Офіційні переговори про вихід Британії з Євросоюзу, на які уряд Терези Мей отримав дозвіл парламенту, ще не встигли початися, а пристрасті навколо них вже завирували. Європейці обіцяють британцям жирні рахунки за вихід, уряд Її Величності, в свою чергу, заявляє, що нічого платити не збирається, в Шотландії готуються до повторного референдуму про вихід вже зі складу Сполученого Королівства, а всіма британськими островами котиться неабияка хвиля демонстрацій "за Європу".

Маргарет Тетчер проти Вінстона Черчиля

Брюссель вважає, що в разі свого виходу з ЄС, Велика Британія має сплатити свої борги Європі. Принаймні, саме таким чином висловився очільник Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. За його словами, "розводи – річ дорога" і британці завинили Європі десь так 60 мільярдів євро – саме таку цифру він озвучив в інтерв'ю британській телерадіокомпанії BBC.

Ми маємо порахувати, до чого британці себе фінансово зобов'язали, і тоді вони мають цей рахунок сплатити.

Подібні заяви європейські високопосадовці нині роблять з видимим задоволенням, за рахунок британських нервів. Скажімо, спікер Єврокомісії Маргарітіс Шинас (до речі – родом з країни, яка аж ніяк не хоче нічого сплачувати, а лишень просить та просить грошей у Європи – Греції) з широкою посмішкою заявив – мовляв, "це схоже на те, якби ви, скажімо, в кнайпі пригостили 27 друзів пивом, а потім раптом пішли додому. Ви ж все одно маєте платити за те, що замовили".

В свою чергу, єврокомісар з бюджету Ґюнтер Оттінгер в інтерв'ю німецькому виданню Der Spiegel підтвердив, що Євросоюз має намір зажадати від Великої Британії "двозначну мільярдну суму". 60 мільярдів євро – це цифра, яку називає дослідницька група (Think Tank) Centre for European Reform. Її пояснює в газеті Financial Times журналіст Алекс Баркер: британці мають сплатити 29 мільярдів євро на ті проекти та заходи, на які вони вже встигли підписатися в якості членів ЄС, 17 мільярдів віддати різним структурним фондам ЄС до 2020 року, ще 8 мільярдів – до фонду, з якого йдуть виплати єврочиновникам. Тут слід зазначити, що всі ці цифри враховують так звану "британську знижку", яку свого часу виторгував уряд Маргарет Тетчер. А сама можливість застосування цієї знижки ще має бути обговорена під час перемовин про "брекзит", тож остаточна сума може ще збільшитись.

Сам Баркер в своєму дослідженні визнає: ніхто не може точно сказати, яка сума сплати буде остаточною, позаяк Британія має численні інші зобов'язання – від європейського супутникового проекту Galileo до гарантій на той випадок, якщо європейські "кризові" країни на кшталт Греції не зможуть повернути надані їм європейські кредити.

Втім, може так статися, що Велика Британія отримає свої гроші назад – наприклад, 9 мільярдів зі структурних фондів та до 23 мільярдів – з європейської власності (тобто, скажімо, з будівель та інших споруд в Брюсселі та Страсбурзі, які були зведені також і за допомоги британських грошей). Але загалом – "брекзіт" стане британцям дорого. Як пояснив шеф європейської делегації на переговорах, француз Мішель Барньє: "Нема ніякої "сплати за вихід" з Євросоюзу, але реальні рахунки мають бути сплачені". І в цьому твердженні він спирається на слова нікого іншого, як великого британського лідера, сера Вінстона Черчилля герцога Мальборо: "Ціна величі – відповідальність". Барньє вважає, що ці слова є релевантними як для британців, так і для європейців.

В свою чергу, нинішні британські лідери вважають за доцільніше орієнтуватись на приклад іншої славетної діячки – "Залізної леді" Маргарет Тетчер, яка, як відомо, завжди намагалася віддавати Європі якомога менше грошей. В них для того є свої аргументи. Щотижня Лондон переказує до Брюселю 350 мільйонів фунтів – так, принаймні, стверджували прихильники "брекзіту" під час передреферендумної агітаційної кампанії. Прем'єрка Тереза Мей інтерпретує результати референдуму таким чином: виборці не хочуть більш платити Європі, тому, щойно Британські острови підуть в "автономне плавання", вони більш не повинні сплачувати до європейського бюджету жодного пенні.

Маргарет Тетчер

Наразі Велика Британія є другим після Німеччини донором Євросоюзу. Якщо Лондон скоротить виплати або взагалі перестане сплачувати гроші, то "дірку" будуть змушені закривати інші країни-донори. Або ж країни-реціпієнти (ті, хто отримує з європейського бюджету більше грошей, ніж туди віддає – прим. ред.) отримуватимуть менше. Таким чином, це дає підставу для численних судових позовів, які можуть обійтись навіть дорожче.

Найцікавіше ж полягає в тому, що британський уряд, який не хоче платити гроші Європі, водночас сподівається, що після виходу із складу ЄС Лондон буде й далі отримувати гроші від Євросоюзу – скажімо, на науково-дослідницьку діяльність або ж на аграрний сектор. Так само, як зберегти повний доступ до європейського внутрішнього ринку. Насправді, і те, й інше є цілком можливим – питання лише в тому, скільки за це зажадає Брюссель і скільки буде готовий сплатити Лондон. Якщо орієнтуватись на Тетчер – то можна уявити, що сума, з якою готовий розпрощатися британський уряд, сягає нуля.

Навіщо ноги бити?

Виникає питання: а чи є взагалі сенс виходити з Євросоюзу, якщо, з одного боку, доведеться шалені гроші платити, з іншого ж – кортить все залишити, як є, тільки не називатися більш "членом ЄС"? В листі, якого уряд Терези Мей підготував для Єврокомісії, стоїть: Сполучене Королівство має намір залишити ЄС. Не менш – але й не більш. Проголошувати вихід просто зараз ніхто не збирається – це не має сенсу ні політично, ані юридично. Спочатку треба, згідно з параграфом 50 Угоди ЄС, "домовитись про подробиці виходу, при чому слід зафіксувати межі майбутніх відносин держави, яка покинула ЄС, з Євросоюзом". Тому між "наміром" та "виходом" лежить величезна відстань – два роки. Саме такий термін визначає Угода ЄС. Насправді ж, ці переговори можуть затягнутись ще на довший термін – якщо сторони не домовляться до березня 2019 року, то переговори можна продовжувати, як хтось казав, "до бабиного весілля".

А поки йдуть ці переговори – у Британії набирає силу зворотній процес: "назад до ЄС". Парламенти Шотландії та Північної Ірландії готуються проводити власні референдуми – про відокремлення від Англії та Уельсу, бо бажають залишитися в складі Євросоюзу. Самі британці, які просто не пішли голосувати, бо не вірили в саму можливість відокремлення, раптом схаменулися й проводять одну демонстрацію за іншою, вимагаючи "переголосування" (нагадаємо, що прихильники "брекзіту" перемогли з перевагою лише в 2 відсотки). Якщо ці процеси продовжаться та ще й посиляться – британський уряд може просто заявити, що передумав. Першоквітневий жарт, мовляв, нікуди ми не йдемо. Ну, хіба що – заради свята виторгують собі ще якісь привілеї.

Читайте також: Великобританія офіційно почала вихід з ЄС