Чому потрібно поставити крапку у мовному питанні?
Українській живій мові як ми її знаємо не 3-4 тисячі років, а 3-4 століття. Тобто вона ровесниця англійської літературної мови – і це не дивно, бо більшість европейських мов так чи так сформувалися в ранньомодерну добу, між бароком і романтизмом.
Українській передувала давньоукраїнська і різні книжні стандарти, тому реальна історія нашої мови – приблизно 1000 років. До того була гіпотетична праслов'янська, від якої походять абсолютно всі слов'янські мови.
Читайте також Я перейшов на українську і ось, що зрозумів
Що треба розуміти про українську мову?
Українська мова ніколи не займала жодного місця на конкурсі мов, бо такого конкурсу ніколи не було, але ще в 19 столітті українське повноголосся порівнювали з італійським, міркуючи про "придатність" мови для класичної музики. Не тому що це об'єктивно так, а тому що в часи колоніалізму культури взагалі було прийнято ділити на "прийнятні" для мистецтва і "неприйнятні". Росія досі не пережила колоніальний етап, але це не означає, що ми й досі повинні виправдовувати свою мову перед нею.
В українській мові є лайка, зокрема непристойна, так само, як у всіх мовах, які її оточують. Ми в цьому сенсі не гірші і не кращі, а просто такі самі, як і всі. Від століть російської окупації нам дісталось багато паскудних практик, а в мові сформувався прошарок зросійщеної лексики, але лайка – не звідти. Не варто добровільно віддавати своє структурі, яка й так чимало в нас позабирала.
Сакральні значення окремих літер української абетки були поетичними вправами барокових авторів, а не кодованими знаннями про всесвіт, які передавалися крізь покоління. Українська абетка – фонетична, завжди такою була і виникла на перетині грецької та гебрейської абеток. Як і в усіх фонетичних систем, її генеалогія простежується до фінікійського письма, проте це не означає, що греки, гебреї чи фінікійці походять від українців. Або навпаки.
Українська мова – не найдавніша, не об'єктивно наймилозвучніша, не складається з таємних і сакральних знань і не потребує жодної з цих характеристик.
Вона просто є, не краща і не гірша за всі навколишні, бо є люди, котрі нею говорять, котрим не байдуже, в якому мовному середовищі жити, в котрих нейронні зв'язки, врешті-решт, з дитинства формувалися саме для оперування структурами української мови.
Цікаво Українська мова досі бореться за право на існування в Україні: як розірвати це коло?
І я переконаний, що до ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним – а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння.
Автор: Остап Українець
Джерело: Facebook