Всі ці гроші не потрапляють в бюджет. З точки зору економічної теорії, це – коросткострокові вигоди для таких працівників, але довгострокові втрати для держави. Про це в інтерв'ю 24 каналу розповіла економіст, викладач і дослідник економіки Національного університету "Києво-Могилянська академія" Оксана Неживенко.
За її інформацією, дослідники дотримуються думки, що критичного рівня неформальної зайнятості немає. Але бенчмаркінгом можна вважати "середнє" значення неформальної зайнятості з групи країн, між якими ведеться порівняння, і ті країни, які мають неформальну зайнятість рівня вище середнього, вважатимуться у вищій групі ризику.
Порівняння неформальної зайнятості у країнах ЄС з перехідною економікою (9 країн) дає середнє значення неформальної зайнятості між 5-14% від зайнятого населення. А в Україні цей показник за 2017 рік становить 22,9%. Причому якщо зробити коригування, що це чутливе питання, то неформально занятих цілком може бути і біля 30%. І третина ринку праці – це справді багато,
– констатувала Оксана Неживенко.
Економіст також пояснила: неформально зайнятими вважаються особи, які роблять свій внесок у ВВП, а саме через виготовлення продукції чи надання послуг, але не є зареєстрованими працівниками, роботодавцями або самозайнятими. Відтак продавці одягу в інтернеті та картоплі на ринку – не безробітні. Якщо вони не ФОПи, вони – зайняті неформально.
Детальніше про реалії зайнятості в Україні читайте в публікації: Безробітні і "нелегали": кого більше серед українців