Чому злочини російських солдатів в Україні треба визначати, як геноцид: інтерв’ю з експерткою

Про сумніви Філіпа Сендса щодо геноциду, що таке геноцид prima facie, паралелі між Бучею та Сребреницею, джерела доказів зумисного геноциду українців росіянами, як на перспективи справи проти Кремля вплине міжнародне визнання геноциду та чому про це не говорили, починаючи з 2014 року – в ексклюзивному інтерв’ю сайту 24 каналу розповіла експертка Regional Center for Human Rights Катерина Рашевська.

​Читайте також В Україні створили онлайн-архів для документування російських воєнних злочинів

Катерино, що б Ви відповіли Філіпу Сендсу на його слова про те, що зображені на знімках звірства росіян не відповідають визначенню геноциду?

Відповім йому, що якоїсь класичної картини злочину геноциду взагалі уявити собі важко. Отак дивишся на фото і кажеш: "О, це був геноцид, а це – ні". Навіть якби на фото був зображений концтабір на зразок Аушвіцу, то ми б не змогли з упевненістю казати про саме геноцид.

Для того, щоб про нього впевнено стверджувати, потрібно розібратися у контексті та встановити факт наявності в окупантів "геноцидного наміру" (dolus specialis). Без такого суб'єктивного елементу дії будуть кваліфіковані як воєнний злочин та/або злочин проти людяності.

Визначення характеру вчиненого злочину за фото чи навіть за описами подій, що відбувалися, виглядає не дуже професійно.

Розберімося, чим відрізняється злочин геноциду від воєнного злочину та злочину проти людяності. Для того, щоб могти чітко відрізнити злочин геноциду від воєнного і злочину проти людяності, нам необхідно встановити різницю в намірах, з якими ці злочини коїлися агресором.

Воєнним злочинам та злочинам проти людяності властивий лише загальний умисел. Тобто бажання вчинити протиправну дію задля того, щоб залякувати чи тероризувати цивільне населення. Можливо, певним чином досягнути військової переваги без дотримання принципу пропорційності, як це роблять російські солдати.

Останній полягає у тому, що, до прикладу, в умовах міського бою комбатанти повинні цілити конкретно один в одного, щоб не зашкодити цивільним. Тобто бойові дії потрібно вести з урахуванням необхідності збереження життів цивільного населення та їхніх помешкань. Такі правила війни диктує нам міжнародне гуманітарне право.

Повертаючись до питання геноциду, треба вкотре наголосити на обов’язковості встановлення суб’єктивної сторони. Чи був присутній спеціальний умисел знищити повністю або частково одну із захищених груп: національну, етнічну, релігійну чи расову.

Сьогодні все вказує на те, що такий намір мав місце. Згадати хоча б примусову депортацію до Росії населення тимчасово окупованих територій чи викрадення українських запасів зерна і таке інше. Це все є ознаками прямого геноцидного умислу російського агресора.

Не кажучи вже про зґвалтування жіночої частини населення для того, щоб сформувати в наших жінок відчуття огиди до продовження роду. Мовляв, я зробив усе, щоб ти не змогла більше народжувати українців. Натомість тепер завагітнієш від мене та народиш росіянина внаслідок зґвалтування.

Доки цього не буде встановлено, шансів на успіх обвинувачення не матиме. Треба наполягати на максимально детальному вивченні фактів злочинів. Тоді виглядатиме дуже ймовірною наявність такого спеціального геноцидного умислу в російського вищого політичного керівництва.

А як же тоді Ваша стаття, де вказано, що діяння росіян саме, на перший погляд (prima facie), мають ознаки геноциду?

Річ у тому, що в статті інформація подана дещо важко для людей, які не з середовища правників. Коли ти доводиш будь-який міжнародний злочин, незалежно від того, чи це геноцид, чи злочин проти людяності, ти повинен спочатку сказати, які конкретно дії становлять цей злочин у твоєму розумінні.

"Насправді я дуже сумніваюся, що всі злочини Росії в Україні будуть визнані геноцидом", – каже експертка / Фото надане спікеркою 

Ознаками геноциду найбільш явно володіють, поки що, лише масові звірства в Бучі. Не дай Боже, виявити щось подібне на територіях, які зараз все ще знаходяться під окупацією. Не хочеться в це вірити.

Я це до того, що зараз можна провести певні паралелі між звірствами в Бучі та різнею боснійських мусульман у Сребрениці.

Тож для початку я сказала, які матеріальні дії (actus rea) можуть бути геноцидом prima facie.

Читала історію одного чоловіка з Київщини, якому вдалося вижити після того, як його вже фактично поховали.

Він просто одного дня їхав своїм автомобілем, був зупинений представниками окупаційних військ. Потім його транспортний засіб забрали, а його самого довгий час разом з іншими українцями тримали в підвалі. Там було дуже холодно, а їх до всього ще й періодично обливали водою, вони замерзали, їхні кінцівки відморожувалися. Далі, коли кати гадали, що цей чоловік уже був мертвий, його разом з іще одним мешканцем просто вивезли в ліс та покинули там помирати.

Проте цей чоловік не помер, а вижив. Цей випадок можна навіть кваліфікувати, як убивство. Бо зловмисники довели до кінця свій злочин, а його негативні наслідки не настали з не залежних від них причин. Подібні вбивства можуть свідчити про акти геноциду, за умови встановлення спеціального умислу.

Все той же Сендс каже, що для визнання злочину геноцидом потрібно у буквальному сенсі знайти в руці мертвого російського солдата пояснення, що він вбивав мешканців українських міст, маючи за мету вчинити геноцид. А Ви наводите, як доказ геноцидного умислу слова Путіна у його псевдоісторичній статті про Україну. Він же там не каже прямим текстом про те, що потрібно убивати українців. Його текст тягне лише на статус опосередкованого доказу.

Я скажу лише одне. Для геноциду необов'язковою є політична складова. Скажімо, на кшталт відомих Нюрнберзьких законів, які забороняли одруження німців та євреїв. Якщо цього немає, це ще не означає, що немає геноциду. Це по-перше.

Продовжуючи відповідати на Ваше запитання, я хочу навести як приклад судовий наказ про ордер на арешт Омара аль Башира (7-й президент Судану, якого звинувачують у низці воєнних злочинів, злочинів проти людяності й етнічних "чистках", а також геноциді, що були пов'язані з Дарфурським конфліктом, – 24 канал). Там були наведені такі акти керівництва, котрі, на перший погляд, були нейтральними і взагалі аж ніяк не вказували на геноцид.

Там взагалі не було чогось на зразок статті в "РИА Новости" від 26 лютого чи статтях Путіна-Медвєдєва.

Формулювання були десь такі: "правління мають здійснювати представники таких-то етнічних груп на визначених територіях. Так само поділений Ліван. Там же геноциду немає, так само у Швейцарії є різні округи, на територіях яких говорять різними мовами. І жодних проблем немає".

Тобто за нормальних обставин це не визнається геноцидом. Але закони Аль Башира толерували нетерпимість. Своєю чергою, Путін заробив собі злочин геноциду вже самим лише фактом нагородження 64-ї мотострілецької бригади, давши тій звання гвардійської. Мало того, він сказав, що ці люди є зразком мужності та сили. А зразок – це про наслідування іншими військовими.

Як розслідуванню посприяє визнання геноциду на міжнародному рівні?

У випадку із офіційною заявою канадської влади ще можна сказати, що посприяє. А от Штати не є серед держав-членів МКС. А відтак якось допомогти розслідуванню в цій інституції вони не можуть. Хоча зараз іде активне обговорення можливості укладання спеціальної угоди між США та МКС для розслідування злочинів РФ.

Разом з тим, у МКС нічого не буває окремо чи спеціально під якийсь особливий випадок. Тому можу припустити, що ніякої угоди укладено не буде. Вашингтон настільки переживає за злочини, вчинені їхніми солдатами в Іраку чи Афганістані, що не захоче співпрацювати із МКС ще дуже довго.

Міжнародне визнання, як таке, дає дуже сприятливу політичну кон’юнктуру. Всі міжнародні суди дуже тісно пов’язані із політикою. Плюс, це створює переваги для функціонування механізму універсальної юрисдикції. На практиці це означає, що люди, які чинили міжнародні злочини, будуть ув’язнені на території своєї держави, як у прямому сенсі слова, так і в фігуральному (якщо РФ відмовиться їх притягувати до відповідальності та екстрадувати, то виїзд за кордон загрожує таким особам арештом з боку інших держав).

Чому питання геноциду не підіймалося ще з самого початку війни?

По-перше, тому, що багато відбулось подій, які зробили це все не на часі. А чому Крим взагалі віддали без жодного пострілу? Починаймо з цього. Якщо збереження нашої територіальної цілісності тоді було не на часі, то, повірте, розслідування таких "незручних" злочинів як геноцид розглядалося як останній пріоритет. За імперативної необхідності обороняти власну незалежність, гуманітарний аспект ми не взяли до уваги.

Офіційно Рада визнала дії Росії та її армії в Україні геноцидом українського народу

Стосовно Криму ми порушували питання насильницької зміни демографічного складу населення. Наш Регіональний Центр Прав Людини першим почав займатися цим. Фактично, такі дії можна було кваліфікувати, щонайменше, як етнічні чистки, здійснювані російською стороною.

Проте в публічній площині геноцидом це називати не можна. Хоча б до того часу, доки немає зафіксованих фактів масового фізичного винищення українського населення, які б автоматично привернули увагу світової спільноти. Такий підхід не є юридично правильним.