Ідея розігріву їжі з допомогою електромагнітного випромінювання дециметрового діапазону успішно впроваджувалася в життя, починаючи з 40-х років минулого століття. Перші печі були велетенські, споживали дуже багато електроенергії та використовувалися виключно в армії або на флоті США.
В 1955 році Tappan Compan, яка отримала патент на виробництво побутових приладів, вирішила вийти на комерційний ринок. Коштувала перша мікрохвильовка аж 1295 доларів — дуже солідні гроші, як на той час.
Інженери усіляко намагалися зробити її компактною, проте пристрій вийшов розміром з добрячу шафу. Його потрібно було вмонтовувати в стіну. Тому дозволити собі мати вдома дорогий девайс, який, до всього, споживав величезну кількість енергії, могли дозволити собі небагато американців.
Розквіт комерційних продажів мікрохвильовок настав через 10 років — у 1965-му. На ринок вперше надійшли компактні та стильні печі, які коштували не більше 500 доларів. У поєднанні з потужною рекламною кампанією мікрохвильовка нарешті здобула комерційний успіх.
З того часу мікрохвильова піч стала одним з символів американського добробуту та річчю, без якої не може обійтися практично жодна родина. У СРСР перші комерційні мікрохвильовки з'явилися аж у 80-х роках. Вони були велетенськими, важкими і вкрай дорогими.
Приміром, виріб заводу "ЗІЛ" важив 41 кілограм та коштував 350 карбованців. Згодом, у Союзі навчилися випускати менші та компактніші моделі, проте прийшов 1991 рік, СРСР розвалився, а ринок окупували імпортні мікрохвильовки.