каже: "Дмитрику, що ж я робитиму з цими горіхами?". Мамі буде вже 61 рік", – зауважила Сніжана.
Батьки на могилі сина / Фото надане 24 Каналу
Час не лікує, говорить Сніжана, він просто вчить тебе жити з цією втратою. Спочатку про брата вона могла говорити лише із сім'єю. Коли ж хтось інший питав про нього – не могла стриматися й починала плакати, тому просила нічого не питати. Її син просто обожнював Дмитра, часом, коли вони переглядають разом фото, син лягає біля неї, починає плакати і каже: "Мамочко, скажи, як нам Дмитра не вистачає…".
Рідні Дмитра хочуть, що його запам'ятали як людину, що не боялася жодних виходів, завжди впевнено крокувала вперед і ніколи не опускала руки. Адже спогади про Дмитра, як і посаджені ним дерева, роблять його живим у пам'яті людей.