Бої за Широкіне: як ворога відсували від Маріуполя

15 лютого 2021, 19:13
Читать новость на русском

Наступальна операція українських сил АТО під Маріуполем розпочалась 10 лютого 2015 року. Тоді українські військовослужбовці вже вели бої за Дебальцеве та продовжували обороняти район Донецького аеропорту.

Сама операція стала реакцією на обстріли Маріуполя, які влаштували бойовики "ДНР" наприкінці січня. Аби відтягти частину бойовиків від Дебальцевого та убезпечити Маріуполь від подальших обстрілів, прийняли рішення висунутись в сторону Новоазовська.

Також звернуть увагу Роковини боїв за Дебальцеве: відверті спогади добровольця

До 11 лютого бійці полку "Азов" закріпилися у Широкиному та сусідньому Лебединському. За кілька днів їм на допомогу прийшов батальйон "Донбас".

Про те, як українські сили отримали контроль над Широкине – населеним пунктом, який тримає оборону Маріуполя – 24 каналу розповіли бійці батальйону "Донбас", які брали участь у цій операції.

Поворот не туди

15 лютого, як було погоджено на переговорах у Мінську, активна фаза Широкінської операції була припинена. Але режим припинення вогню у селі протривав лишень декілька годин.

Більше про це П'яті роковини теракту в Маріуполі: моторошні спогади очевидців трагедії

Сторони перейшли до інтенсивних позиційних боїв. Певний проміжок часу Широкине було розділене на дві частини: українські сили розташовувалися на висотах і в колишніх оздоровчих центрах в західній частині села, підрозділи терористів ДНР — в приватних будинках в східній частині села. До 14 лютого в одному селі змішались усі сили, і була повна плутанина.

Віктор Пилипенко ("Фаранцуз") каже, що момент заходу батальйону "Донбас" у Широкине був доволі трагічним епізодом. "Колона батальйону "Донбас" мала заїхати на свої позиції і зайняти висоту "Маяк", таким чином помінявши полк "Азов" там", – каже він.

За словами "Француза", колона була довга, тому її розбили на дві частини. "Координувати другу частину мав боєць на псевдо "Жак". Перша частина колони, де я мав щастя бути, повернула на висоти, а друга частина – пропустила цей поворот. І виїхала прямісінько на позиції ворога. Наш старшина на псевдо "Цар" загинув одразу. Його зняв снайпер. Старшина сидів за водієм у першій машині. Снайпер, очевидно, цілив у водія, але попав у старшину", - розповів він.

Віктор П’ятигорець ("Добрий") був у частині колони, яка виїхала на ворожі позиції. Каже, водій першої машини пропустив поворот через сутінки.

Ще коли проїжджали повз поворот, я побачив, що на перехресті нам хлопець якийсь махає. Але особливого значення йому не надав. Вже потім ми в Харкові з ним зустрілися. Виявилося, це був хлопець з "Азова", хотів попередити. Каже: "Ніхто ж не очікував, що ви прямо так вискочите і попрете на них". А ми просто з гори в Широкино і в'їхали. Потім дізналися, що ледь не метрів 200 до ворожого штабу не доїхали,
– каже він.

При цьому, за його словами, бойовики на їхню появу також не розраховували. "Пострілом першу машину пошкодили, вбили старшину, водія контузило. Нам пощастило, що наш КрАЗ був броньованим. Ми повискакували з машин. Зайняли оборону по двох сторонах від дороги. З двох сторін стрілянина. Над нами ВОГи (гранатометні постріли, – 24) почали вибухати. Десь – ДШК (станковий кулемет Дегтярьова-Шпагіна, великокаліберний кулемет, – 24) працює, десь – танчик гудить. Наші вони, чи не наші – нічого не зрозуміло. Місцевість не відома", – згадує він.

Бійці "Донбасу"/Фото з архіву

Тоді командир взводу Євген Тельнов ("Усач") дав бійцям команду відходити. "Сам він пішов вперед з двома хлопцями. Він намагався витягувати поранених із першої машини, підбитої бойовиками. Сам отримав поранення. "Усач" загинув – занадто близько туди зайшов і його в упор практично застрелили", – каже "Добрий".

Хто такий "Усач"?

Євгеній Тельнов – солдат Національної гвардії , доброволець батальйону "Донбас".

Народився 20 листопада 1961 у Кіровограді. Заочно закінчив Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування за спеціальністю "Обробка металів різанням". До 1991 року працював на Кіровоградському заводі радіовиробів. Потім був спортивним інструктором. З 1992 року займався бізнесом.

Був активним учасником Євромайдану. У лавах батальйону спеціального призначення "Донбас" брав учать у боях за Артемівськ, Попасну та Іловайськ. Загинув у бою поблизу села Широкине 15 лютого 2015 року.

Посмертно нагороджений званням Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Посмертно отримав орден "За мужність" III ступеня.

Загибель Усача

Сергій із позивним "Овод", який тоді пішов із "Усачем", каже, що одним з врятованих поранених був Віталій Аваренко – один з найвідоміших бійців батальйону.

Через село проходить річка і є невеличкий міст. Наш перший автомобіль, який розстріляли, майже на цьому мосту стояв. На узбіччі без свідомості лежав "Авер" – він встиг зістрибнути, відійти, але свідомість після поранення втратив. Ми його відтягли до будинків. Побачили, що кілька солдатів з нашого взводу просуваються вздовж приватного сектору і передали "Авера" їм. Пішли далі до автомобіля. Водій отримав поранення у руку. Старшина був мертвий. У кузові ще були солдати – там хто отримав контузію, хто як,
– згадує він.

Бійцям з машини дали наказ іти на край села, до іншої частини підрозділу. Самі ж пішли далі, аби з’ясувати що там відбувається.

"Ми ішли вздовж будинку. Зліва була суцільна стіна. Праворуч був город і відкрита місцевість, де не було як ховатись. З будинків, які були за городами, почали стріляти. Я встиг відстрибнути назад. В "Усача" влучила автоматна черга. Хотів підповзти до нього, але зробити це не було ніякої можливості – стріляли. Я відповз, знайшов, за що сховатись, відстрілявся по вікнах. За кілька хвилин до мене підповз командир 1-го відділення позивний "Брест". Розповів йому, що влучили в "Усача", але відтягнути його звідти можливості немає", – розказує Сергій.

Впорядкування хаосу

За словами "Доброго" перша ніч була найважчою.

Виявилося, що за "Азовом тільки 6 передніх будиночків, які на початку села стоять. За ними - ярок, місток, і основна частина Широкино. Ми заїхали, керівництва толком немає, "азовці" вже змінюються, місцевість незнайома, з усіх боків стріляють,
– розказує він.

Кілька бійців "Азову", додає "Овод", лишились до ранку аби пояснити, що і де знаходиться, звідки стріляють та ввести у курс справ. "Ранком нам вже підвезли продукти, боєприпаси, забрали поранених, які були. І почалось звичайне бойове життя: вдень – обстріли та перестрілки, вночі – в принципі тихо", – каже він.

Широкіне після боїв / Фото 24 канал

"Француз" додає, що перший час пішов на те, аби розібратись із хаосом, який відбувався довкола. "Наш КрАЗ з боєприпасами та всією медициною, яку ми необережно склали туди, застряг на мосту. Коли готувались приймати поранених, почали збирати все, що можна було, щоб облаштувати пункт прийому поранених", – розповідає він.

"Коли "азовці" поїхали, теж був трохи хаос. У них задихнувся чадним газом один із операторів БМП. Я допомагав його витягувати і відкачувати. Ми прийняли їхні позиції. У нас залишилась обмаль особового складу, мало боєприпасів, лівий флаг зав’язаний у бою, мінімум медикаментів, страшений холод. Грітись фактично не було чим – була одна буржуйка на позиції. Ну, і постійні обстріли. Потім нам на підмогу надіслали морську піхоту на допомогу", - додає "Француз".

Бойові будні

Втім, навіть після того, як для українських воїнів у Широкиному почались звичайні бойові будні, спокійніше не стало – небезпек було чимало. Тому, як згадує боєць підрозділу Микола Анацький, після ротацій у цьому селі зазвичай всі довго відсипались.

Там на позиціях цілодобове чергування було, весь час щось відбувалося, у кожного кілька бійниць. Коли починається якийсь рух – все, навіть ті, хто відпочиває, піднімаються і йдуть стріляти. А відбувалося щось часто. Коли страшно – треба жартувати. Воно якось мимоволі виходить. На війні без жартів – взагалі ніяк. У мене десь відео є, де товариш стоїть, стріляє з вікна, у нього проблема, тут же підбігає до нього другий – і стріляє з лука. Без гумору там просто психіка не витримає. Я ще тоді жартував, що коли ми приїжджаємо з ротацій, то у кожного ангел-хранитель, з будь-якого, йде в запій. У нього роботи за цей час було багато, і ця робота була нервовою,
– каже він.

"Овод" також додає, що моментів, коли ходили ледь не по лезу, було чимало. "Під снайперським вогнем ми там побігали чимало. У нас на цій вуличці була крайня хата, у якій прохід прострілювався ворогом. Щоб з неї вийти, ти відкриваєш двері – і вже за кілька секунд прилітає куля біля дверей. Тому ми ходили так: відкриваєш двері, чекаєш кулю, і тільки потім – швидко вискакуєш. Отак ми кілька днів бігали. Потім знайшли якесь полотно і почали чіпляти його як захисні екрани, коли вже зрозуміли, що рано чи пізно ота біганина погано для когось скінчиться", – згадує він.

Також зверніть увагу на спецпроект 24 каналу Історія окупації і звільнення Донбасу: розповідь добровольця

"Там дійсно було багато небезпечних моментів, особливо до того моменту, поки у нас не з’явились власні позиції на так званих елінгах. У мирному житті це був ряд будиночків для відпочинку на березі моря. Там були будиночки, невеличкі готелі, катери стояли. Ця частина була не зайнята українськими військовими. Через це диверсійно-розвідувальні групи противника часто заходили нам у самісінький тил і обстрілювали наших АГС-ників з ВОГів. Прощупували, наскільки ми можемо давати відсіч", – додає "Француз".

Зачистка узбережжя

За його словами, у сам день зачистки було дуже небезпечно. "Нас всіляко намагались вибити із тих позицій. Ми не спали, по нас гатили з усього, з чого тільки можна було. Коли вже вони зрозуміли, що нас звідти не виб’ють, стало ясно, що ми оточили ворога півмісяцем із висот. Відтоді стало набагато легше відбивати будь-які їхні атаки, бо могли крити їх перехресним вогнем", - каже він.

"Овод", який на той момент вже виконував обов’язки командира взводу, розповідає, що на узбережжя вони планували виїхати на кілька годин, тому не брали з собою ані спальників, ані додаткових боєкомплектів. Але вже після висадки на узбережжя повідомили, що їм там доведеться заночувати. На ранок сказали, що треба атакувати по берегу і зачистити елінги.

Вгорі йшов один взвод, внизу – мій взвод. Нас підтримував танк і ЗУ-шка. ми просувались по пляжу. Дійшли до яхтклубу – ніхто не стріляв. Почалась зачистка. Ми пройшли по цій вуличці, перевірили всі ці будинки. На це пішло десь півдня. Далі була відкрита ділянка, а за нею – санаторій. Я думав, якщо зайняти його – отримаємо вигідну позиція для оброни. Зв’язався по рації із командиром, повідомив, що ми дійшли, але можем просунутись ще трохи далі. Він сказав, що можем іти. Ті 100 метрів відкритої ділянки здолали сховавшись за танком. Одна за одною ми проходили всі будівлі санаторію,
– розказує він.

Перевірку завершили без жодного спротиву. "Овод" припускає, що коли бойовики побачили, як вони наближаються із підтримкою танків – то вони просто стали відступати.

Під час зачистки узбережжя / Фото з архіву

При цьому додає, що тоді вони могли просунутись іще далі, однак люди були виснажені і якби десь ворог почав чинити спротив, то невідомо, чим це закінчилось.

Якби ми тоді пішли далі, могли б звільнити все село уже тоді. Але виснаження людей на той момент вирішувало все. Воно було колосальним. Я багато про це думав потім. Якби ми прийшли вдень, відпочили, набрали із собою достатньо боєприпасів, то запросто дійшли берегом до кінця села та взяли би його в кільце. Тоді сепари залишили би його без бою. Але вийшло так, як вийшло,
– каже він.

За словами "Француза", ближче до літа обстрілів ставало дедалі менше. У село почали заїздити спостерігачі ОБСЄ. "Коли вони приїжджали, то по нас не стріляли і вороги вдавали, що перемир’я нібито діє", - згадує боєць.

Значення боїв за Широкіне

"Овод" каже, що у боях під Широкино розвіювався міф про силу російських військ.

Одна з наших позицій – табір "Маяк" – через два тижні після того, як ми туди зайшли, виглядала просто жахливо. Там була воронка на воронці, тому що обстріли були постійні. За всім правилами, після таких обстрілів там просто нікого не мало би лишитись – мала б зайти піхота, добити поранених і все. Але ми не просто там вистояли. Ми ще і відбивались добряче, і контратакували,
пояснює він.

На тлі цього, розповіді російських пропагандистів про російські війська, які за короткий проміжок часу можуть просунутись аж до Києва стрімко тьмянів.

"Добрий" додає, що у цих боях батальйон "Донбас" розкрив свій потенціал. "Ми зачепилися у селі і показали максимально все, на що здатні. Під кінець боїв у ворога вже не було бажаючих заходити туди - ані серед російської регулярної армії, ані серед наших колаборантів. Тому що ми з "азовцями" по черзі просто їх перемелювали", – каже він.

Також зверніть увагу Як українські військові відвоювали Широкине: хроніка подій

І підкреслює, що залишати це село не можна було: за ним в бік Маріуполя українським силам більше не було за що зачепитися.

24 лютого 2016 населений пункт Широкине повністю перейшов під контроль української армії. За декілька днів до того терористи залишили село, замінувавши його територію. Зараз тут трапляються поодинокі обстріли. Цей населений пункт продовжує тримати оборону Маріуполя.