Як німці "відшмагали" Лаврова: навіщо голова МЗС Німеччини зустрічався з росіянами?

Із невдоволених заяв Сергія Лаврова можна зрозуміти, що тематика короткої 20-хвилинної зустрічі не сподобалась кремлівському дипломату. Зокрема, Лавров сказав, що йому процитували односторонню заяву позиції Німеччини. Тобто це були не класичні перемовини, а декларування позиції Берліна з певних питань. Про це пише Дмитро Корнієнко.

Навіщо це Берліну?

В Україні сприймають цю зустріч, нібито вона стосується виключно Києва, але, перш за все, ця зустріч – продовження німецького процесу, який розпочав Фрідріх Мерц після прямого і публічного звинувачення Кремля у спробі диверсії в аеропорту Лейпцига.

Подібні спроби зі створення саботажів і терактів на території Німеччини, підбурювані викривленими причинно-наслідковими зв'язками з боку AfD, спрямовані на те, щоб примусити Берлін зменшити допомогу Україні. Берлін, який після виходу американців з групи активної підтримки України через зміну керівництва в Білому домі, зараз є локомотивом за обсягами допомоги, яку надають Україні.

Перший важливий результат цієї зустрічі для України – міністр закордонних справ Німеччини попередив Лаврова, що жодна подібна спроба не змінить позицію Берліна щодо підтримки України. Другий важливий момент – зустріч слугувала попередженням: на подібні інциденти, як у Лейпцигу, Німеччина буде реагувати (очевидно, зокрема, збільшуючи допомогу і партнерство з Україною).

Заяви у пресі про пошук "конструктиву" і таке інше – це дипломатична бутафорія. І нічого більше. Просто треба розуміти дипломатичну культуру, особливо західну, особливо німецьку.

І щоб зняти питання про те, що там якісь таємничі процеси чи інша конспірологія стоять за цією зустріччю, зазначу, що після розмови з Лавровим німецький міністр зателефонував українському очільникові МЗС.

"Я вдячний міністру Вадефулю за те, що він доніс до російської сторони наші тверді спільні позиції", – написав Сибіга після розмови з німецьким колегою.

Чим була обумовлена необхідність зустрічі?

Відповідь проста – новим етапом ескалації та електоральною потребою. 

Поясню спершу менш обговорюване друге. У Німеччині діє партія "Альтернатива для Німеччини" (AfD), яка спекулює на тому, що чинний німецький уряд навмисно втягує країну у війну. І ці наративи, на жаль, працюють. Працюють до тієї міри, що останніми днями організовуються масові протести школярів із гаслами AfD: "Ми не будемо гинути у "вашій війні". 

Загальна кількість школярів-протестувальників у сотні міст та містечок Німеччини сягнула понад 40 тисяч. Зумовлені протести молоді планами уряду частково відновити обов'язковий військовий призов.

А щодо нового етапу ескалації, то тут багато пояснень не треба. Лише додам, що минулого тижня відоме німецьке видання Handelsblatt опублікувало звіти данської розвідки (яка має тісні зв'язки з німецькою). Спецслужби прогнозують, що найближчими місяцями Кремль може спробувати завдати удару по НАТО.

Оцінюються варіанти від обмеженої військової кампанії до ракетної атаки на країни НАТО, у якій Кремль звинуватить Україну (через контрзаходи Києва), чи операції під чужим прапором із залученням завербованих людей (зокрема, осіб з українським паспортом) та з використанням українських безпілотників тощо. Мета таких провокацій Росії – поставити під сумнів функціональність НАТО, а головна їхня ціль – підірвати в Європі підтримку України, особливо на тлі виборчого 2027 року.

Тож зустріч Вадефуля з Лавровим – це не про слабкість чи пошук контактів з московитами. Це дипломатична та електорально зумовлена формальність, але вона цікава якпочаток відліку нового етапу взаємин Європи з Росією.