Чому корупція так сильно прижилася в Україні і чи можливо її позбутися

Її проклинають, а вона далі процвітає

Кожен президент України публічно ставив за мету подолання або хоча б зменшення корупції. І кожного кінець кінцем звинувачували у кричущих корупційних вчинках, принаймні, його найближче оточення.

Читайте також "Це важко казати": думки, що тривожать військового вдалині від фронту

У нас, мабуть, найбільша у світі кількість антикорупційних органів, якщо порахувати відповідні громадські організації. На них витрачаються шалені гроші. Але ефективність цієї "боротьби" настільки жалюгідна, що міністри, депутати й преса готові вирішувати проблему за допомогою дуелей і парі як ото Резніков, Радіна і Ткач.

Насправді це не смішно. Бо це – остаточний вирок всій нашій моделі суспільно-політичних відносин. Очевидно, що з таким тягарем Україна не має цивілізованого майбутнього.

Під час війни корупція не зникла, навіть не зменшилася. Навпаки, опанувала нові сфери й набула гранично нахабного, відверто мародерського характеру. Більшість військкомів є тому сумним прикладом.

Так чому українське суспільство проклинає корупційну гідру, а вона росте і квітне, як мальви під тином біля рідної хатинки?

У нас склалося хибне уявлення про природу корупції, яке можна назвати персоніфікованим. Тобто у владу просочуються нечесні люди, там знаходять таких самих, починають незаконні оборудки задля власного збагачення і втягують у них усіх при владі, включно з найвищими посадовими особами. А от якби країну очолив хтось справді чесний, який би сам не брав і оточенню не давав, то українська корупція відразу впала б на рівень демократичних країн. Де вона, звісно, існує, але не є тотальною.

Це наївний погляд і лише частина діагнозу. Бо не враховує корупцію, яку я називаю інституційною.

Одна людина не допоможе: змінювати слід всю систему

Так, жадібна сволота, готов на все заради грошей, живе всюди. Але поява на українському Олімпі навіть справжнього праведника, який державі – все, а собі – нічого, крім того, що належить за посадою, проблему не вирішить. Бо влада такої "божої людини" в Україні впаде максимум за рік.

Важливо Чому українці мають перестати запитувати, коли закінчиться війна

Уявить собі невигадану ситуацію: новий, ще незаплямований президент, приводить до Ради купу таких самих нових депутатів. До нього прибігає його довірена людина, перелякана така, і доповідає: "Нардепи хочуть грошей. Хоча б по 5 штук баксів на місяць. Бо з інших фракцій та від олігархів їм вже по 10 пропонують. Без грошей фракцію не втримаємо – розбіжаться. І тоді всьому гаплик".

Так-так, чую обурливі вигуки читачів: "А нащо брав у список таких нестійких?". Загалом про нестійких найбільше репетують ті, кому ніколи хабаря не пропонували й не запропонують, вони просто не уявляють, як поведуться у такому випадку.

Загальносвітова практика підтверджує: якщо чиновнику покласти на стіл суму у два – три його офіційних річних заробітки, то ламається понад 90%. У наших Офісі Президента, Верховній Раді та Кабінеті Міністрів, а також різних установах на рівні обласних адміністрацій циркулюють суми, більші за цей річний заробіток у десятки, а то й сотні разів! Де святих набрати, щоб втрималися?

Тому першою особою приймається рішення, що на фракцію, а, ну ще на утримання наших ботоферм, а, так, ще на спічрайтерів, ми візьмемо в того олігарха, а поки заплющимо очі на його сумнівні витівки. Потім раптом з'ясовується, що новим, незаплямованим міністрам, щоб вони не пиляли бюджети міністерств, треба теж приплачувати до зарплатні. Відчуваєте пікантність моменту: за чесну роботу треба платити з тіньових коштів.

Якщо знизу бачать, що зверху починають брати, то й себе не стримують. І пішло – поїхало по усіх усюдах. Зазвичай на подібне самовизначення у нової найчеснішої влади іде максимум три місяці.

Зрозуміло, я спрощую, але в Україні існує казна-скільки напрямків діяльності влади, на які кошти в бюджеті не передбачені. А якщо їх туди закласти, то бюджет відразу лусне, а суспільство владу прокляне за марнотратство. Це утримання провладних депутатів всіх рівнів, провладних медіа (телемарафон, кажете?), політичних проєктів різного напрямку, які обов'язково підтримує влада. А ще потрібні величезні кошти на боротьбу з політичними опонентами, якусь благодійність, піар влади в центрі й на місцях.

Зауважте Росія переживає найгострішу кризу ресурсів: до якої техніки докотився ворог

Тут вже разовою допомогою від олігарха не обійтися. Тому владою створюються масштабні бізнес-ділянки зі свідомо тіньовою корупційною складовою, на обласні адміністрації і різні відомства спускаються "плани зі здачі рогів і копит" (як там Тищенко це називає – "константа"?), і жоден помітний бізнес не може працювати без відкатів владі.

Тобто така тотальна корупція стає неодмінною складовою діяльності будь-якої влади в Україні, влада без неї просто нездатна функціонувати й виконувати, зокрема, і суто державні завдання. Тому я і називаю цю корупцію інституційною.

Підвиди корупції для "загального блага"

А ще вона самовідновлювана. Значні суми від корупційних оборудок осідають у кишенях корупціонерів як плата за ризик. Цих коштів, зазвичай, вистачає не тільки на те, щоб корупціонер і всі його родичі жили у розкошах, але й на те, що відкупитися від переслідування при зміні влади й залишитися у системі. "Нові обличчя" приходять, а "рішали" залишаються при справах.

Найбільшого розмаху та розгалуженості ця система досягла при Вікторі Януковичу: там кожному, навіть маленькому чиновнику в регіоні, доплачували у конверті в обмін на постійну готовність виконати будь-яке політичне або корупційне завдання згори. Центральна влада крала майже відкрито і потужно, створивши тіньову економіку, яка переважає легальну.

Рекомендуємо БРІКС розширюється: як Україні діяти у відносинах з "неЗаходом"

При демократичних президентах з'явилася тенденція такого собі рожевого самовиправдання. За часів Петра Порошенка депутат його блоку розповів, що корупція в них є, але кошти від неї ідуть на боротьбу з Владіміром Путіним та іншими ворогами України. Так в нас виникла "патріотична корупція".

Зараз представники влади модифікували її у "корупцію задля перемоги": так, пиляємо як українські бюджети, так і партнерські, але ж на ці кошти ми купуємо безпілотники, зброю, автомобілі – все, що потрібно для ЗСУ. Тисячолітня мудрість, що брудні інструменти плямують і знищують будь-яку шляхетну мету, їм невідома.

Крадії, які щиро вірять, що так вони рятують Україну, припинять красти і не дозволять іншим? Швидше навпаки. Передбачаю, що після омріяної перемоги у нас з'явиться "корупція задля післявоєнної відбудови" України – якось же треба обслуговувати західних інвесторів, няні всілякі... Потім – задля вступу в ЄС і НАТО, бо як інакше просувати міжнародні інтереси України? А потім, в ідеалі, "корупція задля подолання корупції".

І все це, між іншим, у тісній співпраці з нашими закордонними "кураторами", які зовсім не білі та пухнасті, а давно навчилися використовувати українську "специфіку".

Тому і повторюю постійно: без докорінної зміни суспільно-політичної моделі в України нам з цього лайна не вибратися.

Нова модель повинна передбачати дієві запобіжники саме проти інституційної корупції. Елементами цього мають стати зміна виборчого законодавства, механізми постійного контролю суспільства за владою з можливістю відклику будь-якого можновладця в період між виборами, заборона самопіару влади через власні ЗМІ, жорсткий контроль витрат можновладців та афільованих осіб, прозорі громадські фонди для преміювання ефективних чиновників, введення поняття суспільної репутації та інше.

І так, чесна непідкупна людина на чолі країни таки потрібна, тут я згоден з суспільними очікуваннями. Бо ті перетворення, які нам життєво необхідні, можливо зробити за запитом знизу, але виключно за ініціативи згори.