Саме батько королівського дизайнера меблів, фотограф Лорд Сноудон, навчив сина дивитися на світ неординарно.
“Мені дуже пощастило, адже обидвоє моїх батьків були дуже артистичними людьми. Вони ж й відкрили мені та моїй сестрі очі на мистецтво. Вони виховували у нас бажання побачити якомога більше прекрасного”, - розповідає дизайнер Девід Лінлі.
Сам Лінлі вважає себе продовжувачем традицій давніх британських ремісників XVІІІ-XІV століть. Однак у свої роботи дизайнер не соромиться вкраплювати й елементи сучасної практичності та модерного мінімалізму.
Спершу Лінлі хотів бути художником. Та, зрештою дизайнер усвідомив наскільки експресивною може бути деревина. Відтоді його фішка - інкрустація дерева.
“Якось я познайомився із чоловіком, який продавав фанеруk, і мені відкрилися небачені досі горизонти та фантастичні форми і кольори. Це просто неймовірно - лише відтінків у фанери може бути до 35-ти. А це справді дає простір для творчості”, - каже Девід.
Всю деревину Лінлі обирає власноруч. А нещодавно дизайнер почав комбінувати її із різними матеріалами. Лінлі цікавить створення "вічних" меблів. Таких, які б милували око не одне століття поспіль.
“Мій батько, пам’ятаю, я тоді ще був маленьким, мав дуже хороший смак. Він завжди влучав у яблучко, якщо йшлося про покупку скандинавських меблів. Я б сказав, ми жили дуже сучасним життям. Гадаю, я виріс в осередку модерну. Мінімальні меблі, голі стіни. А пізніше я відкрив для себе антикваріат. І мене зацікавило як виготовляли ці меблі”, - каже дизайнер.
Спершу монарша родина не дуже зраділа вибору професії сина. Та, зрештою, скептицизм змінився на гордість. Особливо, коли один зі столів Лінлі поповнив експозицію нью-йоркського Музею сучасного мистецтва. Сам же дизайнер позиціонує себе як митець нового покоління, який плекає неабияку любов до традицій.