Річ банально у грошах, або чому на шляху України до ЄС не стався прорив

Україна не наблизилася до ЄС

Підписавши заявку на вступ до Європейського Союзу на самому початку повномасштабного російського вторгнення, Україна задекларувала, що бажає швидкого і неухильного поступу. Але те, що торік призвело до мирного картонкового протесту, справа Мідас & Ко та інші корупційні скандали перетворилися на один із суттєвих чинників відсутності бажання лідерів країн ЄС боротися за одномоментне відкриття нам усіх кластерів. Про це пише Лана Зеркаль.

Це можна порівняти з технічним дефолтом на треку верховенства права, точніше цілою низкою таких дефолтів. А подіями цього липня ми несвідомо (або навпаки свідомо – тут навіть незрозуміло, що гірше) тільки додали скептикам аргументів і послабили нашу групу підтримки.

Що характерно, обидві сторони прекрасно розуміють: відкриття кластерів річ суто політична. Адже Україна і так отримала всі бенчмарки, себто умови виконання всіх шести кластерів, ще до початку переговорів. Проте Києву потрібні візуальні ознаки поступу, так само, просто в площині виконання заявлених декларацій, ознак поступу чекає Брюссель. Натомість він бачить, як український парламент відверто саботує все, що може зменшити можливість ручного керування та доступу до корупційного ресурсу.

Реакцію Єврокомісії я б назвала максимально поміркованою і м'якою за наявних умов: немає жодного сенсу заохочувати таку поведінку, тому те, що ми бачимо, – це відсутність позитивного підкріплення. Чіткий меседж політичним елітам, які перетворили вступ до ЄС на особисте досягнення: у "кредитній історії" для подальшого зближення мають з'явитися якісь успішні записи.

Приклад, де навіть це не спрацювало, у нас перед очима: Сербія, яка імітує вступ вже півтора десятка років і продовжує улюблену гру українських еліт, коли риторика і дії існують у паралельних світах. За останні роки це ні на крок не наблизило її до членства в блоку.

Чому сусіди України не хочуть її швидкого вступу у ЄС?

Є і друга причина, на якій я хочу окремо зупинитися: йдеться банально про гроші. Бо цінності – цінностями, а просто зараз в ЄС триває складний і нетривіальний процес формування бюджету на 2028 – 2034 роки.

І от, приміром, Угорщина б'ється за заблоковані в часи Віктора Орбана кошти – частина вже безповоротно згоріла, але новий прем'єр Петер Мадяр підписав з Єврокомісією угоду про розблокування 17 мільярдів євро, якщо до кінця серпня країна пройде процес повного перезавантаження, ухвалення антикорупційного законодавства і так далі.

Ця сума є неабияким козирем для Урсули фон дер Ляєн, адже Будапешт занадто довго псував Єврокомісії нерви. Не варто очікувати, що цей важіль буде використано для замирення Угорщини з Україною, там і так багато власних тем на порядку денному.

Та й решта країн, асоціацій та регіонів намагаються закласти в новому бюджеті потрібні їм для існування та розвитку гроші, неспівставні, себто набагато більші, за суми допомоги Україні.

Саме тому ніхто з наших сусідів не хоче швидкого вступу України в Євросоюз: адже доведеться враховувати нову країну, на яку треба планувати видатки, це означатиме зменшення сум, які виділяються їм. А хто з політиків захоче пояснювати своїм виборцям зменшення програм на підтримку фермерства чи озеленення регіонів?

Як і в кожній великій родині, в ЄС кожен хоче швидко і гарантовано отримати щось для себе. Тих, хто інтенсивно намагається не допустити до годівнички нових потенційних "родичів" можна, звісно, називати цинічними. Проте саме завдяки європейським грошам, які надходили й продовжують надходити, ми спроможні боротися за виживання, а далі будемо відновлюватися і зростати. Тож доречно приймати і їхні реалії, і їхні умови. Робити свою домашню роботу за вже встановленими критеріями і забезпечувати реальну підтримку в парламенті необхідних змін, щоб ззовні не виглядало, що ручний прокурор і ДБР важливіші за швидкий вступ у ЄС.

Від чогось, значить, доведеться відмовлятися.