Обирати між рабством та боротьбою (з собою, за своїх, проти чужих) дуже не складно. Складно жити з цим вибором. Але без нього життя нема взагалі, є лише існування, біль та сором. Про це пише Ольга Айвазовська.

Я всім серцем бажаю ворогам таких же ночей і днів, просто пропорційно помножених на всі ці роки.

Що українці мають робити у військовому плані?

Військові повинні мати настільки багато підтримки, наскільки це можливо і неможливо. Вибачте, але не на словах про "слава ЗСУ", бо слова затираються і зневажаються. Ціннішими є лише дії.

Необхідна конкуренція за якість та вартість оборонних засобів та нульове толерування нечесної конкуренції.

Google Не покладайтесь на випадок у стрічці Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Варто знищувати джерело проблеми, а не мікроскопом забивати цвяхи (дуже гарна аналогія до збивання дронів на території НАТО вартісними ракетами). Абсолютно логічною та цілком законною є воєнна ціль на території ворога, з якої запускають всі ці російські та північнокорейські боєприпаси.

Що маємо робити в тилу?

Потрібна мобілізація ефективного управління від органів місцевого самоврядування. У Києві та інших містах мають будуватися укриття, бо лише так тут залишаться люди. А енергетична стійкість повинна будуватись через диверсифікацію та максимальну мобільність рішень, навіть якщо вони точкові.

З кожної праски (виборці, біженці, аналітичні центри, медіа) має говорити голос розуму про не безлімітну українську стійкість та інвестиції в ППО, економіку. Безпека є дуже дорогою, але колапс України буде коштувати дорожче.

Управлінська вертикаль має формуватися з дієвих, а не лояльних до президента людей. Це і в його інтересах.

З іншого боку, маємо не їсти одне одного через втому та знесилення, бо зірвати біль та накопичену злість легше на тому, хто поруч, а не на автократові, який в Кремлі і дотягнутись до якого поки не вийде.