Жоден ворог України її не одягне: що варто знати про День вишиванки та які міфи спростували етнологи

День вишиванки в Україні відзначають у третій четвер травня вже протягом 20 років, але історія українських вишиванок сягає століть і поколінь українців. Офіційне свято в нашій державі започаткували студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Засновницею Всесвітнього дня вишиванки стала Леся Воронюк. Вона розповіла 24 Каналу, як з роками ця студентська ініціатива перетворилася на міжнародне свято, яке сьогодні об'єднує українців у понад 100 країнах світу. Також етнолог, дослідник українського народного одягу та доктор філософії з історії й археології Ігор Турейський поділився думками, чому вишиванка для українців є чимось значно більшим, ніж просто традиційний одяг.

Дивіться також Як виглядали вишиванки наших предків: фото старовинних сорочок, які ви точно не бачили 

Сотні листів за кордон: як День вишиванки став світовим святом?

Леся Воронюк добре пам'ятає перший День вишиванки. Це був квітень 2006 року, але згодом цей день почали відзначати у третій четвер травня. Основна причина такого рішення – дочекатися теплішої погоди, аби людям було зручно ходити без верхнього одягу: курток чи пальт. На День вишиванки українські вулиці перетворюються на розмаїття яскравого народного вбрання.

Я пам'ятаю, як підіймалася на свій факультет і спочатку нікого не бачила у вишитих сорочках. Це був момент – якась секунда трагедії, що нічого не вдалося. Але коли піднялася на другий поверх і побачила, що повсюди були студенти та деякі викладачі у вишиванках – відразу розцвіла і надзвичайно зраділа, 
– сказала вона.

З ініціативи Воронюк День вишиванки вперше відзначили в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Наступним містом, яке долучилося до цієї ініціативи, стало Запоріжжя, зокрема студенти одного із запорізьких вишів.

В Україні це свято скрізь починалося з університетів. Це було цілком логічно, адже студенти – активні, безстрашні, повні ідей та енергії.

Власне, й досі це свято обожнює сучасне покоління студентів. Вони додають йому яскравості, влаштовують найрізноманітніші масові заходи та флешмоби, 
– зауважила Леся Воронюк.

Відразу після першого року започаткування Дня вишиванки, вона та інші студенти зрозуміли, що ця ідея повинна жити. Звісно, вони спочатку і не уявляли, яких масштабів набуде ця ініціатива. Проте їм вдалося започаткувати свято зі студентської акції, яка перетворилося на світову подію. Щороку до Дня вишиванки долучається понад 100 країн світу.

Такий успіх не з'явився нізвідки – багато натхненних людей наполегливо працювали задля цього. 

"День вишиванки відзначають один раз на рік, а я особисто працюю над цим 365 днів. Це моя основна робота як культурної кураторки", – додала Воронюк.

Вона та її колеги впродовж року їздять в експедиції, зацифровують колекції, створюють виставки, знімають документальні фільми. Крім того, вже було видано шість книжок на теми культурної спадщини, які раніше ніхто комплексно не досліджував.

У перші роки впровадження Дня вишиванки команда разом із Лесею Воронюк багато працювала з українською діаспорою, МЗС та посольствами України за кордоном, розсилаючи всім сотні листів із закликом до співпраці. Те саме стосувалося міських та обласних державних адміністрацій, депутатів, апарату президента та Кабінету Міністрів.

Уже близько 10 років, очевидно, ми цього не робимо, бо про свято знають і вже з нами комунікує величезна кількість організацій, щоб робити спільні проєкти. Але оцей перший шлях – розповісти про себе, зачепитися, коштував нам великої організаційної роботи, 
– поділилась вона.

Цьогоріч минає вже 20-й День вишиванки. За ці роки яскраво помітна еволюція суспільного інтересу до української народної культури. У 2025 році Zagoriy Foundation та проєкт "Витоки" проводили соціологічне дослідження: запитували українців про свята, які вони люблять найбільше. Із сучасних свят – День вишиванки став наймасовішим.

Воронюк поділилася одними з найтепліших спогадів, які пов'язані із Днем вишиванки. Мовиться про акцію "Народжені у вишиванках".

Ми йдемо в пологові будинки й даруємо вишиті сорочки малесеньким українцям, які цього дня народжуються. Я знаю, що пізніше у цих вишиванках їх хрестять, ці сорочечки зберігають батьки як такий оберіг, якого не можна позбутися. Дитина ж швидко з всього виростає, а от саме ці вишиванки зберігають, 
– розповіла вона.

Для неї це дуже цінна історія про те, що виховання починається з перших днів життя дитини. І, за словами Лесі Воронюк, хочеться думати, що така акція допомагає долучитися до фундаментальних основ формування сучасної української нації.

Леся Воронюк на презентації власної книги про День вишиванки / Фото із соцмереж

Жоден ворог України не одягне вишиту сорочку: де межа між модою і збереженням традицій?

Зараз вишиванка в Україні та світі стає справжнім модним трендом. Воронюк вважає, що це прекрасно. Це тренд, який не втрачає свого культурного символізму.

Якби вишита сорочка, як раніше, була тільки музейним експонатом і її тримали за склом, то вона ніколи б не стала культурним символом. Адже такі речі потребують взаємодії із суспільством, з широкою аудиторією.

"У цьому й була ідея свята, щоб вийти за межі середовища музейників та майстрів, які це дуже люблять. Жоден ворог України не одягне вишиту сорочку, бо це "модний тренд". Тобто вона абсолютно у всіх асоціюється із культурною ідентичністю", – сказала Воронюк.

Проте зараз стало популярним перешивати старі вишиті рушники, вирізати з них орнамент, щоб пошити нову сорочку. Хтось вважає, що це спосіб дати "нове життя" старій речі, а для когось це невиправдана втрата родинної реліквії.

Цікаво. Щоб зберегти вишиванку із власної колекції у хорошому стані, варто прати її вручну. До води можна додати оцет, аби зберегти кольори ниток, якими вишита сорочка. Після прання тканину необхідно обережно відтиснути. Можна використовувати рушник, щоб прибрати зайву вологу.

Дослідниця українських вишиванок підкреслила, що перешивати старовинні експонати не можна, адже це історичні артефакти.

Якщо ви хочете мати старовинну сорочку, можете замовити, наприклад, точну копію. Сьогодні в Україні, на щастя, вже є багато майстрів, які дуже гарно відтворюють ці речі. Складно навіть зрозуміти, чи це старовинний експонат, чи сучасний, 
– зауважила вона.

Однак етномода розвивається і має право на життя. Суспільство зараз створює свої культурні нашарування, але це має відбуватися не ціною знищення старовинних експонатів, а шляхом використання орнаментів для виробів з нуля.

У 2022 році свято могли скасувати: хто саме не допустив цього?

Початок повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році міг стати причиною скасування Дня вишиванки. Леся Воронюк та її колеги сумнівалися, чи доречно буде відзначати це свято. 

У лютому вони, як більшість громадських організацій, почали займатися волонтерською діяльністю. Отримали від військових багато запитів на ліки, машини та інше необхідне під час війни. 

Ми це все передавали, акумулювали всі можливості. Коли перший такий вояж приїхав до наших захисників на Херсонському напрямку, військові почали нам дякувати, писати повідомлення, що отримали. Але разом з тим питали, де вишиті сорочки. Мовляв, День вишиванки, 
– розповіла Воронюк. 

Це був знак – якщо є такий запит, то свято треба організовувати. Її команда відновила акцію "Вишиванка для захисників". У той рік військові отримали понад тисячу вишитих сорочок. 

"Ми кинули клич, і буквально за кілька днів майстрині з усієї України надіслали нам вишиванки. Ми передавали їх військовим", – поділилася Леся Воронюк. 

Вона також наголосила, що за звичною логікою, коли насувається війна, люди переважно думають тільки про базові потреби виживання: харчі, воду, ліки. Але в Україні всі побачили фантастичний розвиток культури, запит на повернення до української мови й вивчення історії. 

З 2022 року з'явилися десятки нових брендів, які працюють з етнічною тематикою, нових музичних гуртів та інших арт-проєктів. За словами Воронюк, це свідчить про те, що українці звертаються до свого ядра, до своєї культури, щоб мати відповіді на запитання: "Хто вони є? Ким вони є?"

Все задля того, щоб спрямувати енергію на боротьбу. Тому в цьому контексті й День вишиванки набув ще глибшого змісту, 
– додала вона.

В Україні на День вишиванки у час війни не відбувається масових заходів чи фестивалів, але дослідницька робота триває. Зокрема, Леся Воронюк та її колеги видають книги, зацифровують колекції, ґрунтовно працюють над темою окупованої спадщини.

Дітям перешивали сорочки батьків: що варто знати про вишиванки з давнини?

Етнолог, дослідник українського народного одягу Ігор Турейський наголосив, що говорити про так званий "код" української вишиванки не зовсім коректно. На його думку, кожен регіон України справді мав власні особливості вишивки та народного костюма, однак поряд із локальними відмінностями існувало й багато спільних рис, які об'єднували українську традицію.

За словами Турейського, у різних регіонах можна простежити характерні кольорові акценти. Наприкінці XIX – на початку XX століття на Поділлі, зокрема на території сучасних Вінницької, Хмельницької та Тернопільської областей, домінувала чорна вишивка. Натомість на Лівобережній Україні, Середній Наддніпрянщині, Полтавщині, Чернігівщині та Київщині поширеною була вишивка білими нитками.

Можна говорити про певну специфіку регіону, його обличчя. Але разом із тим певні схожі риси можна знайти в різних куточках нашої країни, 
– пояснив він.

Дослідник також зауважив, що традиційна українська вишивка була значно багатшою технічно, ніж це часто уявляють сьогодні. До початку ХХ століття існувало близько 20 основних вишивальних швів, на основі яких сформувалося приблизно 200 технік.

Вишитий лляний рушник (1920-ті роки) / Фото Getty Images

Попри популярність хрестика та художньої гладі, старовинні техніки не зникли повністю. Їх продовжують зберігати та відтворювати дослідники, науковці й майстрині, які займаються популяризацією традиційної вишивки.

Як пояснив Турейський, орнаменти чи техніки вишивки зазвичай не поділялися на чоловічі, жіночі чи дитячі. Відрізнявся радше сам одяг та його оздоблення. Наприклад, одяг для маленьких дітей часто перешивали зі старого вбрання батьків.

Натомість весільний та молодіжний одяг мав особливе значення. Такі сорочки вирізнялися яскравішою вишивкою та рясним оздобленням рукавів. Одяг старших людей навпаки декорували стриманіше, а кольори використовували менш яскраві.

Сорочки для багатих: які міфи існують щодо вишиванок?

Цікаво, що уявлення про "орнаменти для багатих" етнолог називає міфом. За його словами, сама орнаментика була доступною для всіх, а багатство і статус могли зчитуватися в одязі, наприклад, через використання дорожчих матеріалів.

Турейський також розповів про традиції, пов'язані з проводами чоловіків до війська. Йдеться не стільки про спеціальні орнаменти-обереги, скільки про сам обряд виряджання солдата або проводів рекрута. Під час таких проводів мати чи дівчина прикріплювали хлопцеві стрічки та хусточки як символічний оберіг.

Цікаво. Хустка як оберіг – в українській традиції мати або кохана власноруч вишивала для воїна, вкладаючи в кожен стібок побажання захисту та щасливого повернення додому. Така річ була символічним оберегом від небезпеки, хвороб і ворожої зброї.

Щодо поширеного твердження про заборону жінкам вишивати сорочки чужим чоловікам, то Ігор Турейський зазначив, що конкретних усталених заборон дослідники не знаходять. 

Річ у тому, що це була праця жінки. Як правило, сорочку могла вишивати мати для свого сина, дружина своєму чоловікові. Також зустрічаємо згадки про те, що наречена вишивала для майбутнього чоловіка. Вона могла вишити й подарувати сорочки родичам чоловіка. Це також було, 
– сказав він.

Для багатьох українців вишиванка сьогодні – це вже не лише елемент традиційного одягу, а й спосіб висловити власну ідентичність, емоції та ставлення до культури. Водночас, за словами дослідника, перевірених свідчень про те, що саме вкладали наші предки в старовинний одяг, майже не збереглося. 

Натомість кожна людина вільна вкладати певні ідеї та сенси у свою роботу. Думаю, що є майстрині, які бачать у цьому (роботі із вишиванками, – 24 Канал) оберіг і закладають певні емоції, 
– зазначив Турейський.

Він вважає, що проблема полягає не у сучасному переосмисленні вишиванки, а радше у недостатньому знанні про традиційний народний костюм. Через це, на думку дослідника, навколо української вишивки часто виникають міфи та надмірна "супермагічна" символізація.

Вишивка з бісеру, плахти та кептарі: чи справді усе, що модне зараз – походить з давнини?

Турейський наголосив, що вишиванка була лише одним із багатьох елементів народного одягу. Сьогодні найкраще до сучасної моди адаптувалася саме сорочка, однак популярність повертається й до інших традиційних речей.

Дуже популярними зараз стають прикраси, передусім жіночі. Мовиться про намисто, дукачі – прикраси з монетами, сережки.

Дукач "Звістка лине" / Фото зі сайту бренду Оксани Борійчук

Також окремі елементи традиційного одягу: плахти, кептарі чи сердаки. Не менш популярними залишаються й головні убори – віночки та хустки, які й сьогодні часто доповнюють сучасні образи з вишиванками.

Вишитий жилет в українському стилі / Фото зі сайту "Етнодім"

Етнолог також висловився про тенденцію перешивати старі вишиті рушники у сучасний одяг. Як і Леся Воронюк, він до таких практик ставиться різко негативно, адже старовинні речі заслуговують на збереження та вивчення для наступних поколінь, а не на перероблення.

Якщо хтось бажає дати нове життя старому орнаменту чи вишивці, то краще відтворити її сучасними нитками, повторити орнамент і вже тоді використовувати, 
– зауважив Ігор Турейський.

Однак загалом до осучаснення вишиванки він ставиться позитивно. Все тому, що поява нових фасонів, тканин чи декоративних елементів – закономірний процес, який супроводжує популярність вишитого одягу. Головне, щоб у вишитому вбранні людина асоціювала себе з певною ідеєю, історією своєї країни та розуміла коріння українських традицій.

Важливо, що вишиванки з бісеру дослідник також вважає традиційними. За його словами, такі сорочки особливо поширилися на Буковині приблизно у середині ХХ століття. У цій місцевості їх вишивають вже понад 80 років.

Візьміть це до уваги: як обрати вишиванку "на роки"?

Тим, хто хоче придбати собі вишиванку "на роки", етнолог радить насамперед звернути увагу на власне походження та регіональні особливості. Можна досліджувати музейні колекції, старі світлини чи онлайн-архіви, аби зрозуміти, які сорочки були характерними для місцевості, звідки походять предки.

На основі цього найкраще замовити в майстрині відтворення такої сорочки. Або обрати на свій смак те, що буде близьким людині. Адже вибір сучасних брендів зараз також доволі широкий, 
– сказав він.

Також Ігор Турейський пояснив різницю між поняттями "вишиванка" та "вишита сорочка". Суть у тому, що словосполучення "вишита сорочка" доречніше використовувати щодо давнього автентичного одягу, тоді як слово "вишиванка" виникло значно пізніше. Втім, негативу до цього поняття дослідник не має.

"Воно ("вишиванка", – 24 Канал) вже фактично стало брендом промоції українського народного одягу. Ширше поняття, яке охоплює різноманітні сучасні інтерпретації", – підсумував він.

В Україні вишиванку дуже цінують, її передають у спадок, зберігають десятиліттями та сприймають як частину родинної пам'яті. Етнолог пояснив, що головна причина, чому старовинні сорочки дійшли до наших часів, полягає у ставленні людей до цих речей.

Наші прабабусі та прадідусі зберігали вишиваний одяг, бо бачили у ньому особливу особисту цінність. Водночас багато старовинних речей було втрачено саме через те, що у певні етапи української історії вони переставали бути важливими для нащадків.

Важливо! В історії України вишиванка неодноразово зазнавала репресій, адже була потужним символом національної ідентичності. За часів Російської імперії, Радянського Союзу та польської депортації "Вісла" традиційний одяг знищували, а за його носіння українців звільняли з роботи, арештовували чи звинувачували в націоналізмі.

"Зараз нам найважливіше зберігати ставлення до цього елементу як до предмета національної ідентичності. Зберігати й передавати його (вишиванки, – 24 Канал) наступним поколінням", – наголосив Турейський.

Попри великий інтерес до української вишивки, точно встановити, скільки років має найстаріша українська вишиванка, наразі неможливо.

Етнолог пояснив, що у музейних колекціях найчастіше можна побачити сорочки кінця XIX – початку XX століття. Значно рідше трапляються зразки середини XIX століття, а більш давніх речей, на жаль, майже не збереглося.

Орнаменти у колекціях світових брендів: чи можна вважати це "привласненням" українського?

Проте українська вишиванка давно вийшла за межі лише традиційного одягу й стала впізнаваним символом України у світі. Сьогодні елементи української вишивки з'являються у колекціях відомих світових брендів – народні мотиви дедалі частіше інтегрують у сучасну моду. Турейський переконаний, що це доволі позитивний процес, який складно назвати привласненням.

Унікальність і роль українського одягу самі по собі є надзвичайно важливими. А якщо хтось надихається цим, думаю, це не зайве. Адже ще раз нагадує про Україну і її культуру, 
– сказав дослідник. 

Розповідаючи про популяризацію вишиванки, він згадав і постать Івана Франка, якого часто називають одним із перших українських інтелігентів, хто почав носити вишиту сорочку під класичний європейський костюм. Але письменник не був винятком, адже народний одяг у повсякденному житті також використовували Іван Нечуй-Левицький, Володимир Антонович та Микола Лисенко.

Для Франка ця вишиванка була поєднанням його як українця, як вихідця з народу, і його проєвропейської орієнтації, 
– пояснив Ігор Турейський.

Сьогодні ж вишиванка дедалі частіше стає частиною повсякденного гардероба українців. Етнолог вважає це дуже позитивним явищем.

"Людина вільна носити її (вишиванку, – 24 Канал) хоч кожен день. Я не бачу в цьому нічого поганого", – зазначив він.

Турейський переконаний, що найважливіше, аби носіння вишиванки мало внутрішнє значення для самої людини й неважливо, чи мовиться про свята, чи про щоденне життя. Він також сподівається, що інтерес до такого вбрання стане для українців лише першим кроком до глибшого пізнання власної культури та історії.